Ухвала

від 13.01.2025 по справі 491/870/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 491/870/24

Провадження № 2/499/140/25

У Х В А Л А

Іменем України

"13" січня 2025 р. селище Іванівка

Суддя Іванівського районного суду Одеської області Тимчук Р.М., розглянувши матеріали позовної заяви виконавчого комітету Ананьївської міської ради (м.Ананьїв, вул.Незалежності, буд.№51), в інтересах дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (зареєстрований АДРЕСА_1 ) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Зазначена справа надійшла за підсудністю та відповідно до автоматизованого розподілу судових справ від 09.01.2025 року передана в провадження судді Тимчука Р.М.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Суддею при дослідженні поданої позовної заяви встановлено, що позивачем при поданні позову не дотримано вимоги ст..175 ЦПК України.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява має містити відомості: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

В порушення зазначеного позовна заява не містить відомості про представника позивача у справі.

При зверненні до суду позивачем не виконані вимоги п.п. 5, 7, 8 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: не зазначено виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та послання на доказі, що підтверджують невиконання та ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків; в позовній заяві не зазначено чи вживалися до відповідача будь-які заходи впливу та реагування, що б могло вказати на винну поведінку відповідача; позивачем не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 2 статті 133 ЦПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону № 3674-VI), судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При цьому, прожитковий мінімум для працездатних осіб у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року становить 3028, 00 гривень.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем при зверненні до суду із зазначеним позовом заявлено вимогу немайнового характеру, а саме вимогу про позбавлення батьківських прав.

Однак в порушення зазначених вимог у матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують сплату позивачем судового збору за подання позовної заяви або є підставою для звільнення позивача від сплати судового збору.

П.14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання: заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Позивач посилається, що згідно п.14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх та неповнолітніх осіб.

Проте пунктом 14 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» не передбачено, що за подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав не справляється судовий збір.

Так, відповідно до п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору учасника справи для правильного застосування положень пункту 12 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, не вирішує питання прав та інтересів неповнолітніх дітей, а стосується лише прав та обов`язків відповідача як батька дитини, тому положення п. 12 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на справи за позовом про позбавлення батьківських прав.

Враховуючи викладене, підстав для застосування положень п.12 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» не вбачається.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що еквівалентно 3 028,00 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб) .

Враховуючи вищезазначене суддя констатує, що стороною позивача не дотримано вимоги ч. 4 ст.177 ЦПК України.

Крім того, відповідно до ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з матеріалів справи орган опіки та піклування Ананьївської міської ради склали висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, проте до участі у справі не залучені.

Крім того позов про позбавлення батьківських прав поданий виконавчим комітетом Ананьївської міської ради та підписаний Ананьївським міським головою Юрієм Тищенко.

На підтвердження повноважень діяти від імені позивача Тищенко Юрієм до позову не додано жодного документу.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною першою статті 64 ЦПК України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року.

Відповідно до змін, які внесені до ЦПК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» від 18 грудня 2019 року № 390-IX, розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що «юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)».

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії, як «самопредставництво» і «представництво». Для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20) та в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 753/14971/18 (провадження № 61-14183св21).

Реалізація права на звернення з позовною заявою є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником.

В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

З урахуванням положень статті 58 ЦПК України для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, треба, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Проте, до позовної заяви не надано документів, які підтверджують, що Юрій ТИЩЕНКО має право представляти інтереси виконавчого комітету Ананьївської міської ради та діяти в порядку самопредставництва саме останнього.

Тому, позивачу потрібно надати до суду документи, які відповідно до правил частини четвертої статті 58 ЦПК України, підтверджували право подання Тищенко Ю. позовної заяви від імені виконавчого комітету Ананьївської міської ради в порядку самопредставництва, як особи, повноваження якої визначені установчими документами, (посадова інструкція посадової особи, положення юридичного відділу тощо).

У зв`язку із наведеним вище, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у даній справі.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п.36).

На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

Поряд із цим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Таким чином, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовна заява не може вважатися такою, що відповідає вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства, які ставляться до її форми та змісту.

У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Спосіб усунення недоліків позовної заяви полягає в поданні позовної заяви у вигляді окремого документу з виправленими недоліками, зазначеними в наявній ухвалі суду з наданням її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості позивачів та відповідачівта інших учасників справи.

Керуючись ст.ст.175, 185 ЦПК України, суддя

Постановив:

Позовну заяву виконавчого комітету Ананьївської міської ради, в інтересах дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів- залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність виправити вищевказані недоліки позовної заяви у десятиденний строк з дня отримання ухвали.

Роз`яснити позивачу, що якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк вимоги ухвали суду будуть виконані, позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання, а інакше заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Ухвалу складено та підписано суддею 13.01.2025 року

СуддяР. М. Тимчук