Постанова

від 13.01.2025 по справі 759/11988/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/11988/24 Головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.

Провадження № 22-ц/824/3426/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

На стадії підготовчого провадження представник відповідача - адвокат Нікушина В.С. подала клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі № 759/9251/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю.

Клопотання обґрунтоване тим, що оскільки спірна квартира АДРЕСА_1 є предметом судового розгляду у двох справах одночасно, існує необхідність в зупиненні провадження у справі № 759/11988/24 до набрання законної сили рішення суду в цивільній справі № 759/9251/24, яка розглядається Святошинським районним судом м. Києва.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року клопотання задоволено.

Зупинено провадження у справі № 759/11988/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя до набрання рішенням суду законної сили у справі № 759/9251/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вирішення між сторонами спору про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя залежить від розгляду справи про визнання квартири особистою приватною власністю, тому наявні підстави, передбачені пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, для зупинення провадження у цій справі.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивачка в особі представника - адвоката Сучкової Т.Є. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, оскільки для розгляду спору у справі № 759/9251/24 про визнання спірної квартири особистою приватною власністю ОСОБА_2 первісним є вирішення питання у справі № 759/11988/24 за позовом ОСОБА_1 , яка першочергово просила суд встановити факт того, що вони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 13 червня 2020 року по 09 липня 2021 року, у тому числі на момент укладення договору про заміну сторони в зобов`язанні від 14 квітня 2021 року (купівлі майбутнього об`єкта нерухомості). У суду першої інстанції не було підстав посилатися на об`єктивну неможливість розгляду даної справи, адже зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а саме щодо правового режиму власності подружжя на спірну квартиру. Крім того, судом порушено вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права позивачки на справедливий розгляд її справи упродовж розумного строку, так як перелік пред`явлених вимог у цій справі не обмежується лише квартирою, була заявлена вимога і про встановлення факту проживання однією сім`єю, що є первісною для визначення статусу квартири, поділ двох земельних ділянок, корпоративних прав, а також стягнення компенсації за транспортний засіб, що фактично вибув зі спільної сумісної власності поза волею позивачки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Нікушина В.С. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на те, що доводи позивачки є безпідставними, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми процесуального права та надав належну оцінку обставинам справи, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про зупинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 10 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила:

встановити факт, що вона та відповідач проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 13 червня 2020 року по 09 липня 2021 року;

здійснити поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши за кожним із них право власності по 1/2 частині вказаної квартири;

здійснити поділ майна подружжя - земельної ділянки площею 0,1022 га з кадастровим номером 3222789200:02:002:0179, що розташована за адресою: Київська область, Макарівський район, с. Ясногородка, СТ «Медик-2», визнавши за кожним із них право власності по 1/2 частині вказаної земельної ділянки;

здійснити поділ майна подружжя - земельної ділянки площею 0,0021 га з кадастровим номером 3220410500:02:013:0072, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , визнавши за кожним із них право власності по 1/2 частині вказаної земельної ділянки;

стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 частки ринкової вартості автомобіля «Porsche Cayenne», 2 967 куб. см, 2013 року випуску, № кузова (шасі, рами) НОМЕР_1 , у розмірі 525 750,00 грн та 1/2 ринкової вартості частки в статутному капіталі ТОВ «Рент Про М».

Водночас, починаючи з 22 травня 2024 року на розгляді Святошинського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 759/9251/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю.

Як убачається з матеріалів справи, вищевказана квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 травня 2023 року, укладеного з ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент». Право покупця за цим договором відповідач набув згідно із договором від 14 квітня 2021 року про заміну сторони в зобов`язанні та внесення змін і доповнень до попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції вважав, що вирішення між сторонами спору про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя залежить від розгляду справи про визнання квартири особистою приватною власністю, тому провадження у цій справі слід зупинити до набрання законної сили рішенням суду у справі № 759/9251/24.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».

Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України.

За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У такому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України).

Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі, лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що предметом поділу між сторонами, серед іншого майна, є квартира АДРЕСА_1 , яка, на думку ОСОБА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та належить сторонам у рівних частках, та яку ОСОБА_2 в межах іншої справи № 759/9251/24 бажає визнати його особистою приватною власністю.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя (стаття 57 СК України), та спільна сумісна власність подружжя (стаття 60 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя, зокрема статті 60, 63-65, 69-71 СК України.

Виходячи з наведеного вище, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

У постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) Велика Палата Верховного Суду погодилась з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю.

Таким чином, вимоги про встановлення юридичного факту проживання осіб однією сім`єю без реєстрації шлюбу є безпосередньою підставою для правильного вирішення справи про поділ майна подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язкового рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Колегія суддів констатує, що з огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду першої інстанції в даному конкретному випадку слід було з`ясовувати: як саме пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим складом суду; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Підстава, передбачена пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, виникає в процесі тоді, коли ухвалення рішення можливо лише після підтвердження фактів, що мають преюдиційне значення для даної справи, в іншій справі, що розглядається, зокрема, в порядку цивільного судочинства.

Однак, суд першої інстанції у порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши лише про наявність іншої справи, предметом розгляду якої є визнання за ОСОБА_2 особистої приватної власності на спірну квартиру, до вирішення якої зупиняється провадження у даній справі про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, не навів жодних мотивів неможливості розгляду цього спору, не проаналізував предмети та підстави позовів у справах і не вказав обставин, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі № 759/9251/24 виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими сторони обґрунтували свої позовні вимоги і заперечення на них.

На відміну від цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю ця справа за позовом ОСОБА_1 містить вимоги про встановлення факту проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що є першочерговою обставиною, яка підлягає встановленню у спірних майнових відносинах між сторонами та буде мати істотне значення для вирішення обох справ, що розглядаються Святошинським районним судом м. Києва.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами, у тому числі щодо правового режиму власності подружжя на спірну квартиру та її поділу.

Отже, перебування у провадженні Святошинського районного суду м. Києвацивільної справи 759/9251/24 про визнання квартири особистою приватною власністюніяким чином не впливає на можливість вирішення між сторонами спору щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя, а суд, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі з підстав визначених статтею 251 ЦПК України, не вправі посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а повинен дотриматися розумності тривалості судового провадження.

Крім того, зупиняючи розгляд даної справи, суд не врахував, що пред`явлені позивачкою вимоги не обмежується виключно поділом квартири, оскільки нею були заявлені вимоги і про поділ двох земельних ділянок та стягнення з відповідача на її користь компенсації 1/2 частки ринкової вартості відчуженого автомобіля та частки в статутному капіталі товариства.

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».

Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що призведе до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про задоволення клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі в зв`язку із неможливістю розгляду даної справи до вирішення іншого спору, що розглядається в порядку цивільного судочинства цим же судом в іншому складі.

Колегія суддів вважає, що склад учасників справи, подані ними докази, підстави заявленого позову та заперечення відзиву на нього дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому доводи представника відповідача не свідчили про безумовний обов`язок суду першої інстанції зупинити провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, чим може бути порушено право іншого учасника справи на справедливий суд та розумні строки розгляду справи.

ЄСПЛ також наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Враховуючи викладене суд першої інстанції з порушенням вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України безпідставно зупинив провадження у справі, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи й перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо зупинення провадження у справі є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачкою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2024 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжянаправити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній