Постанова

від 18.12.2024 по справі 638/16004/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 638/16004/17

провадження № 61-15288св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3 ,

відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Хильківський»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження:

- касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хильківський» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 18 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Подус Г. С., та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.;

- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 8 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Кругової С. С.,

Маміної О. В., Пилипчук Н. П.;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та

в інтересах ОСОБА_3 , звернулися з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу (далі - СВК) «Хильківський» про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказувала, що 8 липня 2016 року о 15 год45 хв біля електроопори № 64 на автомобільній дорозі Хорол-Оржиця у Хорольському районі Полтавської області поблизу села Мусіївка відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Міцубіші Паджеро Спорт з номерним

знаком НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_5 , та автомобіля САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував

працівник СВК «Хильківський» - ОСОБА_4 . Здійснюючи поворот ліворуч на польову дорогу, ОСОБА_4 порушив пункт 10.1 Правил дорожнього руху

(далі - ПДР) України, що призвело до зіткнення вказаних автомобілів. В результаті ДТП ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та помер на місці події.

Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада

2016 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та призначено йому покарання

у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

ОСОБА_4 , працюючи в СВК «Хильківський», під час ДТП виконував свої трудові обов`язки, тому обов`язок з відшкодування майнової та моральної шкоди покладається на вказану юридичну особу.

Вказували, що ОСОБА_5 був чоловіком ОСОБА_2 і батьком

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

На момент смерті ОСОБА_5 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Мотор-Агро» (далі - ТОВ ВКП «Мотор-Агро») та у Товаристві з обмеженою відповідальністю

ТОВ СП «Білий Колодязь». Непрацездатні діти ОСОБА_5 перебували на його утриманні, тому на підставі статті 1200 ЦК України мали право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а саме ОСОБА_3 до досягнення ним вісімнадцяти років, а ОСОБА_1 , який є студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років.

Позивачі вказували, що вони організовували поховання ОСОБА_5 , на що витратили 12 947 грн, замовили надгробний пам`ятник на суму 61 451 грн та організували поминальний обід на суму 15 845,60 грн. Вказані кошти, на думку позивачів, є майновою шкодою, тому підлягають відшкодуванню відповідачем.

Крім того, працівником відповідача позивачам завдано моральну шкоду у зв`язку зі смертю близької людини.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована в Приватному акціонерному товаристві (далі - ПрАТ) «Українська пожежно-страхова компанія», яке відшкодувало частину майнової та моральної шкоди в межах ліміту страхового відшкодування.

За таких обставин позивачі просили стягнути з СВК «Хильківський»:

1) на користь ОСОБА_3 :

- 863 364,79 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

(ОСОБА_5 ), за період з 8 липня 2016 року до 23 січня 2019 року;

- 823 799,97 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

(ОСОБА_5 ), одноразовим платежемтри роки наперед;

- по 30 511,11 грн щомісячно (починаючи з 24 квітня 2021 року)

в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, до досягнення ОСОБА_3 23 річного віку або закінчення навчання у вищому навчальному закладі;

- 1 850 000 грн у відшкодування моральної шкоди;

2) на користь ОСОБА_1 :

- 657 226,83 грн у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період

з 8 липня 2016 року до 30 червня 2018 року;

- 56 998 грн на відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника;

- 15 845,60 грн у відшкодування витрат, понесених на організацію поминального обіду;

- 1 850 000 грн у відшкодування моральної шкоди;

3) на користь ОСОБА_2 1 832 600 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнено з СВК «Хильківський»:

- на користь ОСОБА_3 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період з 8 липня 2016 року до 18 грудня 2019 року - 562 964,80 грн, за період з 19 грудня 2019 року до 23 квітня 2021 року - 230 867,48 грн та

500 000 грн у відшкодування моральної шкоди;

- на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період з 8 липня 2016 року до 30 червня 2018 року - 294 466,24 грн, у відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного

пам`ятника - 56 998 грн і 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

- на користь ОСОБА_2 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що винні дії працівника

СВК «Хильківський» ОСОБА_4 , вчинені ним під час виконання трудових обов`язків, призвели до смерті ОСОБА_5 - чоловіка та батька позивачів. Діти ОСОБА_5 , які перебували на його утриманні, відповідно до вимог

статті 1200 ЦК України мають право на відшкодування шкоди у розмірі середнього заробітку (доходу) потерпілого. Зокрема, ОСОБА_3 - до досягнення ним вісімнадцяти років, а ОСОБА_1 , який є студентом, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років. Місцевий суд зазначив про необхідність відшкодування ОСОБА_1 понесених та документально підтверджених ним витрат на поховання ОСОБА_5 та на спорудження надгробного пам`ятника у загальному розмірі 56 998 грн з вирахуванням

17 400 грн, відшкодованих ОСОБА_1 страхувальником. Суд першої інстанції зазначив, що витрати, пов`язані з проведенням поминальних обідів, які проводяться після поховання, не належать до витрат на поховання та не підлягають відшкодуванню.

Також суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачів про відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір по 500 000 грн кожному з позивачів.

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року задоволено частково заяви позивачів про ухвалення додаткового рішення.

Стягнено з СВК «Хильківський» на користь: ОСОБА_2 129 383,20 грн, ОСОБА_1 - 85 146,40 грн та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє

ОСОБА_2 , - 50 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнено з СВК «Хильківський» на користь держави судовий збір

у розмірі 8 000 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивачів про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

у розмірі 10% від ціни позову є необґрунтованими, оскільки такий розмір витрат є завищеним. Місцевий суд дійшов висновку про відшкодування позивачам зазначених витрат у розмірі 10 % задоволених вимог позивачів.

Постановою Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року апеляційну скаргу СВК «Хильківський» задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог змінено та позов задоволено частково.

Стягнено із СВК «Хильківський» на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 у відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за період

з 8 липня 2016 року до 18 грудня 2019 року - 67 600,63 грн, за період з 19 грудня 2019 року до 23 квітня 2021 року - 50 661,82 грн, а всього 117 704,45 грн.

Стягнено із СВК «Хильківський» на користь ОСОБА_1 9 759 грн у відшкодування майнової шкоди.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди залишено без змін.

Відмовлено у задоволенні позову в іншій оскаржуваній частині.

Апеляційну скаргу СВК «Хильківський» на додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2020 року задоволено частково.

Додаткове рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2020 року змінено.

Стягнено із СВК «Хильківський» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 25 000 грн кожному у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Повернено СВК «Хильківський» судовий збір у розмірі 4 620 грн.

Зменшуючи розмір відшкодування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шкоди, завданої смертю потерпілого, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при розрахунку втраченого заробітку неправильно застосував частину третю

статті 1197 ЦК України та помилково включив до нього виплати, які не є заробітком за трудовим договором, а саме 300 грн доходу від надання майна в оренду та 98 200 грн дивідендів.

Апеляційний суд вказав на помилкове задоволення судом першої інстанції позову в частині відшкодування ОСОБА_1 витрат на спорудження надгробного пам`ятника, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат, а поданий позивачами акт прийому виконаних робіт за договором № 162

від 1 квітня 2017 року не містить інформації про оплату його вартості.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що сам факт втрати батька та чоловіка свідчить про завдання позивачам моральної шкоди, розмір відшкодування якої визначено судом першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що відшкодовані цим судом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 129 383,20 грн - ОСОБА_2 , 85 146,40 грн - ОСОБА_1 та 50 000 грн - ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_2 , є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням вимог розумності та справедливості на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню по 25 000 грн кожному на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При цьому

ОСОБА_3 такі витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки він є неповнолітнім і в його інтересах діє його мати.

Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року стягнено із СВК «Хильківський» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 5 000 грн на кожного у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд врахував обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивачів і відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійний правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Також апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування зазначених витрат ОСОБА_3

у зв`язку з тим, що він неповнолітній, а в його інтересах діє ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

19 жовтня 2020 року СВК «Хильківський» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня

2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга СВК «Хильківський» мотивована тим, що:

- визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 квітня

2020 року у справі № 610/1100/17 (провадження № 61-21612св18), від 27 січня 2020 року у справі № 243/10513/17-ц (провадження № 61-49115св18) та

від 7 жовтня 2020 року у справі № 241/680/17 (провадження № 61-10539св19). Вказує, що у цих справах суди попередніх інстанцій визначили значно менший розмір відшкодування моральної шкоди і Верховний Суд погодився з такими висновками судів.

- суди попередніх інстанцій не врахували, що страхова компанія відшкодувала відповідачам моральну шкоду в сумі 170 000 грн, а згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року

у справі № 591/1/16-ц (провадження № 61-11335св18), стягнення відшкодування моральної шкоди не може відбуватися двічі і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки.

5 листопада 2020 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного

суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року

5 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року.

