Рішення

від 13.01.2025 по справі 910/8063/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.01.2025Справа № 910/8063/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон" (Україна, 03083, м. Київ, Пирогівський шлях, буд. 50; ідентифікаційний код: 43068161)

до 1) Держави України в особі Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Україна, 03127, м. Київ, вул. Здановської Юлії, буд. 25/15; ідентифікаційний код: 34999976)

2) Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (Україна, 01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-А; ідентифікаційний код: 37993783)

про стягнення 539 938,48 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне спеціалізоване підприємство "Об`єднання "Радон" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Держави України в особі Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-2 за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача 539 938,48 грн, з яких 483 110,12 грн збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб відповідача-1, 18 567,31 грн інфляційних втрат та 16 261,05 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним відкриттям виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Франківського районного суду м. Львова від 30.03.2023 у справі №436/11321/20, що встановлено постановою Львівського апеляційного суду від 16.11.2023, а також вчиненням інших протиправних дій, внаслідок чого посадовими особами відповідача-1 допущено протиправне стягнення з позивача 483110,12 грн, які в подальшому були перераховані стягувачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

19.07.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

23.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 23.07.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

25.07.2024 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 25.07.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

29.07.2024 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 29.07.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

26.09.2024 представником відповідача-1 сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, яке 26.09.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 було встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача-1 03.07.2024.

Відтак останнім днем строку на подання відзиву на позовну заяву було 18.07.2024.

У свою чергу відповідач-1 подав відзив на позовну заяву 25.07.2024, тобто після закінчення встановленого судом строку.

Частиною другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин суд залишає без розгляду відзив відповідача-1.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Відповідач-1 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін 26.09.2024, тобто після закінчення встановленого судом строку для подання відзиву.

З урахуванням викладеного, суд залишає клопотання відповідача-1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін без розгляду.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Франківського районного суду м. Львова від 30.03.2023 перебувала цивільна справа № 463/11321/20 за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства "Об`єднання "Радон" про поновлення на роботі, стягнення суми за час вимушеного прогулу.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30.03.2023 (далі - Рішення) позов задоволено повністю, скасовано наказ Державного спеціалізованого підприємства "Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат" №20 від 26.10.2020 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ", визнано незаконним наказ Голови комісії з реорганізації Державного спеціалізованого підприємства "Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат" від 09.10.2020 №18 "Про перенесення дати запланованого звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби фізичного захисту в Державному спеціалізованому підприємстві "Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат" з 26.10.2020, стягнуто з ДСП "Об`єднання "Радон" на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 27.10.2020 по 30.03.2023 у розмірі 500 422,92 грн та допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Повний текст рішення виготовлено 03.04.2023.

Наказом від 06.04.2023 №191-к/тр позивач поновив ОСОБА_1 на посаді начальника служби фізичного захисту в Державному спеціалізованому підприємстві "Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат".

25.04.2023 Франківським районним судом міста Львова видано виконавчі листи на примусове виконання Рішення з зазначенням про його негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

28.04.2023 позивач звернувся до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою на Рішення. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17.05.2023 було відкрито апеляційне провадження щодо розгляду вказаної скарги.

01.05.2023 Голосіївським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зареєстровано заяву ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами *1331*21637603*1*1* та *1331*21657013*1*1*, справа №463/11321/20, що видані 25.04.2023 Франківським районним судом міста Львова.

Постановою від 01.05.2023 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №463/11321/20 від 25.04.2023 про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Того ж дня державним виконавцем також винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 401,85 грн та постанову про закінчення виконавчого провадження.

Постановою від 01.05.2023 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №463/11321/20 від 25.04.2023 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати у розмірі 500 422,94 грн, якою також стягнуто з боржника 50 042,29 грн виконавчого збору. Того ж дня державним виконавцем також винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору (550 867,08 грн), постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 401,85 грн.

02.05.2023 з позивача було стягнуто грошові кошти в сумі 550 867,08 грн на користь Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), відповідно до платіжної інструкції НОМЕР_1.

На виконання Рішення, позивачем виплачено ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць, що підтверджується платіжними інструкціями №1932 від 08.05.2023, №1921 від 04.05.2023, №1920 від 04.05.2023 та №1922 від 04.05.2023.

10.05.2023 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

15.05.2023 державний виконавець повернув позивачу суму переплати у розмірі 17312,82 грн (платіжна інструкція №8497 від 15.05.2023), яка раніше була сплачена останнім на виконання рішення суду.

15.05.2023 відповідно до платіжної інструкції №8499 від 15.05.2023 грошові кошти в сумі 483 110,12 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 23.04.2024 у справі №463/11321/20 апеляційну скаргу позивача задоволено, Рішення скасовано, ухвалено у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки з прийняттям вказаної постанови відпала підстава набуття ОСОБА_1 грошових коштів, позивач вважає грошові кошти у сумі 483 110,12 грн збитками, що спричинені неправомірними діями відповідача-1, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача-2 за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача 539 938,48 грн, з яких 483 110,12 грн збитків, завданих неправомірними діями посадових осіб відповідача-1, 18 567,31 грн інфляційних втрат та 16 261,05 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи. Вказану правову позицію було висловлено Верховним Судом у постановах від 23.05.2018 у справі №923/574/17 та від 18.06.2018 у справі №904/1284/17.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №910/9095/18.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17, застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Таким чином, дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі №914/1221/17, яка також була врахована у постанові від 26.01.2022 у справі №916/3322/19.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Досліджуючи правовідносини, з яких виник спір у цій справі, суд встановив, що на примусове виконання Рішення, 25.04.2023 Франківським районним судом міста Львова було видано виконавчі листи із зазначенням про його негайне виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць. При цьому зі змісту виконавчих листів вбачається, що судом визначено дату набрання Рішенням законної сили - 30.03.2023.

Відтак, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про відкриття виконавчого провадження за виконавчими документами *1331*21637603*1*1* та *1331*21657013*1*1*, справа №463/11321/20, 01.05.2023 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 за виконавчим листом №463/11321/20 від 25.04.2023 про поновлення ОСОБА_1 на роботі та виконавче провадження НОМЕР_1 за виконавчим листом №463/11321/20 від 25.04.2023 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати у розмірі 500 422,94 грн, а також стягнуто з боржника 50 042,29 грн виконавчого збору.

В рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 з позивача на користь ОСОБА_1 було, зокрема, стягнуто 483 110,12 грн, на виконання Рішення в частині стягнення середньомісячної заробітної плати у розмірі 500 422,94 грн (за вирахуванням 17 312,82 грн середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць).

Постановою Львівського апеляційного суду від 16.11.2023 у справі №463/11321/20 визнано неправомірною (незаконною) та скасовано постанову головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.05.2023 про відкриття виконавчого провадження № 71693720.

Відтак позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця йому завдано збитків у розмірі 483 110,12 грн.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 дійшла висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених статтею 75 ГПК правил, зокрема, що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною.

Відтак, суд вважає за необхідне самостійно встановити наявність чи відсутність усіх трьох складових, необхідних для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: неправомірність дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В контексті дослідження питання неправомірності дій державного виконавця, а також наявності причинно-наслідкового зв`язку, суд зазначає наступне.

У постанові від 20.03.2019 у справі № 918/203/18 Верховний Суд констатував, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

У свою чергу, судом встановлено, що державний виконавець, під час примусового виконання Рішення в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 вчиняв дії, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Так, першопричиною стягнення коштів з позивача був виконавчий лист №463/11321/20 від 25.04.2023 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати у розмірі 500 422,94 грн, із зазначенням у ньому набрання Рішенням законної сили 30.03.2023.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

В силу приписів пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили.

Відтак, з огляду на відсутність судових рішень про виправлення помилки у виконавчому листі №463/11321/20 від 25.04.2023 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати у розмірі 500 422,94 грн, або ухвали про визнання його таким, що не підлягає виконанню, державним виконавцем було правомірно відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 та вчинено інші дії, зокрема й стягнуто з позивача 500 422,94 грн, частину з яких останній вважає збитками.

Окрім того, позивач має довести, що саме незаконні дії державного виконавця є причиною завданої йому майнової шкоди у розмірі 483 110,12 грн, а збитки, які виникли у позивача, як у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Вирішуючи питання безумовності та безповоротності завданої позивачу майнової шкоди, суд зауважує, що 15.05.2023 відповідно до платіжної інструкції №8499 від 15.05.2023 сума у розмірі 483 110,12 грн була перерахована державним виконавцем на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , у володінні якого перебуває й наразі.

У свою чергу, внаслідок прийняття Львівським апеляційним судом постанови від 23.04.2024 у справі №463/11321/20, якою апеляційну скаргу позивача задоволено, Рішення скасовано, ухвалено в справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, відпала й єдина підстава набуття ОСОБА_1 спірних коштів.

За приписами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому обов`язок сплатити суму коштів, отриманих від безпідставно набутого майна, виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того, чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх.

Судом встановлено, що Державне спеціалізоване підприємство "Об`єднання "Радон" звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 483 110,112 грн безпідставно набутих коштів, 2 660,41 грн 3% річних та 6 299,76 грн інфляційних втрат, який ухвалою від 09.08.2023 передав матеріали справи за підсудністю до Франківського районного суду м. Львова.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.09.2023 у справі №752/15902/23 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Відтак задовго до звернення до Господарського суду міста Києва з позовом, що розглядається в межах справи №910/8063/24, позивачем вже було обрано належний спосіб захисту свого порушеного права, а саме стягнення набутих коштів з особи, яка утримує їх у себе без достатньої правової підстави.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає недоведеною вину відповідача-1 у заподіянні позивачу збитків та не вбачає підстав для стягнення 483 110,12 грн збитків.

Окрім того, позивач просить стягнути 18 567,31 грн інфляційних втрат та 16 261,05 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено відсутність завданих відповідачем-1 збитків, суд не вбачає підстав для нарахування на заявлену позивачем суму збитків інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 13.01.2025.

Суддя О.В. Нечай