Рішення

від 13.01.2025 по справі 910/13322/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2025Справа № 910/13322/24

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/13322/24

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Білінг-Трейд Сервіс" до проДержавного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" зобов`язання виконати умови договору та здійснити поставку деревини

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білінг-Трейд Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про зобов`язання виконати умови договору та здійснити поставку деревини.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки у повному обсязі товару згідно з умовами Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недолків.

06.11.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13322/24 та постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, сторони мають зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, відповідно ухвала суду від 08.11.2024 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету сторін, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, залученим до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається, що сторони отримали 12.11.2024 ухвалу про відкриття провадження у справі від 08.11.2024.

25.11.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

05.12.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив та додані до них докази.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

31.08.2023 між Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (за договором - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білінг-Трейд Сервіс" (за договором - покупець) було укладено Договір №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини згідно біржового (аукціонного) свідоцтва №3508/310823/40207618/1 від 31 серпня 2023 р., сформованого на підставі укладеної біржової угоди за результатами біржових торгів (аукціону) з продажу необробленої деревини № 3508, що відбувся 31 серпня 2023 р. (далі - Аукціон з продажу необробленої деревини, Аукціон) на товарній біржі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа» (далі - Біржа) відповідно до Регламенту з організації та проведення біржових торгів з купівлі-продажу необробленої деревини та пиломатеріалів на товарній біржі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа».

Відповідно до п. 1.1. Договору, за результатами Аукціону з продажу необробленої деревини на підставі укладеної біржової угоди, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти необроблену деревину, реалізовану під час такого Аукціону, яка відповідає умовам даного Договору (далі - Товар), і оплатити його вартість відповідно до умов, визначених розділом 4 даного Договору.

У п.2.4. Договору визначено, що за вимогами до вимірювання та обчислення об`єму Товар повинен відповідати: ДСТУ 4020-2-2001.

За вимогами до визначення характеристичних ознак деревин та способів їх вимірювання Товар повинен відповідати: ДСТУ EN 1309-3:2019; ДСТУ EN 1310:2005; ДСТУ EN 1311-2001; ДСТУ 2152-93; ТУ У 16.1-00994207-001:2018 (п. 2.5. Договору).

Згідно п. 2. 6. Договору, розрахункова одиниця виміру кількості Товару: 1 (один) кубічний метр (куб.м.).

Відповідно до п.3.1 Договору, термін поставки, згідно з цим договором від 01 жовтня 2023 року, до 31 грудня 2023 року.

Умовами п. 4.1. Договору визначено, що загальна вартість Товару, що є предметом даного Договору, встановлена в національній валюті України - гривні, відповідно до умов біржового (аукціонного) свідоцтва № 3508/310823/40207618/1 від 31 серпня 2023 р. про результати Аукціону з продажу необробленої деревини та складає 2308800,00 (два мільйона триста вісім тисяч вісімсот гривень 00 копійок), з ПДВ. Зміна вартості Товару не допускається, за винятком випадків, коли Сторони погодили зміну умов поставки Товару у порядку, визначеному п. 3.3. даного Договору.

Як убачається з доданих до позовної заяви доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Білінг-Трейд Сервіс» здійснило повну оплату за Товар, відповідно до умов Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», у загальному розмірі 2 309 646,70 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями, копії яких наявні у справі.

Відповідач на виконання своїх зобов`язань за договором відвантажив позивачу товар у загальному об`ємі 1900,756 куб. м, що підтверджується долученими до справи копіями товарно-транспортних накладних.

Однак, позивач вважає, що відповідач не виконав умови договору в повній мірі та не здійснив поставку деревини дров`яної в повному об`ємі.

Відповідно до ТУ У 16.1-00994207-005:2018 «Деревина дров`яна. Класифікація, облік, технічні вимоги» що чинні з 26.11.2021 року (зміна №1) здійснюється визначення обсягу деревини у складовій мірі, застосовуючи коефіцієнт повнодеревності для деревини дров`яної промислового використання.

Згідно таблиці А.3 - Коефіцієнти повнодеревності для деревини дров`яної промислового використання, для деревини довжиною 2 метри застосовується коефіцієнт 0,60.