5 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині стягнення на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу і залишити в цій частині в силі додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого 2020 року.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині скасування та зміни додаткового рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно скасував додаткове рішення суду першої інстанції в частині відшкодування на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу і відмовив йому у стягненні таких витрат з огляду на те, що останній є неповнолітнім;

- помилково змінив додаткове рішення суду першої інстанції про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зменшивши розмір таких витрат до 25 000 грн кожному.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що зазначених висновків апеляційний суд дійшов без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18),

у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16 (провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року

у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року

у справі № 910/23210/17 та від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини четвертої

статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

5 листопада 2020 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просять скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції і додаткового рішення цього ж суду і залишити в цій частині в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року і додаткове рішення цього ж суду від 28 лютого 2020 року.

Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції і додаткового рішення цього ж суду мотивована тим, що:

1. апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду,

викладені у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17 (провадження № 61-26314св18), від 2 жовтня 2019 року

у справі № 607/12105/16-ц (провадження № 61-10339св19),

від 27 червня 2019 року у справі № 825/932/17 (адміністративне провадження № К/9901/15616/18) про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував обставини, встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 29 травня 2018 року у справі № 917/53/18,

яке набрало законної сили і містить розрахунок середнього заробітку ОСОБА_5 ;

2. суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про розподіл доходу ОСОБА_5 на чотирьох осіб при визначенні розміру відшкодування шкоди на підставі 1200 ЦК України, а саме безпідставно вважав, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні ОСОБА_5 . Такого висновку апеляційний суд дійшов без урахування висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18), від 2 липня 2020 року

у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19), від 18 квітня

2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18);

В касаційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни та скасування рішення суду першої інстанції зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 1197 ЦК України в контексті включення постійних виплат до втраченого заробітку (доходу), визначеного вказаною нормою права.

11 березня 2021 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про відшкодування на користь останнього витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

11 березня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про відшкодування їй витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

11 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування йому витрат, понесених на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Касаційні скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року мотивовані тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно відмовив у задоволенні заяви про відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім у суді апеляційної інстанції, з посиланням на те, що ОСОБА_3 є неповнолітнім;

- дійшов помилкового висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказують, що зазначених висновків апеляційний суд дійшов без урахування висновків, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 3 лютого

2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19), від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20), від 13 січня

2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20).

Крім того, у касаційних скаргах на додаткову постанову апеляційного суду заявники зазначають про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини четвертої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Позиція інших учасників справи

У квітні 2021 року СТОВ «Хильківський» подало до Верховного Суду відзиви на:

- касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року;

- касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року.

У відзивах СВК «Хильківський» зазначало про необґрунтованість доводів касаційних скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та правильність висновків апеляційного суду в частині вирішення позову про відшкодування майнової шкоди та в частині розподілу судових витрат, понесених сторонами в першій та апеляційній інстанції.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СВК «Хильківський» та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

СВК «Хильківський» були його доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 610/1100/17 (провадження № 61-21612св18), від 27 січня 2020 року у справі № 243/10513/17-ц (провадження № 61-49115св18), від 7 жовтня 2020 року у справі № 241/680/17 (провадження № 61-10539св19), від 21 березня 2018 року у справі № 591/1/16-ц (провадження № 61-11335св18) (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалами Верховного Суду від28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 ,

на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року були доводи заявників про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові

від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18),

у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16

(провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року

у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року

у справі № 910/23210/17 та від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України,

частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини четвертої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від28 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року були доводи заявників про:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17 (провадження № 61-26314св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 607/12105/16-ц (провадження № 61-10339св19), від 27 червня 2019 року у справі № 825/932/17 (адміністративне провадження № К/9901/15616/18), від 16 квітня 2020 року у справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18),

від 2 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19),

від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18),

від 12 грудня 2018 року у справі № 826/19660/16

(провадження № К/9901/17908/18), від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 (адміністративне провадження № К/9901/7612/19), від 24 грудня 2019 року

у справі № 926/1795/18, від 24 червня 2020 року у справі № 127/10277/19 (провадження № 61-23129ск19), від 20 листопада 2018 року

у справі № 910/23210/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини четвертої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини третьої статті 1197 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 8 лютого 2021 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року були доводи заявника про

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції при прийнятті додаткової постанови норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду

від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду

від 3 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19),

від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20),

від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 137 ЦПК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 8 липня 2016 року о 15 год45 хв біля електроопори № 64 на автомобільній дорозі Хорол-Оржиця у Хорольському районі Полтавської області поблизу села Мусіївка відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Міцубіші Паджеро Спорт з номерним знаком НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_5 та автомобіля САЗ-3508 з номерним знаком НОМЕР_2 , яким керував працівник СВК «Хильківський» - ОСОБА_4 . Здійснюючи поворот ліворуч на польову дорогу ОСОБА_4 порушив пункт 10.1 ПДР України, що призвело до зіткнення вказаних автомобілів. В результаті ДТП ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження та помер на місці події.

