Рішення

від 13.01.2025 по справі 520/24287/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року Справа № 520/24287/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за період з 04.12.2019 по 14.08.2024 по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати за весь час затримки з 04.12.2019 по 14.08.2024 року по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на виконання рішення суду від 26.04.2021, позивачу 14.08.2024 виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Попри те, відповідачем не здійснено виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права. У зв`язку із наведеним просить позов задовольнити.

Відповідач подав до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (справа № 520/19967/24), а відтак стягнення втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати буде подвійною відповідальністю за вказаний період. Окрім цього, позивач про порушення свого оправа дізнався 04.12.2019, а відтак позов подано поза межами строку звернення до суду, поважних причин не навів, а тому такий слід залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 03.09.2024 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній часині ухвали.

Ухвалою суду від 10.09.2024 адміністративний позов в частині позовних вимог за період з 04.12.2019 по 31.10.2023 повернуто позивачу у зв`язку із пропуском строку установленого законом.

Ухвалою суду від 10.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін, за період з 01.11.2023 по 14.08.2024.

Поставною Другого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2024 ухвалу суду від 10.09.2024 про повернення позову скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін, за період з 04.12.2019 по 31.10.2023.

Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмово провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 у справі № 520/3002/21, зокрема зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний № НОМЕР_3 , грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

14.08.2024 позивачу здійснено виплату грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Позивач, вбачаючи у вказаній виплаті невиплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 травня 2020 року по 30 липня 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями) звернувся до суду за захистом свого права.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050).

Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок:

- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Суд встановив, що недоплачене грошове забезпечення в частині грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно відповідач виплатив позивачу 14.08.2024 у розмірі 7146,96 грн /а.с. 27/.

З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про те, що оскільки, з вини відповідача не було вчасно нараховано та вплачено грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а відтак відповідач повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

Отже, вимоги, пов`язані з необхідністю нарахування та виплати сум компенсації, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму щомісячної додаткової грошової винагороди, за період з 04.12.2019 по 14.08.2024.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем заявлено за відповідний період позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітну за час затримки розрахунку при звільненні, а відтак подвійна відповідальність, а тому провадження у справі слід закрити, суд прийшов наступного.

Ухвалою суду від 22.07.2024 у справі № 520/19967/24 відкрито провадження у справі між тими самими сторонами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та втрати частини доходу у зв`язки і з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Попри те, позовній вимоги у цій справі стосуються нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Отже, предмет і підстави у вказаних адміністративних справах різні.

Положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі 1540/3742/18.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 визначення, зокрема, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Саме тому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 13 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічного правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах №336/4675/17, №523/1124/17, №521/940/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, провадження № 61-7911св20).

Отже, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 205/8443/19.

З огляду на викладене суд прийшов переконання про те, що оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків виплати частини грошових доходів є різними видами відповідальності за своєю правовою природою, а відтак підстав для закриття провадження у справі немає, а відтак доводи відповідача з цього суду оцінює критично.

Щодо аргументів відповідача про необхідність застосування строку звернення до суду, адже про порушення свого права позивач міг дізнатися 04.12.2019, суд вважає за необхідне відмітити, що це питання вирішувалось судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі; будь-яких інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду відповідачем на наведено, а відтак підстав для залишення позову без розгляду суд не встановив.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до ст. 139 КАС України, оскільки позивав звільнений від плати судового збору, а відтак питання розподілу таких не вирішується.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 04.12.2019 по 14.08.2024, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 04.12.2019 по 14.08.2024, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, місцезнаходження АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено та підписано суддею 13.01.2025.

Суддя М. І. Садова