Однак, відповідач у товарино-транспортних накладних на поставку товару під час визначення об`єму деревини дров`яної застосовує коефіцієнт 0,64. Тобто, наявна різниця у визначенні об`єму деревини, яка була поставлена.

Таким чином, застосовуючи невірний коефіцієнт, Продавцем не було поставлено товар у повній мірі.

Різниця в об`ємі, за який проведено оплату та реально поставленої деревини становить 118,7972 куб. м (1900,756 - 1781,9588 = 118,7972 куб.м). Враховуючи, що 1 куб.м деревини дров`яної згідно умов договору становить 1212,00 грн., відповідач не здійснив поставку товару на суму 143 982,21 грн, що стало підставою звернення позивача до суду з вимогою зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» виконати усі умови Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року та здійснити поставку деревини дров`яної на користь Товариства з обмеженою відповідальності «Білінг-Трейд Сервіс» в об`ємі 118,7972 куб.м.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, посилаючись на обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права, а також зазначає про неможливість допоставки товару, оскільки вільної деревини для здійснення партії допоставки будь-яким контрагентам він не має. Використані лоти аукціону реалізуються в повному обсязі, без створення надлишків, тобто, допоставка партії деревини обсягом 118,7972 куб.м. іншому контрагенту можлива виключно за рахунок відбору зазначеного обсягу з іншого лоту, що суперечить вимогам публічних торгів та створить передумови до невиконання договірного зобов`язання перед іншим суб`єктом господарювання. При цьому, позивач просить здійснити допоставку деревини в межах умов Договору, яка станом на момент подання позову у справі № 910/13322/24 вже має іншу закупівельну ціну та собівартість у бік збільшення. Тобто, допоставка здійснюватиметься за цінами, вищими за визначені умовами аукціону, що фактично виходитиме за межі самого Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Внаслідок укладення Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 1.1, укладеного між сторонами Договору, відповідач зобов`язався передати у власність позивача, а останній зобов`язується прийняти необроблену деревину, реалізовану під час Аукціону, яка відповідає умовам даного Договору, і оплатити його вартість відповідно до умов, визначених розділом 4 даного Договору, а саме 8 лотів загальним обсягом 1900,00 м. куб. на загальну вартість 2 308 800,00 грн (пункт 4.1 Договору).

При цьому, у розділі 5 Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року визначено умови приймання-передачі товару.

Так, відповідно до умов п. 5.1. Договору, приймання-передача партії Товару здійснюється:

- за умовами FCA (нижній/проміжний склад Продавця) / ЕХW (верхній склад Продавця). У випадку внесення змін до цього Договору прийом-передача партії Товару можливі за умовами DAP - у погоджене Сторонами місце призначення (доставки) та за умовами FCA РСА (нижній/проміжний склад Продавця) - у погоджений Сторонами залізничний термінал із завантаженням на залізничні вагони;

- за якістю - відповідно до п. 2.1. цього Договору;

- за кількістю - відповідно до товарно-транспортних чи залізничних накладних та специфікацій до них за підписом уповноваженої особи та печаткою Продавця.

У разі виявлення Сторонами невідповідності партії Товару вимогам щодо якості та/або кількості, Сторони вживають заходів, встановлених п. 5.5. даного Договору, що є підставою для заміни такого Товару на Товар, який буде відповідати вимогам якості, або здійснення допоставки необхідної кількості Товару у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно п. 5.5. Договору, у випадку, якщо під час приймання-передачі партії Товару відповідно до умов поставки, визначених даним Договором, Покупець виявить невідповідність якості партії Товару вимогам нормативних документів, зазначених у розділі 2 даного Договору, розходження по об`єму партії Товару між фактично наданим Продавцем і зазначеним у цьому Договорі, Графіку поставки, товарно-транспортних / залізничних накладних, Сторони складають Акт про невідповідність у 3 (трьох) екземплярах по одному для кожної із Сторін Договору і один екземпляр - для Біржі, який скріплюють підписами представників Сторін та печаткою (за наявності), а також проводять фото- та відео-фіксацію виявлених недоліків партії Товару. У випадку відмови однієї зі Сторін Договору від підписання зазначеного Акту про невідповідність, інша Сторона зазначає про це у Акті.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Як убачається з наданих суду доказів, позивач протягом чинності Договору та після отримання кожної партії деревини жодних повідомлень відповідачу щодо неналежної кількості (обсягу) предмету Договору не надсилав та претензій в частині неотримання партії товару не пред`являв.

Будь-яких актів про невідповідність отриманого за Договором товару, оформлених у порядку п. 5.5. Договору, позивач суду не надав.

Як убачається з матеріалів справи, позивач здійснив повну оплату предмету Договору шляхом сплати кожної з партій поставленого товару. В частині недопоставленої відповідачем партії обсягом 118,7972 куб. м. позивачем фактично було здійснено попередню оплату (передоплату), оскільки даний обсяг деревини не був поставлений йому відповідачем.

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 07.03.2023 у справі № 913/864/21: « 7.28. Стаття 693 ЦК України регулює питання «попередньої оплати» товару, з якої вбачається, що «попередньою оплатою» визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем. У свою чергу, Суд зазначає про те, що зазначення у договорі оплати, яка має бути сплачена, як попередньої, не може автоматично вказувати на її попередній характер. Правова природа попередньої оплати оцінюється виходячи із характеру спірних правовідносин, особливостей здійснення оплати та поставки товару, а не суто виходячи з того, яку назву визначено у договорі для проведення відповідного платежу (подібна за змістом позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 зі справи № 904/2112/20)».

Частина 2 статті 693 ЦК України передбачає, що покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Тобто, погашення заборгованості за Договором передбачає альтернативу у виборі дій для сторін. Відповідні за змістом твердження містяться також і в самому Договорі.

Подібна правова позиція, зокрема, міститься у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 08.02.2019 у справі № 909/524/18: « 7.9. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 51 500,00 грн., як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

7.10. Верховий Суд зазначає, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

7.11. Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв`язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України».

Водночас, альтернатива дій для позивача, згідно наведеного висновку та норми статті 693 ЦК України, передбачає однозначну активну форму саме з боку покупця, який вважає свої права порушеними, проте чого останнім під час чинності Договору зроблено не було.

При цьому, як свідчать умови Договору №UEEX-3508-2 купівлі-продажу необробленої деревини від 31 серпня 2023 року, укладеного між сторонами, Договір вичерпав свою силу 31.12.2023 та не може бути автоматично пролонгований після вказаної дати, у тому числі при порушенні сторонами його умов. Предмет Договору мав сталі значення щодо обсягу та вартості, які могли бути змінені виключно шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод (п. 10.5. Договору), яких протягом його дії не укладалось. Відпуск деревини суб`єкту господарювання здійснювався виключно згідно з умовами аукціону та не передбачає вихід за межі встановлених цими торгами обсягів та цін.

Відтак, у спірних правовідносинах між позивачем та відповідачем наявний факт здійсненої першим передоплати за недопоставлений останнім товар, який в силу законодавчих обмежень та умов Договору, вже не може бути поставлений.

Зазначене, свідчить, що в даному випадку, ефективним способом захисту порушеного права буде застосування судом частини 2 статті 693 ЦК України в частині зобов`язання повернення здійсненої Позивачем передоплати за поставлений товар, розрахованої щодо деревини обсягом 118,7972 куб.м. за цінами аукціону, що передував укладенню Договору.

Зазначене відповідає сталим висновкам ЄСПЛ щодо виконання сторонами договорів поставки: «Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії» (пункт 74), «Пономарьов проти України» (пункт 43), «Агрокомплекс проти України» (пункт 166)».

А отже, ефективним способам захисту порушеного права позивача, у даному випадку, виступає визначене пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, яке за змістом полягає у стягненні з відповідача здійсненої передоплати за фактично непоставлений за Договором товар.

Відповідно до усталеної судової практики, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.11.2024 7 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148) тощо).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Білінг-Трейд Сервіс" до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про зобов`язання виконати умови договору та здійснити поставку деревини є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 13.01.2025.

Суддя А.І. Привалов