ОСОБА_4 на момент ДТП працював водієм у СВК «Хильківський» та виконував трудові обов`язки на автомобілі марки «САЗ-3508» з державним номерним знаком НОМЕР_2 .

Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 21 листопада

2016 року у справі № 548/1440/16-к ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

На момент ДТП ОСОБА_5 :

- перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 ;

- мав дітей, які перебували на його утриманні - неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 ) та повнолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_5 ).

Зі змісту довідки Комунального закладу Харківська загальноосвітня школа № 147 Харківської міської ради Харківської області № 02-33/121-17 від 22 червня

2017 року суди встановили, що ОСОБА_3 навчався в 9-Б класі зазначеного навчального закладу.

Суди встановили, що ОСОБА_1 навчався в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого в період з 1 вересня 2014 року до 30 червня 2018 року, що підтверджується копією студентського квитка серія НОМЕР_6 від 1 вересня 2014 року.

На момент смерті ОСОБА_5 працював на посаді директора ТОВ

ВКП «Мотор-Агро» та на посаді фінансового директора ТОВ СП «Білий Колодязь».

З довідки ТОВ ВКП «Мотор-Агро» вих. № 01/07-28 від 8 липня 2016 року про доходи суди встановили, що сукупний дохід ОСОБА_5 у вказаному товаристві до відрахування податків за останні три місяці складав: за квітень 40 200 грн,

за травень 18 000 грн та червень 64 100 грн.

Зі змісту довідки ТОВ СП «Білий Колодязь» про доходи № БК000000126

від 28 липня 2016 року суди встановили, що сукупний дохід ОСОБА_5

у вказаному товариств до відрахування податків за останні три місяці складав:

за квітень 5 000 грн, за травень 5 000 грн, за червень 5 000 грн.

Апеляційний суд встановив, що згідно з податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за Формою № 1 ДФ за 2 квартал 2016 року:

- ТОВ СП «Білий Колодязь» сума нарахованого ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) доходу становила 15 000 грн (ознака доходу 101 - доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту));

- ТОВ ВКП «Мотор-Агро» сума нарахованого ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_7 ) доходу становила 24 100 грн (ознака доходу 101), 300 грн (ознака доходу 106 - дохід від надання земельної частки (паю) в лізинг, оренду або суборенду) та 98 200 грн (ознака доходу 109 - дивіденди).

Зі змісту полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9469960 відповідальність

СВК «Хильківський» (забезпечений транспортний засіб САЗ 3508 з номерним знаком НОМЕР_2 ) була застрахована в ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» з лімітом відповідальності страховика на одного потерпілого за шкоду, завдану життю і здоров`ю - 200 000 грн.

27 липня 2017 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» уклало з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 протокол узгодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування, згідно з яким сторони домовились, що розмір страхового відшкодування за шкоду, завдану смертю ОСОБА_5 , складає 170 000 грн. Зазначені кошти перераховані ОСОБА_1 1 серпня 2017 року.

Зі змісту страхового акта ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» № ОЦ/036/003/17/0154 від 1 серпня 2017 року страхове відшкодування складається з витрат на поховання в сумі 17 400 грн, відшкодування моральної шкоди в сумі 17 400 грн, виплати особам, які перебували на утриманні - 1 220 444,80 грн, всього 200 000 грн (ліміт відповідальності), а з урахуванням умов договору про врегулювання страховик сплатив 170 000 грн.

Також суди встановили, що:

- за договором-замовленням ритуальних послуг № 615 від 10 липня 2016 року ОСОБА_1 сплатив вартість послуг щодо організації та проведення поховання ОСОБА_5 у сумі 712 грн (а.с. 86);

- за рахунком-замовленням № 615 від 10 липня 2016 року на утримання території кладовища ОСОБА_1 сплатив 12 235 грн;

- за актом-прийомом виконаних робіт за договором № 162 від 1 квітня 2017 року вартість виготовлення надгробного пам`ятника становить 61 451 грн;

- за розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Вечірні зорі»

від 10 липня 2016 року за поминальний обід сплачено 15 845,60 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, і відзивів на них суд, дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють

і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Згідно з вимогами частини другої статті 1200 ЦК України особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Встановивши, що на день смерті ОСОБА_5 , який помер в результаті ДТП,

у нього на утриманні перебували неповнолітній син ОСОБА_3 та повнолітній ОСОБА_1 , який продовжував навчання, суд апеляційної інстанції правильно застосував частину першу статті 1200 ЦК України і обґрунтовано стягнув з відповідача відшкодування шкоди на підставі зазначеної норми матеріального права. При цьому правильно обчислив суму такого відшкодування, включивши до нього всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, що узгоджується з положеннями частини третьої статті 1197 ЦК України.

Здійснюючи розрахунок розміру відшкодування майнової шкоди, апеляційний суд правильно застосував частину другу статті 1200 ЦК України та

дійшов обґрунтованого висновку, що із середньомісячного заробітку (доходу) ОСОБА_5 підлягає вирахуванню частка, яка припадає на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди (такою особою у спірних правовідносинах є ОСОБА_2 )

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року (в частині вирішення вимог про відшкодування майнової шкоди):

- щодо помилковості висновку апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні ОСОБА_5 , оскільки доказів отримання нею будь-яких доходів матеріали справи не містить;

- про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду у постановах

від 16 квітня 2020 року у справі № 210/3705/17 (провадження № 61-37673св18),

від 2 липня 2020 року у справі № 570/1531/17 (провадження № 51-6229км19),

від 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17 (провадження № 61-11674св18), оскільки у вказаних справах судами попередніх інстанцій встановлені інші фактичні обставини;

- щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених

у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17

(провадження № 61-26314св18), від 2 жовтня 2019 року у справі № 607/12105/16-ц (провадження № 61-10339св19), від 27 червня 2019 року у справі № 825/932/17 (адміністративне провадження № К/9901/15616/18), про необхідність врахування обставин, встановлених преюдиційним рішенням, оскільки господарський суд Полтавської області в рішенні від 29 травня 2018 року у справі № 917/53/18

за позовом ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» до СВК «Хильківський» про відшкодування збитків в порядку регресу не встановлював обставини щодо середньомісячного заробітку (доходу) ОСОБА_5 та не встановлював, які складові із цього заробітку складають оплату праці за трудовим договором;

- про необхідність викладення висновків щодо застосування у спірних правовідносинах частини третьої статті 1197 ЦК України, оскільки вказана норма матеріального права визначає складові, що включаються до суми середньомісячного заробітку (доходу), тому суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для включення до зазначеного заробітку сум, які не є оплатою праці за трудовим договором (у справі, яка переглядається, дохід від надання майна в лізинг та дивіденди);

Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року (в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди) не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду у зазначеній частині прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки цей суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг

ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року у зазначеній частині без задоволення, а постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши всі обставини справи, врахувавши кримінальний характер діянь працівника відповідача, характер, тривалість, обсяг та глибину душевних страждань позивачів, непоправність втрати близької людини (батька та чоловіка), виходячи із принципу розумності, виваженості і справедливості, обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачам, у розмірі 500 000 грн кожному.

Доводи касаційної скарги СВК «Хильківський» не спростовують таких висновків судів і фактично зводяться до незгоди з визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди.

Безпідставними є посилання СВК «Хильківський» про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 квітня 2020 року

у справі № 610/1100/17 (провадження № 61-21612св18), від 27 січня 2020 року

у справі № 243/10513/17-ц (провадження № 61-49115св18) та від 7 жовтня

2020 року у справі № 241/680/17 (провадження № 61-10539св19), оскільки визначення розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже у кожній конкретній справі суди повинні надати оцінку зазначеним обставинам, а саме по собі посилання заявника на те, що у справах № 610/1100/17, № 243/10513/17-ц і № 241/680/17 визначений менший розмір відшкодування моральної шкоди, не свідчить про неврахування судами висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду. Кожна з цих справ, як і справа, що переглядається, є відмінними в частині встановлення судами обставин, які підлягають врахуванню при визначенні розміру морально шкоди.

Безпідставними є доводи СВК «Хильківський» про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 березня 2018 року

у справі № 591/1/16-ц (провадження № 61-11335св18) про те, що стягнення відшкодування моральної шкоди не може відбуватися двічі (і з винної особи, і з володільця джерела підвищеної небезпеки), оскільки у справі, яка переглядається, відсутні докази про таке відшкодування з винної особи ( ОСОБА_4 )

Доводи касаційної скарги СВК «Хильківський» про незаконнність рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення у зазначеній частині прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги СВК «Хильківський» без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо оскарження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постанови апеляційного суду про зміну додаткового рішення суду першої інстанції щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та додаткової постанови апеляційного суду.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зробила висновок, що «вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні».

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року

у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничної допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц

(провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року

у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

СВК «Хильківський» подавало до суду першої інстанції та до апеляційного суду заперечення щодо співмірності розміру заявлених позивачами витрат на професійну правничу допомогу.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що відшкодовані цим судом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 129 383,20 грн - ОСОБА_2 , 85 146,40 грн - ОСОБА_1 та 50 000 грн - ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла законний представник ОСОБА_2 , є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та ціною позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням вимог розумності та справедливості на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають відшкодуванню по 25 000 грн кожному на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанцій врахував обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивачів та відшкодування ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 витрат на професійний правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду в частині відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійний правничу допомогу, оскільки зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг та розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідності вчинення певних процесуальних дій.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року (в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) і на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 8 лютого 2021 року про неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня

2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 3 лютого

2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19), від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20), від 13 січня

2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), оскільки під час касаційного перегляду справи не встановлено порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в частині її відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року (в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) і на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року щодо необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України, частини четвертої статті 137 ЦПК України, частини першої статті 239 ЦК України, частин другої, третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», частини четвертої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки суд апеляційної інстанції відшкодував витрати на професійну правничу допомогу в цій частині кожному з позивачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), яким надавалася правнича допомога за окремими договорами, а незгода вказаних учасників справи з визначеним розміром цих витрат (його пропорційності в залежності від наданої послуги кожному з цих позивачів) зводиться до переоцінки доказів, наданих цими сторонами на підтвердження витрат, з урахуванням заперечень

СВК «Хильківський» щодо співмірності витрат.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року та додаткової постанови цього ж суду від 28 лютого 2020 року в частині відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, оскільки цей суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року (в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) і на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року у зазначеній частині без задоволення, а постанову та додаткову постанову апеляційного суду у відповідних частині без змін.

Щодо оскарження ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , постанови апеляційного суду про скасування додаткового рішення суду першої інстанції відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та додаткової постанови апеляційного суду

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_3 , оскільки він є неповнолітнім. Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду відмовивши ОСОБА_3 у відшкодуванні зазначених витрат.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд дійшов аналогічного висновку та відмовив ОСОБА_3 у відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в апеляційному суді.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 є позивачем, в інтересах якого його мати ОСОБА_2 заявила відмінні від інших позивачів позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди. Такі вимоги безпосередньо направлені на захист прав саме ОСОБА_2 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша

статті 48 ЦПК України).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини першої статті 2 ЦПК України).

Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже стороні на користь якої ухвалено рішення підлягають відшкодуванню судові витрати, пов`язані з розглядом справи (в цій справі витрати на професійну правничу допомогу), пропорційно задоволених позовних вимог.

Такий висновок в цілому узгоджується, з висновками, викладеними

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року

у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 3 лютого

2021 року у справі № 522/24585/17 (провадження № 61-9961св19), від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19 (провадження № 61-9929св20), від 13 січня

2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20), від 3 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), про неврахування яких зазначено в касаційній скарзі ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та додаткову постанову апеляційного суду.

Враховуючи викладене помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачу, який є неповнолітнім.

Крім того, зміст резолютивних частин постанови апеляційного суду та його додаткової постанови свідчить про невирішення цим судом заяв ОСОБА_3 , в інтересах якого діяла ОСОБА_3 , про відшкодування на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанції.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За таких обставин постанова Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року в частині зміни додаткового рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 28 лютого 2019 року щодо вирішення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення та додаткова постанова Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року частині вирішення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення підлягають скасуванню з направленням в цій частині справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду належить врахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, переглянути додаткове рішення суду першої інстанції щодо вирішення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення та вирішити заяву ОСОБА_3 , подану до апеляційного суду, ухваливши судові рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Апеляційному суду необхідно врахувати, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які понесені в судах першої та апеляційної інстанції ОСОБА_3 , підлягає визначенню пропорційно задоволених відповідних позовних вимог, має відповідати критерію реальності наданих адвокатських послуг і розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідності вчинення певних процесуальних дій.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Хильківський» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова

від 18 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року, касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Харківського апеляційного суду

від 8 лютого 2021 року залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року в частині відшкодування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року (в частині відшкодування ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу), касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня

2020 року та касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 1 жовтня 2020 року в частині зміни додаткового рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 лютого

2019 року щодо вирішення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення скасувати.

Додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 8 лютого 2021 року в частині вирішення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення скасувати.

Справу в цих частинах направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік