Рішення

від 13.01.2025 по справі 280/8990/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року Справа № 280/8990/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.08.2024 №084050014723 про відмову позивачці в призначенні пенсії;

зобов`язати відповідач: зарахувати до пільгового стажу позивачки період роботи з 01.03.2006 по 08.08.2016 у повному обсязі 10 років 05 місяців 08 днів; зарахувати до страхового стажу позивачки період догляду за дитиною з 17.09.1996 по 17.09.1999, а також період навчання у Професійно-технічному училищі №8 м. Запоріжжя з 01.09.1994 по 26.06.1996;

зобов`язати відповідача здійснити призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1), відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», згідно з рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, з 06.07.2024 року.

Крім того, просить залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що виходячи з принципу правої визначеності. як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність. Отже позивачка, маючи необхідний загальний та пільговий стаж правомірно звернулась за призначенням пенсії із 45-річного віку, а відповідач, відмовивши у її призначенні, порушив вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також, на думку позивачки, відповідач протиправно не зарахував до її страхового стажу період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (період з 17.09.1996 по 17.09.1999) та періоду навчання у Професійно-технічному училищі №8 м. Запоріжжя з 01.09.1994 по 26.06.1996, згідно довідки №278 від 25.05.2020. В зв`язку з чим вважає, що рішення від 02.08.2024 року №084050014723 є таким, що суперечить чинному законодавству та не відповідає критеріям правомірності дій і рішень суб`єкта владних повноважень, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним, тому підлягає скасуванню із зобов`язанням відповідача призначити їй пенсію.

Ухвалою від 30.09.2024 у справі відкрите спрощене позовне провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи.

14.10.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що питання про призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 визначається згідно до статті 114 Закону №1058 та може розглядатися лише після досягнення нею віку 50 років та за наявності необхідного страхового та пільгового стажу роботи. Дата, з якої позивачка набуде право на призначення пенсії 07.07.2029 (після досягнення необхідного віку). Щодо невідповідності прізвища позивачки « ОСОБА_2 » (укр.), що зазначено у довідці від 25.05.2020 №278 її прізвищу « ОСОБА_3 » (укр.), що зазначено у свідоцтві про шлюб НОМЕР_1 від 25.11.1995, то встановлення факту належності правовстановлюючого документа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відповідно суд позбавлений права у цій справі робити висновки, щодо належності довідки від 25.05.2020 №278, що видана Державним навчальним закладом «Запорізький політехнічний центр професійно-технічної освіти» позивачці. Також до страхового стажу позивачки не враховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для зарахування необхідно було долучити документи, що підтверджують факт догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. В зв`язку з викладеним вважає, що приймаючи рішення від 02.08.2024 №084050014723 ГУ ПФУ у Львівській області діяло в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України, рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, а від так підстав для його скасування не має, відповідно позов позивачки є безпідставним та не підлягає до задоволення.

Третя особа будь-яких заяв по суті спору до суду не подала.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

06.07.2024 позивачці виповнилось 45 років.

26.07.2024 позивачка звернулась до третьої особи із заявою встановленого зразка про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 та пакетом документів, оскільки вважала, що досягла відповідного пенсійного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж.

За принципом екстериторіальності документи позивачки розглядались ГУ ПФУ у Львівській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №084050014723 від 02.08.2024, зв`язку із недосягненням ОСОБА_1 пенсійного віку.

В рішенні №084050014723 від 02.08.2024 зазначено, що:

Вік позивачки становить 45 років 0 місяців 20 днів.

Загальний страховий стаж позивачки складає 28 років 11 місяців 13 днів (в т.ч. додаткові роки за Список №1 10 років), пільговий стаж за Списком № 1 10 років 01місяць 03 дні.

До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

До страхового стажу не зараховано:

- Періоди догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутня інша інформація про факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для зарахування необхідно було долучити документи, що підтверджують факт догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- Період навчання згідно довідки від 25.05.2020 №278, оскільки прізвище « ОСОБА_2 » (укр.) не відповідає прізвищу « ОСОБА_3 » (укр.) згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 25.11.1995.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Щодо віку призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що доповнив Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки -після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а)працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 (далі також Рішення №1-р/2020 ) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин, Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом№1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 45 років, тоді як другий - у 50років.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 3листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:

«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».

За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 відмоваГУ ПФУ у Львівській області в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення до відповідача досягла 45 років, за наявності необхідного стажу, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею віку 50 років, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.

Подібна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №300/1951/20, від 16 травня 2023 року у справі №160/5189/20 від 02 червня 2023 року у справі №160/13468/20, від 06 листопада 2023 року у справі №240/24/21 та інших.

Щодо пільгового стажу за Списком №1.

Пільговий стаж за Списком №1 позивачка набула працюючи повний робочий день в ПрАТ «Запоріжкокс», виконуючи роботу у виробництві коксопродуктів з 01.03.2006 по 08.08.2016, за професією тунельник коксового цеху, що передбачено: Списком №1, розділом IV, підрозділом 1а, позицією 4.1а, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003; Списком №1, розділом IV, підрозділом 1, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016 та підтверджується довідкою від 17.07.2024 за №139.

Пільговий стаж позивачки за Списком №1 за період з 01.03.2006 по 08.08.2016 визначено відповідачем в розмірі 10 років 01 місяць 03 дні, про що вказано в оскаржуваному рішенні.

Проте, як вбачається з довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №139 від 17.07.2024, пільговий стаж позивачки становить 10 років 05 місяців 08 днів, а не 10 років 01 місяць 03 дні, як вважає відповідач.

Судом проведено розрахунок пільгового стажу позивачки за період з 01.03.2006 по 08.08.2016 (запис 3-8 трудової книжки позивачки від 26.09.2005 серії НОМЕР_3 ). За розрахунком суду пільговий стаж позивачки за період роботи з 01.03.2006 по 08.08.2016 складає 10 років 05 місяців 08 днів.

При цьому оскаржуване рішення не містить будь-якого обґрунтування неврахування до пільгового стажу позивачки 4 місяців та 5 днів.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (період з 17.09.1996 по 17.09.1999).

За змістом абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом №1058-ІV), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

У пункті 11 Порядку №637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

- свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

- документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є:

- виписка з трудової книжки;

- відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;

- інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Надання інших документів на підтвердження даного періоду чинним законодавством не передбачено.

Народження позивачкою дитини підтверджується свідоцтвом про народження від 11.10.1996, яке було надано до територіального органу Пенсійного фонду України. З даного свідоцтва про народження вбачається, що 3-річного року віку дитина позивачки досягла 17.09.1999.

Таким чином, неврахування відповідачем указаного спірного періоду до трудового (страхового) стажу позивачки є необґрунтованим та протиправним.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1994 року по 26.06.1996, згідно довідки №278 від 25.05.2020.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» №103/98-ВР від 10.02.1998 (далі Закон №103/98-ВР) заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

Статтею 18 Закону №103/98-ВР встановлено, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.

Згідно з ч.1 ст.38 Закону №103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Аналогічна, за змістом, вимога міститься і в абзаці 1 пункту 26 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.1998 №1240, відповідно до якого час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі до безперервного і до стажу роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за одержаною професією не перевищує трьох місяців.

Аналізом зазначених правових норм встановлено, що необхідними умовами для зарахування до стажу часу навчання в професійно-технічному навчальному закладі є те, що перерва між днем закінчення навчання та днем зарахування на роботу не повинна перевищувати трьох місяців та те, що після закінчення навчання особа повинна бути зарахована на роботу за здобутою спеціальністю.

У період з 01.09.1994 по 26.06.1996 позивачка навчалася у Професійно-технічному училищі №8 м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 02549204, на цей час перейменовано в Державний навчальний заклад «Запорізький політехнічний центр професійно-технічної освіти), де здобула професію майстра оздоблювальних робіт.

Відповідно трудової книжки від 26.09.2005 серії НОМЕР_3 свою трудову діяльність позивачка розпочала 01.10.2005.

В оскаржуваному рішенні зазначеній обставині не була надана оцінка.

Як підставу для не зарахування періоду навчання відповідач посилається на те, що в довідці №278 від 25.05.2020 зазначено прізвище позивачки як « ОСОБА_2 », замість « ОСОБА_3 ».

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 27 березня 2020 року у справі №496/1192/17 від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17 та інших.

З огляду на вищевикладене суд наголошує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява №37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є:

1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;

2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;

3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень;

4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;

5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

Очевидним є те, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 02.08.2024 №084050014723 не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Суд наголошує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.

Таким чином, належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 26.07.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., який слід стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення).

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрія, буд. 10, м. Львів, 79016), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 02.08.2024 №084050014723 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.07.2024, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «13» січня 2025 року.

СуддяР.В. Кисіль