Рішення

від 13.01.2025 по справі 910/12325/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2025Справа № 910/12325/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

до Фізичної особи-підприємця Фіцак Оксани Миколаївни, м. Київ

про стягнення 70 000,00 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.10.2024 року Комунальне некомерційне підприємство "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Тернопільської міської ради (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фіцак Оксани Миколаївни (відповідач) суми попередньої оплати в розмірі 70 000,00 грн, у зв`язку з невиконання останнім умов Договору №160 від 16.06.2023 року в частині надання оплачених позивачем послуг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2024 року матеріали справи №910/12325/24 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 23.10.2024 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600299830478 не отримав ухвалу суду від 23.10.2024 про відкриття провадження у справі, в результаті чого конверт було повернуто до суду.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/12325/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2023 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір №160 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає і оплачує, а виконавець приймає та виконує зобов`язання щодо надання послуг, пов`язаних з поставкою та налаштуванням пакетів програмного забезпечення для захисту від вірусів - за кодом ДК 021:2015-48760000-3 (Програмне забезпечення Антивірус) - Eset Protect Entry з локальним управлінням - комплексне антивірусне рішення з модулями фаєрвол, веб-контроль та антиспам, для захисту серверних і несерверних ОС, з можливістю віддаленого управління через локальну консоль Eset Protect - 231 робоче місце.

Відповідно до п. 4.1. Договору вартість послуг по Договору складає 98 976,64 грн.

Згідно з п. 4.2. Договору факт надання послуг підтверджується підписанням акту здачі-приймання послуг.

Замовник здійснює оплату сум згідно актів здачі-приймання послуг, які виставив виконавець на протязі 5 банківських днів з моменту його підписання. (п. 4.3. Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2023 року, а в частині дії ліцензій до 28.02.2024 року. (п. 7.1. Договору).

16.06.2023 року сторонами підписано Акт здачі-приймання послуг №110 на суму в розмірі 98 976,64 грн.

Позивачем було здійснено оплату вказаних послуг на суму 98 976,64 грн згідно платіжної інструкції №412 від 16.06.2023 року.

Проте, як зазначає позивач, 16.08.2023 року оплачені послуги припинили працювати, про відповідача було повідомлено листом №01.1-04/711 від 08.09.2023 року.

В подальшому, у зв`язку з неусуненням відповідачем недоліків виконаної роботи, між сторонами було укладено Додаткову угоду від 21.09.2023 року, відповідно до п. 2 якої сторони погодили, що вартість послуг по Договору становить 11 070,00 грн і вирішили розірвати Договір.

Листом №01.1-04/749 від 21.09.2023 року позивач, у зв`язку з розірванням Договору та визначенням меншої ціни вартості послуг, просив відповідача повернути надлишок сплачених коштів в розмірі 87 906,64 грн. (98 976,64 грн - 11 070,00 грн).

Листами №01.1-04/929 від 23.11.2023 року та №01.1-04/693 від 04.06.2024 року позивач повторно просив відповідача повернути надлишок сплачених коштів в розмірі 87 906,64 грн. (98 976,64 грн - 11 070,00 грн).

Відповідачем було здійснено часткове повернення коштів в розмірі 17 906,64 грн згідно платіжної інструкції №693 від 07.06.2024 року.

Залишок коштів в розмірі 70 000,00 грн позивачу відповідачем не повернуто.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 70 000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено вище, сторони умовами Договору домовились, що відповідач надає послуги пов`язані з поставкою та налаштуванням пакетів програмного забезпечення для захисту від вірусів - за кодом ДК 021:2015-48760000-3 (Програмне забезпечення Антивірус) - Eset Protect Entry з локальним управлінням - комплексне антивірусне рішення з модулями фаєрвол, веб-контроль та антиспам, для захисту серверних і несерверних ОС, з можливістю віддаленого управління через локальну консоль Eset Protect - 231 робоче місце, з дією ліцензію до 28.02.2024 року.

Попередня погоджена сторонам вартість послуг становила 98 976,64 грн (п. 4.1. Договору та Додаток №1 до Договору).

