Рішення

від 13.01.2025 по справі 908/3049/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 3/112/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025 Справа № 908/3049/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТЕКС» (вул. Будіндустрії, буд. 5, к. 503/1, м. Київ, 01013; ідентифікаційний код юридичної особи 31750494)

до відповідача: Приватного підприємства «Запорізький центр гідроізоляції» (вул. Фортечна, буд. 80, м. Запоріжжя, 69002; ідентифікаційний код юридичної особи 34790084)

про стягнення коштів

Без повідомлення (виклику) представників сторін

РУХ СПРАВИ.

21.11.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТЕКС» (скорочене найменування ТОВ «НОВАТЕКС») до відповідача Приватне підприємство «Запорізький центр гідроізоляції» (скорочене найменування ПП «ЗЦГ») про стягнення заборгованості у розмірі 124 813,68 грн, з яких: 90 585,00 грн сума попередньої оплати за товар згідно рахунку № СФ -0000019 від 27.01.2022; 27 199,44 грн інфляційне збільшення; 7 029,24 грн штрафні санкції. Судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 13 028,00 грн просить покласти на відповідача.

Одночасно позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 справу № 908/3049/24 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №908/3049/24 та присвоєний справі номер провадження 3/112/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

За змістом ч. ч. 1, 4, 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до частини 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/3049/24 від 25.11.2024, документ доставлено до електронного кабінету відповідача 25.11.2024.

Відповідачу також копію ухвали суду надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення на офіційну адресу місцезнаходження: вул. Фортечна, буд. 80, м. Запоріжжя, 69002.

До матеріалів справи додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення про вручення 28.11.2024 підприємством зв`язку УКРПОШТА відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 25.11.2024.

З урахуванням наведеного, відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи.

03.12.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву. З підстав, викладених у відзиві, відповідач визнав заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Просить позовні вимоги задовольнити. При цьому, просить повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, а саме 3 028,00 грн х 50% = 1 514,00 грн, а інші 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, покласти на відповідача в розмірі 1 514,00 грн; просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Скороход Аліни Олексіївни згідно з договором про надання правових (юридичних) послуг № 18/11/24 від 18 листопада 2024 року; просить розстрочити виплату суми заборгованості відповідачем строком на 3 місяці рівними частинами щомісячно, а саме: - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.12.2024 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.01.2025 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 28.02.2025 (включно).

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб, при цьому, позивачем виконано обов`язок, щодо здійснення попередньої оплати за товар (гідрошпонки зовнішньої для деформаційних швів Sika Waterbar DF-32) у розмірі 90 585,00 грн, оплаченого на підставі рахунку №СФ-0000019 від 27.01.2022, проте відповідач зі свого боку не здійснив поставку товару, як і не повернув суму попередньої оплати (перерахованої згідно з платіжним дорученням від 03.02.2022 за № 643).

Оскільки заходи позасудового врегулювання не допомогли досягнути результату та поновити порушені права позивача, останній змушений звернутись до суду з позовною заявою.

Посилаючись на приписи ст.ст. 173, 174, 181, 184 Господарського кодексу України, ст.ст. 625, 639-642, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 90 585,00 грн сума попередньої оплати за товар згідно рахунку № СФ -0000019 від 27.01.2022; 27 199,44 грн інфляційне збільшення; 7 029,24 грн штрафні санкції.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

З підстав, викладених у відзиві, відповідач визнав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить позовні вимоги задовольнити: стягнути з відповідача на користь позивача 124 813,68 грн, з яких: 90 585,00 грн. сума попередньої оплати за товар згідно рахунку № СФ-0000019 від 27.01.2022; 27 199,44 грн інфляційне збільшення; 7 029,24 грн штрафні санкції.

При цьому, просить повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, а саме 3 028,00 грн х 50% = 1 514,00 грн, а інші 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову, покласти на відповідача в розмірі 1 514,00 грн; просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката Скороход Аліни Олексіївни згідно з договором про надання правових (юридичних) послуг № 18/11/24 від 18 листопада 2024 року; просить розстрочити виплату суми заборгованості відповідачем строком на 3 місяці рівними частинами щомісячно, а саме: - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.12.2024 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.01.2025 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 28.02.2025 (включно).

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є стягнення попередньої оплати за товар згідно рахунку №СФ-0000019 від 27.01.2022 у розмірі 90 585,00 грн, а також 27 199,44 грн інфляційних втрат, 7029,24 грн трьох процентів річних.

Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи був укладений договір, чи була здійснена передплата, чи був поставлений товар), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань, чи є підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

03.02.2022 ТОВ «НОВАТЕКС» (позивач у справі) на перерахувало ПП «ЗЦГ» (відповідач у справі) грошову суму у розмірі 90 585,00 грн з призначенням платежу: «Попередня оплата за товар згідно рахунку №СФ-0000019 від 27.01.2022, у т.ч. ПДВ 20 % - 15097,5 грн». Вказана обставина підтверджується копією платіжного доручення від 03.02.2022 за № 643.

Інформаційним листом №20/04-1 від 20.04.2022 відповідач повідомив позивача про неможливість поставки товару, запропонувавши альтернативний варіант.

15.03.2023 позивачем направлено лист, зі змісту якого вбачається, що оплачена поставка гідрошпонки зовнішньої для деформаційних швів Sika Waterbar DF-32 відповідачем здійснена не була, у зв`язку з чим позивач просив повернути сплачені кошти (попередню оплату).

У зв`язку з тим, що грошові кошти відповідачем повернуто не було, позивач скерував вимогу щодо повернення коштів попередньої оплати (вих.№22/02/2024-1 від 22.02.2024) протягом семи календарних днів з дня отримання даної вимоги. Вимога надіслана реєстрованим листом з оголошеною цінністю за трекномером 0213000767321 від 22.02.2024.

Відповідно до інформації, одержаної з офіційного сайту оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта», відправлення за трекномером 0213000767321 вручено (за довіреністю) відповідачеві 15 березня 2024 року.

Однак, відповідачем не вжито дій, направлених на виконання вимоги позивача, кошти повернуто не було. У зв`язку з чим, позивач, 21 жовтня 2024 року направив повторну вимогу щодо повернення коштів попередньої оплати (вих.№21/10/2024-1 від 21.10.2024). Повторна вимога направлена на юридичну адресу відповідача реєстрованим листом з оголошеною цінністю за трекномером 0213000031287 від 21.10.2024.

Однак, відповідно до інформації, одержаної з офіційного сайту оператора поштового зв`язку АТ «Укрпошта», поштове відправлення повернуто відправнику (позивачеві) за закінченням терміну зберігання.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару або добровільне повернення отриманих у якості попередньої оплати грошових коштів стало підставою для звернення позивача до господарського суду із позовом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.

Щодо стягнення передплати.

Статтею 6 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Також згідно з ч. 2 ст. 639 ЦКУ, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:

ділову переписку шляхом обміну документами, в тому числі електронними;

у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Укладення договору через ділову переписку, факс, електронну пошту

Отже, можливість укладення договору не лише у формі єдиного документа, а й у спрощений спосіб за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку, передбачена положеннями цивільного та господарського законодавства.

Для того щоб документи (листи, електронні листи, телеграми, факсограмами, телефонограмами тощо) вважались документами, які підтверджують укладення договору, їх зміст повинен відповідати оферті та акцепту.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом внесення позивачем грошової суми у розмірі 90 585,00 грн на рахунок відповідача з призначенням платежу: «Попередня оплата за товар згідно рахунку №СФ-0000019 від 27.01.2022, у т.ч. ПДВ 20 % - 15097,5 грн». Вказана обставина підтверджується копією платіжного доручення від 03.02.2022 за № 643, доданого до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Оскільки позивач оплатив товар на умовах попередньої оплати у відповідача виник обов`язок з поставки товару.

Виходячи з обставин справи та не заперечується відповідачем, що товар відповідачем не був поставлений.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Виходячи з аналізу положень ст. 693 ЦК України, умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеній до продавця.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки законом не визначено порядок та форму повідомлення про відмову від договору позивач може реалізувати своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до відповідача з претензією, так і шляхом пред`явлення через суд позову у визначеній законом формі.

Як встановлено судом та зазначено вище, відповідач листом від 20.04.2022 підтвердив неможливість поставки товару, після чого позивач звернувся до відповідача із вимогами про повернення коштів.

Позивач вимагав повернути сплачені грошові в якості передоплати товару у зв`язку із не поставкою товару позивачу (покупцю).

Надаючи оцінку діям позивача, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався правом вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідач позовні вимоги визнав.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 90 585,00 грн попередньої оплати є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Пунктом 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Ураховуючи невиконання відповідачем грошового зобов`язання щодо повернення передоплати, суд вбачає наявність правових підстав для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суд встановив, що сума трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована позивачем правильно та становить 7029,24 грн трьох процентів річних, 27 199,44 грн інфляційних втрат.

Оскільки мало місце неналежне виконання зобов`язань відповідачем щодо повернення передоплати та визнання відповідачем позову, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про стягнення трьох процентів річних в розмірі 7029,24 грн, інфляційних втрат в розмірі 27 199,44 грн.

ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Обставини, на які посилається позивач, доводяться платіжним дорученням №643 від 03.02.2022 (а.с.11), вимогою №15/03/2023-1 від 15.03.2023 (а.с.13), вимогою №22/02/2024-1 від 22.02.2024 (а.с.14), описом вкладення, поштовим повідомленням про вручення, трекномером для відстеження поштового відправлення (а.с.14-15), повторною вимогою №21/10/2024-1 від 21.10.2024 (а.с.16), описом вкладення, поштовим повідомленням про вручення, трекномером для відстеження поштового відправлення (а.с.16-19) податковою накладною від 03.02.2022 (а.с.10), розрахунком інфляційних втрат, трьох процентів річних (а.с.6-7).

Обставини, на які посилається відповідача, доводяться банківською випискою з 01.12.2024 по 03.12.2024 (а.с. 40).

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Крім того, частиною 1 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на те, що відповідачем вимоги позивача визнано в повному обсязі, про що він зазначив у відзиві на позов, а також відсутність у суду сумнівів щодо достовірності обставин справи, суд дійшов висновку, що визнані учасниками справи обставини, не потребують додаткового доведення.

Враховуючи наявність законних підстав для задоволення позову, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Як вже зазначалося судом вище, матеріали справи містять відзив відповідача від, відповідно до якого відповідач підтвердив факт невиконання ним зобов`язання щодо поставки товару.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 124 813,68 грн та позовна заява подана в електронній формі, до сплати за подання цієї позовної належить судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №1554 від 19.11.2024 про сплату суми 3028,00 грн судового збору, тобто в розмірі більшому, ніж визначено законом.

Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору слід покласти відповідача у розмірі 2422,40 грн.

Зайво сплачений судовий збір повертається виключно за клопотанням особи, яка його платили.

Станом на дату ухвалення рішення відповідне клопотання від позивача не надходило.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

У той же час, приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Ураховуючи повне визнання відповідачем позовних вимог, суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 130 ГПК України та повернути ТОВ «НОВАТЕКС» з Державного бюджету України судовий збір, сплачений на підставі платіжного доручення №1554 від 19.11.2024, що складає 1211,20 грн, про що постановити відповідну ухвалу.

Щодо правничої допомоги.

У прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 10 000,00 грн правничої допомоги.

Відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (п. п. 130-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

У даній справі встановлено фіксований розмір гонорару. У цьому випадку фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом.

Водночас, виходячи з наведених норм законодавства та правової позиції Верховного Суду, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Як слідує з матеріалів справи, 18.11.2024 між адвокатом Скороход Аліною Олексіївною (Виконавець) та ТОВ «НОВАТЕКС» (Клієнт) укладено Договір про надання правових (юридичних) послуг №18/11/24, відповідно до п.1.1. якого Адвокат зобов`язався надати правові (юридичні) послуги Клієнту, а Клієнт зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги.

Зміст та вид послуг визначаються в заведенням (п.1.2 Договору).

Вартість послуг також визначається сторонами в Завданнях (п. 4.1 Договору).

Згідно із Завданням №1 від 18.11.2024 до Договору, підписаного між сторонами, сторони визначили фіксовану суму гонорару в розмірі 10 000,00 грн.

На підставі платіжної інструкції №1553 від 19.11.2024 позивачем сплачено за надання правової допомоги 10 000,00 грн.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідач просить суд зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки, зокрема, викладено у додатковій постанові ВП ВС від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (провадження №12-94гс20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 3, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, незначний обсяг матеріалів у справі, визнання відповідачем позову в повному обсязі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає співмірні і розумні витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, які підлягають відшкодуванню відповідачу.

Оскільки позов у справі задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Щодо розстрочення виконання рішення суду.

Відповідач у відзиві визнав позовні вимоги в повному обсязі та просив розстрочити строком на 3 місяці рівними частинами щомісячно, а саме: - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.12.2024 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 31.01.2025 (включно); - 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 28.02.2025 (включно).

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд зазначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки повинні визначатись господарським судом.

Питання про задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому господарський суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника і для стягувача.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підтвердження своїх доводів, відповідач надав: банківську виписку по рахунку відповідача, що підтверджує вхідний залишок відповідача в розмірі 2980,93 грн.

Крім того, необхідно зазначити, що листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язання/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яки/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Вирішуючи питання надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду у даній справі, проаналізувавши надані відповідачем докази та письмові пояснення в їх сукупності, беручи до уваги матеріальний стан відповідача та воєнний стан в Україні, зважаючи на те, що відповідач повністю визнав борг, враховуючи баланс інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та розстрочення виконання рішення суду у даній справі щодо стягнення 124 813,68 грн на два місяці з дня ухвалення рішення у даній справі, шляхом сплати відповідачем коштів у розмірі 124 813,68 грн за наступним графіком: 83 209,12 грн (вісімдесят три тисячі двісті дев`ять гривень 12 копійок) у строк до 31.01.2025 (включно); 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 28.02.2025 (включно).

При цьому, сума судового збору не підлягає розстроченню.

Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 130, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Запорізький центр гідроізоляції» (вул. Фортечна, буд. 80, м. Запоріжжя, 69002; ідентифікаційний код юридичної особи 34790084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТЕКС» (вул. Будіндустрії, буд.5, к.503/1, м. Київ, 01013; ідентифікаційний код юридичної особи 31750494) основу заборгованість у вигляді суми попередньої оплати за поставку товару в розмірі 90 585,00 грн (дев`яносто тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 00 коп.), інфляційні втрати в розмірі 27 199,44 грн (двадцять сім тисяч сто дев`яносто дев`ять гривень 44 коп.), три проценти річних в розмірі 7029,24 грн (сім тисяч двадцять дев`ять гривень 24 коп.).

Розстрочити виконання рішення строком на два місяці з дня ухвалення рішення у даній справі, шляхом сплати відповідачем коштів у розмірі 124 813,68 грн за наступним графіком: 83 209,12 грн (вісімдесят три тисячі двісті дев`ять гривень 12 копійок) у строк до 31.01.2025 (включно); 41 604,56 грн (сорок одна тисяча шістсот чотири гривні 56 копійок) у строк до 28.02.2025 (включно). Видати наказ.

Стягнути з Приватного підприємства «Запорізький центр гідроізоляції» (вул. Фортечна, буд. 80, м. Запоріжжя, 69002; ідентифікаційний код юридичної особи 34790084) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВАТЕКС» (вул. Будіндустрії, буд.5, к.503/1, м. Київ, 01013; ідентифікаційний код юридичної особи 31750494) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень 20 клоп.), зі сплати правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 коп.). Видати наказ.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «НОВАТЕКС» (вул. Будіндустрії, буд.5, к.503/1, м. Київ, 01013; ідентифікаційний код юридичної особи 31750494) з Державного бюджету України судовий збір, сплачений на підставі платіжного доручення №1554 від 19.11.2024, що складає 1211,20 грн, про що постановити відповідну ухвалу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний 13.01.2025.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

СуддяС.І. Педорич