Рішення

від 20.12.2024 по справі 320/11274/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року № 320/11274/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради №54-K від 19.07.2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку мобілізованих працівників», а саме припинення нарахування та виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 ;

- зобов?язати Відділ з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за липень 2022 року з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю в редакції, яка була чинна станом на 24.02.2022;

- зобов?язати Відділ з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток з серпня 2022 року по момент звільнення з військової служби відповідно до ч. 3 ст.119 Кодексу законів про працю в редакції, яка була чинна станом на 24.02.2022.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що Наказ №54-K від 19.07.2022 порушує права та законні інтереси позивача, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду дану позовну заяву залишено без руху. В подальшому позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданий Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до наказу № 15-К від 02.04.2018 ОСОБА_1 призначено на посаду інструктора з фізичної культури СК «Машинобудівник» відділу з питань молоді та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради.

В подальшому відповідно до наказу № 17-к від 06.04.2021 року Позивача було переведено на посаду фахівця з фізичної реабілітації.

Згідно Указу Президента України «Проведення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року і по теперішній час на території України діють умови воєнного стану.

Відповідно до наказу № 20 від 24.02.2022 року ОСОБА_1 солдата запасу призначено на посаду діловода групи логістики військової частини НОМЕР_2 (код НОМЕР_3 ) у зв?язку з призовом ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно наказу № 07-K від 08.03.2022 року Позивача було увільнено від роботи у зв?язку із призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням середнього заробітку.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України за період з березня по червень 2022 року Позивачу як працівнику призваному на військову службу за призовом під час мобілізації зберігався та виплачувався середній заробіток.

У липні 2022 року було нараховано частину заробітної плати (середній заробіток).

На адвокатський запит Відповідачем було надано копію наказу №54-К від 19.07.2022 року де зазначено, що збереження середнього заробітку як мобілізованому працівнику припинено, та у листі №02-59/81 від 25.10.2022 року аргументовано припинення нарахування та виплати середнього заробітку у зв?язку із набранням 19.07.2022 чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у зв`язку з чим з 19.07.2022 року припинити нарахування та виплати середнього заробітку працівникам.

Не погоджуючись з наказом позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Так, в порушення вимог пункту 11 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Мін`юсту від 18.06.2015 № 1000/5 (далі - Правила) відповідач не ознайомив позивача з наказом про припинення нарахування та виплату позивачу середнього заробітку.

Відповідно до пункту 2 глави 10 розділу II Правил будь-який розпорядчий документ, за винятком спільного, оформлюють на бланку із зазначенням його конкретного виду (постанова, рішення, наказ, розпорядження).

Розпорядчі документи (накази, розпорядження) з кадрових питань (особового складу) також можуть бути складені на підставі міжгалузевих типових уніфікованих форм, затверджених в установленому порядку.

Особливості оформлення проектів нормативно-правових актів установи, які підлягають державній реєстрації, визначаються Типовою інструкцією з діловодства та інструкцією з діловодства установи.

Згідно з пунктами 10, 11 глави 10 розділу II Правил розпорядчий документ набирає чинності з моменту його підписання і реєстрації, якщо в тексті не встановлено інші строки.

З розпорядчим документом з кадрових питань (особового складу) обов`язково ознайомлюють згаданих у ньому осіб, які на першому примірнику документа чи на спеціальному бланку проставляють свої підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Таким чином, ознайомити працівника з наказом зобов`язує пункт 11 глави 10 розділу II Правил, однак відповідач жодним чином не повідомив позивача про наявність наказу про припинення нарахування та виплату йому середнього заробітку та не ознайомив з ним.

Відповідачем не надано до суду документів, які підтверджують факт ознайомлення та повідомлення позивача про наявність наказу про припинення нарахування та виплату йому середнього заробітку.

Отже, наказ про припинення нарахування та виплату позивачу середнього заробітку з 19 липня 2022 року до закінчення військової служби підлягає скасуванню та стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року за період проходження військової служби в Збройних Силах України.

Також частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мати місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка викладена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 тільки підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Між тим як свідчить історія, принцип "закон зворотної сили не має" (lex ad praeterian non valet) був сформульований ще давньоримськими юристами на протидію сваволі законодавця, який надавав зворотної сили законам, що погіршували становище людей, піддавали їх несприятливим наслідкам за дії, які на час їх вчинення визнавалися законними. Отже, мета цього принципу - поставити заслін ущемленню прав і свобод людини з боку влади.

Саме така спрямованість цього принципу робить його важливою гарантією безпеки людини і громадянина, їх довіри до держави, про що вірно зазначається в мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України.

Надання зворотної сили законам, які передбачають розширення змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина чи звільнення їх від певних обов`язків, не може підірвати впевненість людей у стабільності свого правового становища.

Винятки з цього правила рідкісні і допускаються:

а) за наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили;

б) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує або пом`якшує кримінальну відповідальність.

Це правило зафіксоване в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.

За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Судом встановлено, що позивача увільнено від роботи на період проходження військової служби під час мобілізації із збереженням за ним місця роботи, займаної посади і середнього заробітку з 24 лютого 2022 року.

Тобто, на момент призову позивача редакція ч. 3 статті 119 КЗпП України містила гарантію щодо збереження середнього заробітку, оскільки Закон № 2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022.

Між позивачем та відповідачем виникли триваючі правовідносини зі збереження середнього заробітку на час призову, їх реалізація розпочалась на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП, що діяла до 19.07.2022. Отримання середнього заробітку є безперервним процесом реалізації права, яке на даний час не реалізується.

Отже, оскаржуваний наказ, який прийнятий на основі вищезазначених норм, є порушенням ст. 58 Конституції України.

Крім того, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону № 2011-XII).

На час призову між позивачем та відповідачем виникли правовідносини зі збереження середнього заробітку та їх реалізація розпочалась на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП, що діяла до прийняття Закону № 2352, який набрав законної сили 19.07.2022.

Як зазначено у ст. 17 Конституції, захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, а згідно ст. 13 Конституції, держава має застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян (Рішення КСУ від 17.03.2005 № 1-рп/2005).

Безпосереднє втручання у реалізацію права всупереч ст. 22 Конституції, яка забороняє при внесенні змін до законів звужувати зміст і обсяг прав. Утвердження соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави (Рішення КСУ від 11.10.2005 року № 8-рп/2005), а положення ст. 22 Конституції слід розуміти так, що воно забороняє «звуження», яке призводить до порушення сутності прав (Рішенні КСУ від 22.05.2018 № 5-р/2018).

Згідно Рішення від 13.05.1997 № 1-зп закріплення вказаного принципу є гарантією стабільності суспільних відносин і породжує у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону, а закони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чинності. Ця теза втілилася у висновку, що на обраних за старою Конституцією народних депутатів не поширюються менш сприятливі вимоги, передбачені Конституцією 1996 р. До певного юридичного факту застосовується той закон, під час дії якого він настав або мав місце (Рішення від 13.03.2012 № 6-рп/2012). Як уточнив вже Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом. Раніше й Мінекономіки притримувалося позиції, що закон не має застосовуватися до правовідносин, що виникли до набрання ним чинності.

Неправильним є обґрунтування змін з посиланням на фінансове становище держави. Мінекономіки наводить рішення Євросуду (зокрема, «Ейрі проти Ірландії»), у яких йдеться про звуження обсягу соціального забезпечення через обмеженість можливостей держави. Та вказана практика Євросуду не стосується витрат роботодавців і підвищених гарантій військовослужбовців.

Пріоритетність і безумовність останніх закріплено у нормах-принципах ст. 17 Конституції України. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту осіб, що перебувають на службі в ЗСУ, у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Надання пільг учасникам війни як особам, що виконували конституційно значущі функції, не має обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (Рішення КСУ від 18.12.2018 № 12-р/2018).

В рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Конституційний суд України послідовно критикував посягання на права військовослужбовців, особливо в реаліях відкритої російської агресії проти України. Так, у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 було сказано, що в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності, а усебічна підтримка військовослужбовців ЗСУ є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.

Отже, наказ про припинення нарахування та виплату позивачу середнього заробітку з 19 липня 2022 року до закінчення військової служби є таким, що погіршує його становище та порушує гарантії визначені законодавством та Конституцією України, які встановлюють право на отримання середнього заробітку на час військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19 липня 2022 набрав чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022 №2352-ІХ, згідно з якими скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками.

Так, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада". Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Шляхом прийняття вказаного нормативно-правового акту законодавець намагався вирішити найбільш нагальні питання щодо подолання гострих воєнних викликів, які постали перед роботодавцями в частині організації трудових відносин та забезпечення трудових прав працівників, крізь призму підвищення ефективності їх організації як під час воєнного стану, так і за мирних умов.

Водночас принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-УІІІ «Про державну службу». Отже, він є спеціальним законодавством з питань вступу, проходження та припинення державної служби.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 41 «Про державну службу» у разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.

Згідно з нормами ст. 43 цього Закону державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі - відрядження) для виконання своїх посадових обов`язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Керівник державної служби визначає місце, строк відрядження, режим роботи у період відрядження та завдання до виконання.

Строк відрядження державного службовця протягом одного календарного року не може перевищувати 60 календарних днів, крім випадків, визначених законодавством. Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.

Державному службовцю відшкодовуються витрати та надаються інші компенсації у зв`язку з направленням у відрядження в порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

За державним службовцем на весь період відрядження зберігаються його посада та заробітна плата.

Під час направлення державного службовця у відрядження беруться до уваги його сімейний стан та інші особисті обставини. Не допускається направлення у відрядження без їхньої згоди вагітних жінок, державних службовців, які мають дітей віком до 14 років, самостійно виховують дітей з інвалідністю, осіб з інвалідністю з дитинства.

Враховуючи викладене та керуючись спеціальним законом з питань вступу, проходження та припинення державної служби Законом України «Про державну службу», суд зазначає, що увільнення від роботи (посади) не тягне за собою припинення трудових відносин (працівник не звільняється), а тому за мобілізованими працівниками державних органів зберігаються місце роботи, посада та заробітна плата.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає спірне рішення таким, що не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом з тим, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності прийнятого ним спірного рішення. У той же час, позивачем документально підтверджено наведені ним у позові доводи та обставини.

У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 6, 7, 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Скасувати наказ Відділу з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради №54-K від 19.07.2022 року «Про припинення збереження середнього заробітку мобілізованих працівників», а саме припинення нарахування та виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 .

Зобов?язати Відділ з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за липень 2022 року з урахуванням раніше виплаченої суми відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю в редакції, яка була чинна станом на 24.02.2022.

Зобов?язати Відділ з питань фізичної культури та спорту виконавчого комітету Фастівської міської ради нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 середній заробіток з серпня 2022 року по момент звільнення з військової служби відповідно до ч. 3 ст.119 Кодексу законів про працю в редакції, яка була чинна станом на 24.02.2022.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.