16.06.2023 року сторонами підписано Акт здачі-приймання послуг №110 на суму в розмірі 98 976,64 грн, які позивачем оплачено згідно платіжної інструкції №412 від 16.06.2023 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2023 року надані відповідачем послуги (забезпечення роботи антивірусного захисту), які оплачені позивачем, припинили працювати, що не заперечено відповідачем.

У зв`язку з тим, що відповідачем не усунуто неполадок виконаної роботи, сторонами було укладено Додаткову угоду від 21.09.2023 року, якою сторони погодили розірвати Договір і встановили, що вартість послуг по Договору становить 11 070,00 грн.

Через зміну вартості послуг по Договору в меншу сторону, позивач листами (перелік яких наведено вище) просив відповідача повернути надлишок сплачених коштів в розмірі 87 906,64 грн. (98 976,64 грн - 11 070,00 грн).

Відповідачем було здійснено часткове повернення коштів в розмірі 17 906,64 грн згідно платіжної інструкції №693 від 07.06.2024 року.

Щодо кваліфікацій правовідносин сторін суд зазначає, що відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Таку правову позицію викладено у постанові від 04.12.2019 Великої Палати Верховного Суду по справі № 917/1739/17.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторонами змінено вартість послуг по Договору із 98 976,64 грн на 11 070,00 грн, у зв`язку з чим, позивачем здійснено переплату на користь позивача на суму в розмірі 87 906,64 грн.

Враховуючи, що сторонами на виконання умов Договору підписано Акт здачі-приймання послуг №110 саме на суму в розмірі 98 976,64 грн, але в подальшому зменшено вартість наданих послуг до 11 070,00 грн, судом зазначається, що сторонами, шляхом укладення Додаткової угоди від 21.09.2023 року до Договору, дійшли згоди щодо істотних обставин Договору, а саме зміни ціни в бік зменшення та встановили, що Договір є розірваним.

Таким чином, станом на день розгляду справи судом, укладений між сторонами Договір №160 від 16.06.2023 року є розірваним за згодою сторін.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Отже, невиконання стороною своїх зобов`язань, навіть після розірвання Договору, не тягне за собою зняття зі сторони виконавця обов`язку з повернення сум безпідставно сплачених коштів.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи те, що главою 63 Цивільного кодексу України не врегульовано особливостей повернення виконавцем замовнику попередньої оплати в разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань за договором про надання послуг та правового механізму її повернення, суд дійшов висновку про можливість застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.03.2018 року у справі № 910/1030/17.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року №296/10217/15-ц.

Таким чином, повернення попередньої оплати (завдатку) повинне здійснюватись за правилами положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як повернення майна (в даному випадку коштів) збережених без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, позивач правомірно скористався своїм правом на повернення сплачених грошових коштів за ненадані відповідачем послуги, оскільки таке право у позивача, як замовника за договором, існує паралельно з правом вимагати надання оплачених послуг, однак такі права замовника є альтернативними, тобто взаємовиключними.

Водночас волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги замовника має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до виконавця. При цьому суд враховує, що законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги замовника, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, вимога про повернення суми попередньої оплати могла бути заявлена позивачем як шляхом направлення відповідної претензії, так і шляхом пред`явлення відповідного позову до суду.

Приймаючи до уваги, що під час розгляду справи судом була встановлена обставина невиконання відповідачем зобов`язань щодо надання оплачених позивачем послуг, суд вважає, що позивач набув право вимагати від відповідача повернення сплачених ним коштів у розмірі 70 000,00 грн, а отже враховуючи, що в матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача щодо повернення коштів у розмірі 70 000,00 грн, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає необхідним задовольнити позов в повному обсязі.

Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фіцак Оксани Миколаївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Тернопільської міської ради (код ЄДРПОУ 38645610, місцезнаходження: 46025, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Василя Костянтина Острозького, буд. 6) суму коштів в розмірі 70 000,00 грн (сімдесят тисяч гривень 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