Рішення

від 13.01.2025 по справі 910/13256/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2025Справа № 910/13256/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Централ Юропіан Девелопмент Україна Т.О.В.»

про стягнення 17 005,44 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Централ Юропіан Девелопмент Україна Т.О.В.» про стягнення 17 005,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань зі сплати комунальних послуг за період з 01.10.2019 по 01.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

04.11.2024 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 прийнято позовну заяву Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13256/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, втім, конверт із копією вказаної ухвали повернувся на адресу суду не врученим, із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, оскільки судом було вжито належних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2001 внаслідок укладення договору купівлі-продажу частини квартири із громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Майхеркевич О.І. та зареєстрованим в реєстрі за № 13-452, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Централ Юропіан Девелопмент Україна Т.О.В.» отримало у власність 72/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Як визначено у п. 1 вказаного договору, квартира загальною площею 104,20 кв.м., складається з чотирьох жилих кімнат площею 61,90 кв.м.

Відповідно до пунктів 6, 8 зазначеного вище договору від 16.03.2001, покупець набуває право власності на частину квартири з моменту укладення договору при умові його нотаріального посвідчення. Покупець користується квартирою згідно Правил користування приміщеннями житлових будинків, прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, п. 13 цих Правил нотаріусом роз`яснено.

Розпорядженням Президії Національної академії наук України від 02.03.2000 № 291 на виконання постанови Бюро Президії НАН України від 24.12.1998 № 427 «Про створення Державного житлово-комунального підприємства НАН України» в порядку перерозподілу майна НАН України на баланс Державного житлово-комунального підприємства НАН України (позивача) передано, зокрема, житлові будинки та гуртожитки згідно з додатком 1, у тому числі жилий будинок АДРЕСА_2 .

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що ним свої обов`язки із надання відповідачу комунальних послуг у період з 01.10.2019 по 01.01.2024 виконано належним чином, тоді як відповідач своїх обов`язків зі сплати комунальних послуг не виконує, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 17 005,44 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 2, 3 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, підставою для заявлених позовних вимог позивач вказав Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 (надалі - Правила).

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пунктів 4, 5 Правил (в редакції, чинній станом на дату отримання відповідачем у власність квартири) власник житла за рахунок власних коштів оплачує всі витрати, пов`язані з утриманням житлового будинку і закріпленої прибудинкової території. Технічне обслуговування і ремонт елементів житлових будинків і зовнішнього благоустрою, санітарне обслуговування допоміжних приміщень житлових будинків і прибудинкових територій здійснюють на договірній основі з власниками житла або з уповноваженим ними органом відповідні підприємства, які повинні дотримувати вимог цих Правил.

Відповідно до приписів п. 7 Правил (в редакції, чинній у визначений позивачем період надання послуг) власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулює Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; норми споживання комунальних послуг (далі - норми споживання) - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством (пункти 2, 5, 6, 10, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги).

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Положеннями частин 1-3 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є: 1) перелік послуг; 2) вимоги до якості послуг; 3) права і обов`язки сторін; 4) відповідальність сторін за порушення договору; 5) ціна послуги; 6) порядок оплати послуги; 7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги; 8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Статтею 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов`язок індивідуального споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014 р. у справі № 5011-31/17255-2012.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі не укладення сторонами договору про надання житлово-комунальних послуг позивач повинен довести надання таких послуг.

При цьому, факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним особисто житлово-комунальних послуг відповідачу за адресою: вул. Богдана Хмельницького, буд. 42, кв. 42, на суму 17 005,44 грн.

Зокрема, матеріали справи не містять актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували надання позивачем послуг саме відповідачеві, а також доказів надсилання позивачем відповідачу відповідних актів чи рахунків щодо сплати комунальних послуг.

Єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження заявленої до стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 17 005,44 грн за комунальні послуги, є складена самостійно позивачем довідка про нарахування та сплату по особовому рахунку № 9236 ( НОМЕР_1 ). Однак, доказів того, що вказаний у цій довідці особовий рахунок належить саме Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Централ Юропіан Девелопмент Україна Т.О.В.» позивачем не надано, як і не надано документів, якими б затверджувались визначені у довідці тарифи. У зазначеній довідці взагалі не конкретизовано за які саме послуги нараховувалась плата, а також відсутні обсяги надання відповідних послуг у спірному періоді.

Крім того, із довідки про нарахування та сплату по особовому рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) вбачається, що плата була розрахована виходячи із площі квартири - 104,2 кв.м., тоді як відповідачу за договором купівлі-продажу частини квартири, укладеним 16.03.2001 із громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було передано у власність лише 72/100 частин квартири АДРЕСА_1 .

Також суд констатує, що вказана довідка не містить жодних підписів ані з боку позивача, ані з боку відповідача, а тому з урахуванням зазначеного, не може вважатися належним доказом виникнення у відповідача обов`язку зі сплати на користь позивача суми коштів у розмірі 17 005,44 грн.

В свою чергу, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Централ Юропіан Девелопмент Україна Т.О.В.» зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , а тому суд критично ставиться до того, що на відповідача покладений обов`язок зі сплати комунальних послуг, що постачалися до квартири АДРЕСА_1 . Будь-яких доказів належності того, що відповідач у період з 01.10.2019 по 01.01.2024 був власником квартири АДРЕСА_2 у вказаному будинку, зокрема, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до матеріалів справи не надано.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним відповідачеві відповідних житлово-комунальних послуг у заявлений період, як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати таких послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених при розгляді даної справи обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами заявлену до стягнення з відповідача суму заборгованості за комунальні послуги, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13.01.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко