Постанова

від 27.11.2024 по справі 757/7722/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2024 року місто Київ

справа № 757/7722/21-ц провадження № 22-ц/824/6159/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О. І., суддів - Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н. В.,

сторони :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА»

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року,ухвалене у складі судді Новака Р. В.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обгрунтовано тим, що 06 квітня 1994 року між сторонами було укладено шлюб, за час перебування у якому подружжя набуло нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва №2-1099-1/06 від 02.06.2006, реєстраційний напис правовстановлюючого документу №167п-32 за реєстровим №8817-П від 05.02.2008 згідно відмітки БТІ на копії цього рішення суду. Відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного майна не вносились, на підтвердження чого до позову додано інформаційну довідку №241135412 від 20 січня 2021 року.

Позивачем зазначено, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки сторони не дійшли згоди з приводу розподілу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 60, 63, 65, 71 СК України, просить суд поділити спільне сумісне нерухоме майно, визнавши за кожним із подружжя право власності на частку нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, врахувавши визнання відповідачем позовних вимог, виходив із того, що спірне нежитлове приміщення набуте сторонами за час шлюбу, а тому таке майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя сторін, що підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, шляхом визнання права власності за кожним із подружжя по частці нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду, представник особи, яка не брала участі у справі, - ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», адвокат Нечваль Я. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та дійшов помилкового висновку щодо наявності у подружжя ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» було та є володільцем спірного нерухомого майна згідно договору купівлі - продажу нежитлового приміщення від 16.11.2009, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О. С. та внесеного до реєстру за №133, а тому таке майно не підлягало поділу між подружжям.

Адвокат Нечваль Я. В. вказує, що дійсно у 2006 році право власності на приміщення належало ОСОБА_2 , а тому, ймовірно, було спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 . Проте у 2008 році ОСОБА_2 добровільно на підставі договору купівлі-продажу відчужив приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_4 . У подальшому ОСОБА_2 намагався оскаржити вказаний договір, однак Апеляційний суд міста Києва у справі № 757/22073/13-ц у позові ОСОБА_2 відмовив. Суд констатував, що ОСОБА_2 не є власником приміщення з 2008 року.

У квітні 2009 року право власності на приміщення перейшло від ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , а у листопаді 2009 року - від ОСОБА_5 до ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА». ОСОБА_4 намагалась у судовому порядку повернути собі право власності на приміщення. Однак судовими рішеннями Київського апеляційного суду та Верховного Суду у справі №757/13700/15-ц встановлено, що ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» є власником та добросовісним набувачем спірного приміщення, а у позові ОСОБА_4 було відмовлено.

Тобто у 2021 році подружжя ОСОБА_3 не мало жодних прав на спірне приміщення, відтак відсутніми були підстави щодо його поділу між сторонами як спільного сумісного майна подружжя. Більше того, ОСОБА_2 у 2008 році самостійно підписав договір про відчуження цього приміщення на користь іншої особи та брав участь в обох згаданих вище справах, а тому безпосередньо знав, що станом на 2021 рік він не є власником спірного майна, про поділ якого просила ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції вказаних обставин не встановив, та здійсним розподіл майна між подружжям, власником якого є ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», що порушило права Товариства, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову ОСОБА_6 у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Лупейко О. В. заперечив проти доводів апеляційної скарги ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Адвокат вказує на те, що спірне приміщення було отримано відповідачем у власність у 2006 році, під час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем, за інвестиційними правами, відтак на нього розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності подружжя. При цьому ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» було набуто право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі нікчемного правочину, що не створило юридичних наслідків. ОСОБА_1 наполягає на тому, що спірне нерухоме майно не вибувало із власності ОСОБА_2 та просить врахувати вирок Солом`янського районного суду м.Києва від 19.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27.12.2017, у справі №760/12094/13к, яким встановлено кінцеві обставини, що мають відмінності у суттєвих нюансах фактичних обставин, які оцінювалися у судовій справі №757/22073/13-ц, де предметом позову було визнання правочинів недійсними через обман, тоді як правочини є неукладеними, містять ознаки нікчемності.

У відзиві сторона позивача, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не було відомо до 2023 року про ту обставину, що права на спірний об`єкт нерухомості можуть бути заявлені ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», просить долучити до матеріалів справи та врахувати під час перегляду справи докази, а саме: документи по інвестуванню ОСОБА_2 в об`єкт нерухомості, по захисту ним права власності у судовій справі №2-702-1/08, вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 09.10.2015 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27.12.2017 у справі №760/12094/13-к, ухвалу Солом`янського районного суду м.Києва від 26.12.2013 у справі №760/12094/13к, архівну довідку Київського державного нотаріального архіву від 10.0.2020 року за вих. №327/01-17, архівну довідку Київського державного нотаріального архіву від 06.02.2020 за вих. №276/01-07, судові рішення у справі №757/19864/15-ц та інші документи.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористався.

У судовому засіданні представники ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» Сучков (Толока) О. С. та Нечваль Я. В. підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених в ній доводів та з урахуванням письмових додаткових пояснень до апеляційної скарги на судове рішення.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник Лупейко О. В. , який також діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , заперечували проти задоволення апеляційної скарги ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», рішення суду першої інстанції просили залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно пункту 8 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_13 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Згідно частини 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 1 статті 6 та статтею 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «… суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24-25, п. 57)».

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 227/2835/16-ц.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», як особи, яка не брала участь у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи вирішив суд оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки Товариства.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» вказало, що є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі - продажу нежилого приміщення. укладеного 16 листопада 2009 року між ОСОБА_5 та ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Несмашною О. С., зареєстрованого в реєстрі за №133. 28.01.2013 відомості про право власності Товариства на вказане приміщення були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішення суду першої інстанції, ухвалене у цій справі обмежує права ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» на доступ до правосуддя та позбавляє можливості захистиnb право власності на спірне приміщення, оскільки Товариство не є учасником справи.

У справі, яка переглядається, встановлено, що 06.04.1994 між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було укладено шлюб, зареєстрований Вишгородським райвідділом реєстрації актів громадянського стану Київської обл., про що зроблено запис №145 (свідоцтво серії НОМЕР_1 ).

23.04.2002 між ОСОБА_2 та ТОВ «Сантанна» було укладено договір №09/02 про пайову участь у будівництві об`єкта нерухомого майна - офісного приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.06.2006 у справі №2-1099-1/06 визнано за ОСОБА_2 право власності на офісне приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстраційний написвиконаний на правовстановлюючому документі №167п-32 за реєстровим №8817-П від 05.02.2008, про що свідчить відмітка БТІ на копії цього рішення суду.

05.12.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю., зареєстрований в реєстрі за №1256, відповідно до умов якого ОСОБА_4 набула право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .

02.03.2009 КП «Київське бюро технічної інвентаризації» здійснило державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно, про що було вчинено відповідний реєстраційний напис.

25.04.2009 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , укладено договір купівлі - продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю., зареєстрований в реєстрі за №382, відповідно до умов якого ОСОБА_5 набула право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .

Спірне нерухоме майно було відчужене декілька разів шляхом підроблення документів. ОСОБА_4 звернулася до правоохоронних органів з метою захисту своїх порушених прав та за вказаним фактом було порушено кримінальне провадження від 10 січня 2013 року, в якому відповідно до постанови слідчого від 14 березня 2013 року ОСОБА_4 визнано потерпілою.

Вказані обставини також підтверджено вироком Солом`янського районного судом міста Києва від 09 жовтня 2015 року та ухвалою апеляційного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року у справі № 760/12094/13-к.

Під час розгляду кримінальної справи № 760/12094/13-к встановлено, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_2 від 25 квітня 2009 року, за яким власником спірного майна стала ОСОБА_5 , від імені ОСОБА_4 підписано третьою особою, а майно вибуло з володіння ОСОБА_4 поза її волею. Укладення вказаного договору здійснювалось з метою позбавлення права власності ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна. У період з 02 березня 2009 року до 25 квітня 2009 року ОСОБА_9 , який визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, використовуючи особисте знайомство з ОСОБА_4 , під виглядом необхідності подання як доказів у судовому засіданні з приводу виселення наймачів з приміщення АДРЕСА_2 , одержав у ОСОБА_4 оригінал правовстановлюючих документів на зазначене майно та її паспорт з метою представництва позивача у судах як нового власника цього приміщення. У подальшому, 26 березня 2009 року, ОСОБА_4 видала довіреність на ім`я ОСОБА_5 , тому особисто не цікавилась спірним приміщенням та об`єктивно не могла знати про те, що це приміщення вибуло з її володіння та ним користуються інші особи.

16.11.2009 між ОСОБА_5 та ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» укладено договір купівлі - продажу нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Несмашною О. С., зареєстрований в реєстрі за №133.

28.01.2013 відомості про право власності ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» на вказане приміщення внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою №233397519.

Рішенням Печерського районного суду від 05 березня 2015 року у справі №757/22073/13-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю., КП «Київське міське бюро інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна», за участі третіх осіб: ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 12.02.2008 та від 05.12.2008 та визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності №8817-П від 02.03.2009 задовольнено частково.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 12.02.2008 нежитлового приміщення 131 по АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в особі ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю. за № 1256.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05.12.2008 нежитлового приміщення 131 по АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в особі ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю. за № 1256.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 травня 2015 рокуу справі №757/22073/13-цапеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року скасовано в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.02.2008 нежитлового приміщення 131 по АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в особі ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. за №1256, та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.12.2008 нежитлового приміщення 131 по АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в особі ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. за №1256.

Відмовлено ОСОБА_2 в задоволені позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення 131 по АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в особі ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О.Ю. за №1256 від 12.02.2008 та 05.12.2008.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у справі №757/13700/15-ц позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнено.

Визнано нікчемним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 25 квітня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. за №382 у реєстрі нотаріальних дій з використанням бланку ВМС 414776.

Скасовано державну реєстрацію права власності за ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» на нерухоме майно нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано із володіння ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» на користь ОСОБА_4 нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у справі №757/13700/15-ц закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Шаповалова А. М. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року.

Апеляційну скаргу представника ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» - адвоката Тетері І. А. залишено без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі №757/13700/15-ц касаційну скаргу ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю., про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу, визнання права власності скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю. про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу, визнання права власності.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю., про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності скасовано,справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року у справі №757/13700/15-ц апеляційну скаргу ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА»задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю. про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності скасовано та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю. про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності залишено без задоволення.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд встановив, що вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2015 року, у не зміненій ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року частині, у справі № 760/12094/13-к задоволені заявлені у кримінальному провадженні цивільні позови про відшкодування майнової та моральної шкоди потерпілим, зокрема, задоволено цивільний позов прокурора Саєнко С. В. в інтересах потерпілої ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 3 212 748,00 грн. З мотивувальної частини цього вироку відомо, що сума 3 212 748,00 грн є дійсною (ринковою) вартістю нежилого приміщення № АДРЕСА_2, загальною площею 115,9 кв. м, в цінах на дату оцінки згідно з висновком судово-будівельної експертизи від 24 жовтня 2012 року № 8036/8037/12-43.

Постановою Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі №757/13700/15-ц касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Заворотнюка М. С. залишено без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю. про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності залишено без змін.

Судами апеляційної та касаційної інстанції у справі №757/13700/15-ц встановлено, що ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» як добросовісний набувач (протилежного не встановлено) має конкуруючі права на спірне майно, а судовим рішенням, яке набрало законної сили, на користь ОСОБА_4 стягнуто ринкову вартість спірного майна, відтак витребування майна у добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України не матиме наслідком врівноваження конфліктуючих приватних інтересів з приводу спірного майна.

З огляду на встановлені обставини, на час розгляду справи судом першої інстанції цієї справи ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» було та є власником нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про поділ якого було заявлено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Про вказані обставини щонайменше відповідач ОСОБА_2 був достеменно обізнаний, оскільки не міг про них не знати, так як був ініціатором позову у справі №757/22073/13-ц та апелянтом у справі №757/13700/15-ц, проте не повідомив про них суду першої інстанції. Відповідно, особа, яка є власником спірного нерухомого майна ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» не була залучена до участі у цій справі та згідно ухваленого у ній судового рішення позбавлена можливості користуватися процесуальними правами учасниками справи, зокрема, на подання своїх заперечень проти позову та доказів на їх підтвердження, а також на заявлення самосійних вимог.

Крім того, із матеріалів справи, яка переглядається в апеляційному порядку вбачається, що відповідач ОСОБА_2 28.07.2021 направив засобами поштового зв`язку на адресу суду першої інтсанції заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати без його участі, з позовнимим вимогами про поділ майна подружжя погодився та просив суд ухвалити рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позову суд першої інстанції урахував положення ч.4 ст.206 ЦПК України.

Так, відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову за сукупності умов: визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України; відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин; якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Однак, ОСОБА_2 був обізнаний про те, що не є власником спірного нерухомого майна щодо поділу якого ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, оскільки таке майно вибуло із володіння відповідача за його згодою, що повністю узгоджується із зібраними по справі доказами у їх сукупності. Доказів протилежного у розпорядження суду не надано.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про поділ майна подружжя, суд першої інстанції вказаних обставин та наведених положень закону не врахував, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим в порушення вимог закону вирішив питання про права та інтереси особи, не залученої до участі у справі - ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», як власника цього нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу від 16 листопада 2009 року.

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 13ЦПКУкраїни суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду про задоволення позову про поділ майна подружжя є передчасним, оскільки є залежним від вирішення майнового праваТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», а судове рішення безпосередньо стосується прав та обов`язків Товариства.

Розгляд цієї справи без участі в справі у відповідному процесуальному статусі особи, яка є власником спірного нерухомого майна, тобто незалучення ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» до участі у справі, порушило його права та інтереси, як власника нежитлового приміщення загальною площею: 115,90 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Таке порушення норм процесуального права відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального права, не залучив до участі у справі ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА», а суд апеляційної інстанції позбавлений повноважень залучати до участі у справі осіб, які не брали участі у справі в суді першої інстанції.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стягненню з позивача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» підлягають судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025,00 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 11 листопада 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «ТОЛОКА» (ЄДРПОУ 34794859, адреса: 01015, м.Київ, вул. Старонаводницька, 4-в, оф.131) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025 (сімнадцять тисяч двадцять п`ять) гривень 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 13 січня 2025 року.

Суддя - доповідач: О. І. Шкоріна

Судді: Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус