Постанова

від 02.01.2025 по справі 159/7031/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/7031/24 Головуючий у 1 інстанції: Лесик В. О. Провадження № 22-ц/802/66/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника заявника Чих О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною заявою.

Покликалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації померла її мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 29 грудня 2022 року управлінням запису актів громадського стану м. Калуга.

Також вказувала, що покійна ОСОБА_3 була громадянкою України, проживала в с. Брусівка Лиманського району Донецької області, однак з початком війни, опинившись в окупації, виїхала до сина на територію російської федерації.

Крім того позивач зазначала, що оригінал свідоцтва про смерть ОСОБА_3 у неї відсутній та через розірвання усіх дипломатичних зв`язків з рф неможливо зробити запит для підтвердження факту смерті її матері на території цієї держави, тому для внесеннявідповідного записудо Державногореєстру актівцивільного станугромадян івидачі свідоцтвапро смертьукраїнського зразка(витягупро реєстраціюактів цивільногостану),яке їйнеобхідне дляоформлення спадщини,вона й звертається до суду з даною заявою.

Враховуючи наведене, просила суд у порядку окремого провадження встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Хороньово, Шумяцького району, Смоленської області, громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Калуга, Калузької області, російської федерації.

05листопада 2024року ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області у відкритті провадження у даній цивільній справі було відмовлено.

Вважаючи вказану ухвалу незаконною, представник заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, помилково вважаючи, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки заявник, звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті матері на території іноземної держави, покликалась саме на вимоги п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, так як іншим чином одержати оригінал свідоцтва про смерть вона не може, і не просила встановити факт смерті на окупованій території, як вважав суд першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки державна реєстрація смерті ОСОБА_3 уже відбулась органом державної реєстрації актів цивільного стану російської федерації з видачею свідоцтва про смерть останньої.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки, чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Аналогічно регламентовано зазначене питання у п. 7 глави 1 розділу II Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, відповідно до якого документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року № 107 «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак, зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю російської федерації.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР у відносинах з російською федерацією зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Конвенції, зокрема, до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф.

Аналіз наведених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , видане 29 грудня 2022 року управлінням запису актів громадського стану м. Калуга, Калузької області, російської федерації, може підтверджувати факт смерті останньої лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у заявника ОСОБА_1 відсутній оригінал свідоцтва про смерть її матері ОСОБА_3 , а з огляду на збройний конфлікт між російською федерацією та Україною заявник позбавлена можливості звернутися із заявою про видачу дубліката свідоцтва про смерть матері на території рф та апостилювання цього документа відповідними органами цієї держави.

Таким чином,відмовляючи увідкритті провадження,суд першоїінстанції неврахував положеньп.8ч.1ст.315ЦПК України,не з`ясувавможливість чинеможливість реєстраціїорганом державноїреєстрації актівцивільного стануфакту смерті ОСОБА_3 на територіїіноземної державита зробивпередчасний висновокпро те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом такого факту.

Помилковість такого висновку полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитися проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який спір.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 643/1873/23.

З наведених вище підстав, а також враховуючи те, що особисті немайнові та майнові права заявника ОСОБА_1 , як спадкоємця майна померлої матері ОСОБА_3 , перебувають у стані правової невизначеності, фактично за відсутності оригіналу свідоцтва про смерть останньої заявник позбавлена прав, які з цим пов`язані, а отже, потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Згідно з ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, на думку колегії суддів, оскаржувана ухвала, як така, що не відповідає вимогам процесуального закону та перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 05 листопада 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді