Рішення

від 20.12.2024 по справі 320/8241/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року № 320/8241/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» до Головного управління ДПС у Київській області та про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Київській області №738 від 27.08.2020, яким анульовано Ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554;

???- зобов?язати Головне управління ДПС у Київській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554 та відновити дію даної ліцензії.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним розпорядженням було анульовано видану позивачу ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554 з підстав встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. У задоволенні заяви ТОВ «Хлібороб» про забезпечення позову відмовлено.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що підставою прийняття спірного розпорядження є встановлення контролюючим органом факту подання позивачем заяви про видачу ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) з недостовірними даними.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій останній зазначив, що відповідачем не спростовано твердження та аргументи стосовно позовних вимог позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, ТОВ "ХЛІБОРОБ", код ЄДРПОУ 31856098, зареєстрована як юридична особа 24.04.2002 та перебуває на обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Київській області.

Як свідчать матеріали справи, на підставі п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України та відповідно до наказу ГУ ДПС у Київській області від 30.06.2020 №875, направленнями на перевірку від 29.07.2020 №565, №566 працівниками управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів здійснено виїзд за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б для проведення фактичної перевірки місця зберігання пального, що належить ТОВ "ХЛІБОРОБ", код ЄДРПОУ 31856098.

Перевіркою встановлено, що ТОВ "Хлібороб" має діючу ліцензію на право зберігання пального від 11.03.2020 №10280414202000554. Відповідно до ліцензії місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального становить 25 м3.

Під час проведення перевірки контролюючим органом вручено запит про надання документів головному інженеру ТОВ «Хлібороб» ОСОБА_1 .

Разом з тим, в ході перевірки та до її закінчення суб`єктом господарювання не надано документів, підтверджуючих наявність та місткість резервуарів, які використовуються для зберігання пального (виключно потреб власного споживання).

За результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Київській області складено акт, від підпису та отримання якого головний інженер ТОВ «Хлібороб» ОСОБА_1 відмовився, про що складено відповідні акти.

Акт фактичної перевірки 07.08.2020 зареєстровано в ГУ ДПС у Київській області за №284/10-36-32-00-10/31856098.

Відповідно до абз.10 ч.49 ст.15 Закону №481 ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

На підставі ст. 15 Закону №481 Відповідачем було прийнято розпорядження щодо анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) ТОВ "Хлібороб" за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б.

Позивач не погоджується з розпорядженням, вважає його безпідставним та таким що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів . зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу II ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

При цьому приписи ПК України в цій частині установлюють і певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Стаття 81 ПК України визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Фактична перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 80 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначеним цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Пункт 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких може бути проведена фактична перевірка. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;

80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;

80.2.4. неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;

80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;

80.2.7 у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Згідно наказу № 875 «Про проведення фактичний перевірок» від 30.06.2020 року відповідачем призначено перевірку ТОВ «Хлібороб» з метою: здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання норм законодавства щодо виробництва та обігу спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, підстава для проведення перевірки: п.п. 80.2.5п. 80.2 ст. 80 ПК України в частині здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Проте, з огляду на вимоги вказаної норми ПК України, фактична перевірка може бути призначена у випадку наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Проаналізувавши положення ст.80 ПК України можна дійти висновку, що передбачені у пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України підстави для проведення фактичної перевірки пов`язані виключно із фактом отримання конкретної інформації про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства в сфері виробництва та/або обігу підакцизних товарів.

Згідно висновку П`ятого апеляційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 29.03.2019 року у справі № 815/2757/18, позицію контролюючого органу про те, що згідно пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України достатньою та самостійною підставою для проведення фактичної перевірки є здійснення відповідачем функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів, колегія суддів вважає помилковою, оскільки таке тлумачення цієї норми повністю нівелює необхідність існування інших передбачених у п. 80.2 ст. 80 ПК України підстав для проведення фактичних перевірок дотримання вимог законодавства в цій сфері, адже такими функціями контролюючий орган наділений законодавчо на постійній основі. Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу щодо призначення фактичної перевірки з цієї підстави, суд апеляційної інстанції зазначив про неприпустимість призначення такої перевірки, базуючись лише на такій підставі, як здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

В наданій копії наказу та копії витягу з додатку №1 до наказу, не зазначено і іншої конкретної чіткої підстави, яка слугувала б проведенню фактичної перевірки, а лише наведено перелік норм ПК України. В них не містяться визначення, яка саме інформація отримана податковим органом щодо наявних порушень платником податків; коли та ким така інформація, яка слугувала підставою для призначення фактичної перевірки, була надана; які є наявні докази отримання контролюючим органом такої інформації або звернення, які було зареєстровано у відповідному порядку. Не назвали конкретної підстави і посадові особи, які проводи і фактичну перевірку, були посилання лише на наказ.

Також, суд зазначає про відсутність у відкритих офіційних джерелах будь-якої інформації щодо порушень підприємством порядку зберігання пального; відсутність інформації про будь-які інші порушення; відсутність інформації про застосування підприємством схем ухилення від оподаткування або схем мінімізації податків.

Крім того, не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 21.02.2020 року у справі №826/17123/18 сформулював новий правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (не допуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

З урахуванням наведеного судова палата в цій справі відступає від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291 /15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Тому, твердження відповідача у відзиві на адміністративний позов про те, що «якщо допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи», не відповідає новому правовому висновку Верховного Суду.

Крім того, податкове законодавство не містить положень, які б визначали, що у разі, якщо допуск до податкової перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду у суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

Пункт 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік обставин, за наявності яких може бути проведена фактична перевірка. Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності підстав. Невиконання вимог п. 80.2 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення (п. 85.2. ст. 85 ПКУ).

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки(п.85.2. ст. 85 ПКУ).

Відповідач у відзиві стверджує, що перед початком перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Київській області були пред`явлені документи, визначені у п. 81.1. ст. 81 ПКУ, головному інженеру ТОВ «Хлібороб» ОСОБА_1 , який ознайомився з направленнями та отримав копію наказу про проведення перевірки.

Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що, уповноваженій особі ТОВ «Хлібороб» не вручалося відповідного наказу.

Таким чином, жодного документу із передбачених п.п. 80.2, 81.1 Податкового кодексу України, до початку перевірки посадовими особами контролюючого органу ТОВ «Хлібороб» не отримувало. Копії наказу, направлення осіб, які здійснюватимуть перевірку, та службові посвідчення цих осіб ТОВ «Хлібороб» не вручалися та не пред`являлися. Фактичного допуску посадових осіб контролюючого органу на проведення фактичної перевірки не здійснювалося. З наказом про проведення перевірки не було ознайомлено.

Отже, факт вручення копії наказу на проведення фактичної перевірки та надання направлень відсутній, відповідачем не доведений.

Крім того, відповідно до наданих документів, головний інженер ТОВ «Хлібороб» Нестеренко В. О не є платником податків, не є уповноваженим представником платника податків, не є відповідальною особою за зберігання пального, а також не має доступу до місця зберігання пального, відповідно не могла бути присутньою під час проведення фактичної перевірки, як це зазначено в Акті перевірки.

Так, згідно зі ст. 17 ПК України платник податків має право представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника. Згідно зі ст.19 ПК України, представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності.

П. 85.4. ст. 85 ПК України передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Відповідно до п. 85.8. ст. 85 ПКУ Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Під час фактичної перевірки, до ТОВ «Хлібороб» запит на отримання копій документів від відповідача не надходив. Копій документів, засвідчених належним чином, що належать до предмета перевірки, - надано не було.

Щодо виявлених порушень ч. 43 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року № 481/95-ВР суд зазначає наступне.

Законом №2628 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни, зокрема, до Закону № 481/95-ВР, відповідно до яких з 01.07.2019р. запроваджено ліцензування діяльності усіх суб`єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним. Так, з урахуванням зазначених змін, відповідно до ст. 15 Закону №481 оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання всіх форм власності тільки за наявності ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими КМУ органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Відповідно до пп. 4.27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом; здійснює ліцензування діяльності суб`єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання має намір одержати ліцензію (зокрема, зберігання пального).

Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, цільове призначення якої відповідає заявленій діяльності;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального;

- дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Законом України від 18 грудня 2019 року № 391 -IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку» внесено зміни, серед іншого до Закону № 481/95-ВР. Приписами ч. 43 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Заява подається в довільній формі. Зразок заяви на отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) має виключно рекомендаційний характер.

Тобто, з урахуванням приписів вищевказаної частини статті передбачено, що суб`єкти господарювання не долучають до заяви копії документів на землю, об`єкти нерухомості й документи на небезпечні роботи чи експлуатацію небезпечного обладнання, достатньо повідомити у заяві на отримання ліцензії про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, які використовують для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовують для зберігання пального.

Враховуючи зміни в законодавстві, ТОВ «Хлібороб» було подано заяву щодо ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 21.02.2020 року, отриманої відповідачем 24.02.2020 року, сплачено річну плату за ліцензію на право зберігання пального в розмірі 780 гривень та отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) з реєстраційним номером №10280414202000554, дата реєстрації: 11.03.2020 року, термін дії: з 11.03.2020 року до 11.03.2025 року, вказавши адресу місця зберігання: Україна, 07801, Київська область. Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, 21-Б. ТОВ «Хлібороб» має одне місце зберігання пального на яке і було отримано ліцензію.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону №481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Твердження відповідача про те, що встановлено факт подання ТОВ «Хлібороб» недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії не відповідає дійсності. Всі ємності, що використовуються для зберігання пального, дійсно розташовані на території за вищевказаною адресою, дана територія знаходиться у межах єдиного майнового комплексу ТОВ «Хлібороб».

Не погоджуючись з висновками перевірки, 13.07.2020 року на адресу відповідача рекомендованим листом з описом вкладення було надіслано запит №55 від 18.08.2020, в якому Позивач просив надати відповідь які саме недостовірні дані було виявлено у наданих під час перевірки документах.

01.09.2020 року ТОВ «Хлібороб» було отримано рекомендований лист з повідомленням але без супровідного листа та вихідного номера, в якому містився витяг з розпорядження від 27.08.2020 року № 738 про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), У витягу з розпорядження зазначається про анулювання ліцензії з реєстраційним номером №10280414202000554 у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із, заявою на отримання ліцензії.

Для анулювання ліцензії передбачено виключні підстави. Так, відповідно до ст. 3 та 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі, зокрема:

- заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво);

- рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво);

- несплати чергового платежу за ліцензію протягом 30 календарних днів від моменту призупинення ліцензії;

- рішення суду про встановлення факту фальсифікації суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольних напоїв або тютюнових виробів, або пального;

- отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувався такими органами;

- встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

Як вже зазначалось раніше, що позивач жодного документу до заяви щодо отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), отриманої ГУ ДПС у Київській області, крім платіжного доручення № 359 від 20.02.2020 року не надавав.

Оскільки, разом із заявою на отримання ліцензії підприємством не подавались ніякі документи, відповідно неможливо встановити і факт подання заявником недостовірних даних у наданих документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії.

У зв`язку з чим, були відсутні будь-які підстави для анулювання ліцензії, а приписи конкретного підпункту статей 3 та 15 Закону № 481/95-ВР не можуть бути застосовані та слугувати підставою для анулювання ліцензії з реєстраційним номером №10280414202000554, дата реєстрації: 11.03.2020 року.

В пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. ),N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вище стоячою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для анулювання позивачу ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), а тому суд дійшов висновку про те, що спірне розпорядження прийнято протиправно та підлягає скасуванню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4204,00 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області, становить 4204,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Київській області №738 від 27.08.2020, яким анульовано Ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області видалити з Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним інформацію щодо анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №10280414202000554 та відновити дію даної ліцензії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» судовий збір у розмірі 4204 (чотири тисячі двісті чотири) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.