Ухвала

від 10.01.2025 по справі 215/2782/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

10 січня 2025 року

м. Київ

справа № 215/2782/24

провадження № 61-16879ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - адвоката Бузівської Наталі Миколаївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПІВНГЗК») 355 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб

Вказувала, що за період роботи на підприємстві в шкідливих умовах праці тривалий час на різних посадах нею отримано хронічні професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 та шийна С6, С7, С8 на фоні полісегментарної дископатії та антеспоилостезу L, вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаточного періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових (ПФ другого ступеня) та колінний суглобів (ПФ другого-третього ступеня з порушенням функції ходи), хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії) група А, легенева недостатність першого-другого ступеню, які відповідно до акта розслідування причин виникнення професійного захворювання від 09 лютого 2024 року виникли з вини роботодавця.

Згідно з довідками Медико-соціальної експертної комісії від 11 квітня 2024 року, їй первинно з 18 березня 2024 року безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65 % у зв`язку з профзахворюваннями та

ІІІ групу інвалідності.

Вважала, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці, неодноразово знаходилась на лікуванні, їй важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки.

14 червня 2024 року рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПІВГЗК» на користь ОСОБА_1 280 000,00 грн моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

27 листопада 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «ПІВГЗК» залишено без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2024 року залишено без змін.

18 грудня 2024 року представник ПрАТ «ПІВГЗК» - адвокат Бузівська Н. М. через систему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПрАТ «ПІВГЗК» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я в сумі 280 000,00 грн з утриманням податків та загальнообов`язкових платежів.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі, в якій ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У справі предметом позову є вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 335 000,00 грн, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявниця мотивувала тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування маральної шкоди, спричиненою здоров`ю, в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, заявницею не обґрунтовано.

Наведені заявницею обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів не навела переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Оскаржене судове рішення ухвалене за результатами встановлення обставин конкретної справи та оцінки судом наявних у цій справі доказів.

Відповідач мав можливість доводити свої заперечення проти позову в судах двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо вирішення спору.

Також вказує, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, оскільки виключення оподаткування моральної шкоди плине на обороноздатність країни; товариство опиняється в двозначному становищі, оскільки з одного боку воно повинно утримати податок зі стягнутої шкоди, а за рішенням судів - ні.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин в такій скарзі.

Доводи скарги про те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.

У справі, що має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас, має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.

Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов`язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.

З огляду на викладене заявниця не обґрунтувала необхідність відкриття касаційного провадження на постанову апеляційного суду, яка не підлягає касаційному оскарженню.

Посилання заявниці на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судове рішення в справі, в якій ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, мало б бути переглянуто в касаційному порядку.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Водночас, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявниця подала касаційну скаргу на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - адвоката Бузівської Наталі Миколаївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська