Постанова

від 13.01.2025 по справі 910/16036/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№910/16036/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024

у справі №910/16036/23 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол»

про стягнення 59 638,28 грн

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» основного боргу в сумі 43 589,81 грн за грудень 2020 року, січень 2021 року- квітень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року, інфляційних втрат у сумі 13 702,41 грн, трьох процентів річних у розмірі 2 346,06 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушуючи умови договору оренди від 17.06.2021 №340806-0303 на постачання теплової енергії та не вносив оплату за спожиту теплову енергію, в результаті чого утворилась заборгованість.

Господарський суд міста Києва рішенням від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 43 589, 81 грн основного боргу, 13 702, 41 грн інфляційних втрат, 2 346, 06 грн трьох процентів річних, а також 2 684, 00 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума боргу відповідача 43 589,81 грн підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем. За арифметичним перерахунком суду першої інстанції, з відповідача також стягнуті нараховані з урахуванням етапів виникнення боргу за період з 01.09.2021 до 30.06.2023 інфляційні втрати в сумі 13 702,41 грн та три проценти річних у розмірі 2 346,06 грн за період з 01.09.2021 до 30.06.2023.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ствол» звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 та направити справу на розгляд до Господарського суду Одеської області на новий розгляд.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, не дотримався норми ст. 31 ГПК України, та не передав дану справу на розгляд до Господарського суду Одеської області, що своєю чергою призвело до порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, а саме, до того, що дану справу було розглянуто неповноважним складом суду із порушення територіальної юрисдикції.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Коротун О.М.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у зв`язку із перебуванням судді Коротун О.М., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 справу №910/16036/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.10.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16036/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23.

Матеріали справи №910/16036/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 04.11.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 06.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23. Апеляційну скаргу призначив до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 11.12.2024.

28.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що позивач керуючись ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України та вимогами п. 7.3 Договору від 17.06.2021 року №340806-0303 на постачання теплової енергії звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 269, частиною 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.06.2021 між позивачем (теплопостачальна організація) та відповідачем (абонент) укладено договір №340806-0303 на постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до пункту 2.2.1 якого теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції - у період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Згідно з пунктом 2.3.2. договору абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору.

Абонент, що має вузол обліку теплової енергії, щомісячно надає «Теплопостачальній організації» звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку №1 до договору (п.5.2. договору).

У пункті 8.1 договору вказано, що останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.11.2023 року.

Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку, на який він був укладений; прийняття рішення Господарським судом; передбачених п.6.4.1. договору; ліквідації Сторін (п. 8.2. договору).

Припинення дії договору не звільняє абонента від обов`язку повної сплати спожитої теплової енергії (п.8.3. договору).

Відповідно до пункту 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП «Київтеплоенерго» для потреб опалення у розмірі 1 351,62 грн.

Пункт 3 додатку № 3 до договору передбачає можливе змінення тарифів в період дії договору.

Згідно з пунктом 3 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Абонент повертає в ЦОК), акт приймання-передавання товарної продукції, рахунок-фактуру.

На підтвердження надання послуг позивачем долучено до матеріалів справи копії корінців нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання; копії відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання; копію акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; облікові картки за спірний період; акти приймання-передавання товарної продукції за серпень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року.

Разом із цим, відповідач оплату за спожиту теплову енергію за грудень 2020 року, січень 2021 року- квітень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року (які вказані в актах за серпень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року) не здійснював, у зв`язку з чим за відповідачем станом на 30.06.2023 утворилась заборгованість у сумі 43 589,81 грн.

На обґрунтування підстави апеляційного оскарження, скаржник зазначає про те, що спір у цій справі суди вирішили з порушенням правил територіальної підсудності.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно ж до частини першої статті 29 ГПК України "Підсудність справ за вибором позивача" право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

За частиною п`ятою цієї ж статті позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз зазначеного положення процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.

Відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; 4) за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з додатком №8 до договору об`єкт відповідача, до якого здійснюється опалення знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 9, загальною площею 276,3 кв.м.

Тому, на думку колегії суддів, для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 5 частини першої статті 532 ЦК України.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) (частина 1 статті 279 ГПК України).

Разом з тим, частиною 2 статті 279 ГПК України передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не заявляв клопотання щодо порушення правил територіальної підсудності даної справи при розгляді справи судом першої інстанції.

Проте в апеляційній скарзі зазначає, що станом на 18.10.2023 (дата ухвали про відкриття провадження у справі ) позивач не був зареєстрований у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, та, за наявною інформацією, всупереч викладеному у рішенні від 25.09.2024 не отримував ухвалу від 18.10.2023 про відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 18.10.2023 про відкриття провадження у справі №910/16036/23 була направлена відповідачу судом першої інстанції рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65012, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 73 та отримана відповідачем 26.10.2023 про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення з підписом одержувача.

Приписи статті 279 ГПК України приводить до висновку про те, що скасування судового рішення прийнятого з порушенням територіальної юрисдикції (підсудності) допускається лише у випадку, якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції заявив про непідсудність справи, однак таке правило не застосовується коли апелянт при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.07.2018 у справі №910/22878/17, від 17.07.2019 у справі №921/557/15-г/10, від 20.10.2021 у справі №921/730/19, тощо).

Отже, скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) допускається за наявності одного із таких юридичних фактів:

1) учасник справи, який подав апеляційну скаргу заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції;

2) учасник справи, який подав апеляційну скаргу з поважних причин не заявив про непідсудність справи при розгляді справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції має перевірити обставини подання заяви про непідсудність справи, а у випадку, якщо вона не подавалася, - встановити та перевірити поважність причин цього не подання (схожий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24.07.2018 у справі № 910/22878/17).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи в суді першої інстанції, доводів та доказів поважних причин не подання заяви про непідсудність справи у суді першої інстанції апелянтом не зазначено, клопотання про поновлення строку на заявлення про непідсудність справи апелянтом до апеляційної скарги не додано.

Відтак, враховуючи приписи частини 2 статті 279 ГПК України дана справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно з пунктами 1, 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та не можливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням у випадках встановлених законом та у порядку встановленому законом), зокрема договору на постачання теплової енергії.

Статтею 5 Закону України "Про теплопостачання" визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За приписами частини 1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з частинами 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина 2 статті 714 Кодексу).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, як зазначалося судом вище, відносини між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України "Про теплопостачання" та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила).

Частинами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з пунктом 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до пункту 2 додатку №4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 3 цього ж додатку визначено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії за поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до положень Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки (ч. 1 ст. 9 вказаного Закону).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач в порушення умов договору на постачання теплової енергії від 17.06.2021 №340806-0303 та норм чинного законодавства не виконував взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати встановленої суми заборгованості, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 43 589, 81 грн.

На підтвердження надання послуг позивачем долучено до матеріалів справи копії корінців нарядів на включення та відключення об`єкту тепло споживання; копії відомостей реєстрації параметрів теплоспоживання; копія акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; облікові картки за спірний період; акти приймання-передавання товарної продукції за серпень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року).

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо постачання відповідачу теплової енергії,

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив суд стягнути з відповідача 43 589, 81 грн основної заборгованості за грудень 2020 року, січень 2021 року- квітень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року (які вказані в актах за серпень 2021 року, жовтень 2021 року та грудень 2021 року). Крім того, зважаючи на неналежне виконання відповідачем зобов`язань, позивачем нараховано 13 702, 41 грн інфляційних втрат, 2 346, 06 грн трьох процентів річних за період з 01.09.2021 по 30.06.2023.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Колегія суддів здійснивши перерахунок трьох процентів та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 13 702, 41 грн інфляційних втрат та 2 346, 00 грн трьох процентів річних за період з 01.09.2021 по 30.06.2023.

Заперечень щодо невірності розрахунку основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат та доводи апеляційної скарги не містять.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ствол» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 у справі №910/16036/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ствол».

4. Матеріали справи №910/16036/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

О.О. Євсіков