Рішення

від 13.01.2025 по справі 920/1061/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.01.2025м. СумиСправа № 920/1061/23(589/2133/20)Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., розглянувши матеріали справи № 920/1061/23(589/2133/20)

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Шосткинське підприємство Харківенергоремонт (41100, Сумська область, м. Шостка, вул. Каденюка Леоніда,1, код 34113412),

2) народного депутата України ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),

3) народного депутата України ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ),

4) Громадської організації Тарифна мобілізація (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 18)

про зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом, в якому вона просила зобов`язати Шосткинське підприємство Харківенергоремонт здійснити перерахунок вартості послуги з централізованого опалення, що надана позивачу у період з 01.05.2016 року по 01.11.2018 року та здійснити перерахунок вартості послуги з постачання гарячої води у період з 01.10.2016 року по 30.04.2017 року та з 01.10.2017 року по 30.04.2018 року, стягнути моральну шкоду в розмірі 10000000 грн, а також просить зобов`язати народних депутатів України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадську організацію Тарифна мобілізація здійснити необхідні дії для вивчення ситуації з вартістю наданих послуг ТОВ ШП Харківенергоремонт, яка у період 01.05.2016 року по 01.11.2018 року та з 01 січня 2020 року по 30 квітня 2020 року базувалася на незаконній (економічно необгрунтованій, завищеній) собівартості.

Ухвалою від 15.07.2020 Шосткинський міськрайонний суд Сумської області відкрив провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Ухвалою від 27.03.2024 вказану справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ШП Харківенергоремонт, народного депутата України ОСОБА_2 , народного депутата України ОСОБА_3 , Громадської організації Тарифна мобілізація про зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди направлено до Господарського суду Сумської області за підсудністю.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.04.2024 справу передано судді Яковенку В.В.

Ухвалою від 29.04.2024 суд постановив, зокрема, прийняти позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 920/1061/23 банкрутство ТОВ ШП Харківенергоремонт; справа № 920/1061/23(589/2133/20) підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

13.05.2024 до суду надійшов відзив першого відповідача, в якому просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою від 28.05.2024 суд зупинив провадження у справі №920/1061/23(589/2133/20) до перегляду в порядку апеляційного провадження ухвали Господарського суду Сумської області від 29.04.2024.

28.05.2024 до суду надійшов відзив представника Тимошенко Юлії Володимирівни, в якому просить суд закрити провадження у цій справі у частині позовних вимог до ОСОБА_2 про зобов`язання здійснити необхідні дії для вивчення ситуації з вартістю наданих послуг ТОВ ШП Харківенергоремонт за відповідні періоди.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Сумської області від 29.04.2024 повернуто без розгляду.

10 грудня 2024 року матеріали справи № 920/1061/23(589/2133/20) надійшли на адресу Господарського суду Сумської області.

Ухвалою від 19.12.2024 суд постановив: провадження у справі №920/1061/23(589/2133/20) поновити; продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

07.01.2025 до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому третій відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо нього, як третього відповідача у повному обсязі, визнати неналежним відповідачем та закрити провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, враховуючи наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням першим відповідачем норм законодавства України при нарахуванні плати за послуги з централізованого опалення у період з 01.05.2016 по 01.11.2018 та постачання гарячої води у період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року, з жовтня 2017 року по квітень 2018 року, оскільки ціна (тариф) на ці послуги була значно завищена за рахунок включення до їхньої собівартості незаконної, економічно необгрунтованої і також завищеної ціни на природний газ. Відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року по справі № 826/9665/16, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року постанова Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758» визнана протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016. А тому, як наслідок, ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» як виконавець послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до собівартості яких включаються витрати на придбання природного газу за цінами, встановленими протиправною і нечинною постановою КМУ №315, має зробити перерахунок вартості послуг у визначених позивачем періодах.

Судом установлено, що з 15.10.2006 ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» забезпечує тепловою енергією на опалення підприємства, установи, організації та населення м. Шостки і визнане надавачем послуг з теплопостачання (постачання теплової енергії) згідно з рішенням Виконавчого комітету Шосткинської міської ради № 226 від 28.07.2006.

Предметом господарської діяльності першого відповідача є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення, підприємств, установ та організації міста Шостка. Тому перший відповідач є виконавцем комунальної послуги в значенні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІ.

ТОВ ШП Харківенергоремонт забезпечує тепловою енергією на опалення будинок № 6А по вул. Студентська в м. Шостка.

Відповідно до копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

18.02.2020 позивачка звернулася до ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» із заявою про здійснення перерахунку нарахованих сум за централізоване опалення та постачання гарячої води за період з 01.05.2016 по 01.11.2018.

Листом ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» від 31.03.2020 ОСОБА_1 надано відповідь на заяву, відповідно до якої повідомлено, що підстави для задоволення вимоги відсутні, оскільки тарифи на послуги які надає ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» встановлюються постійно діючим центральним органом виконавчої влади (регулятором) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) споживач має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.

Судом ураховується, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статтей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Частинами першою та другою статті 32 цього Закону передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Частиною 4 статті 5 вищезазначеного Закону визначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у в сферах енергетики та комунальних послуг, формує в межах своєї компетенції державну політику щодо встановлення цін на природний газ, тарифів на транспортування та постачання підприємствам і організаціям, які виробляють та надають житлово-комунальні послуги населенню. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є державним колегіальним органом, що здійснює регулювання діяльності у сфері теплопостачання (крім діяльності суб`єктів господарювання, які здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні або поновлювані джерела енергії), централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів для об`єктів, які обслуговують населені пункти з чисельністю населення понад 100 тисяч осіб, та об`єктів з потужністю перероблення чи захоронення понад 50 тисяч тонн або 200 тисяч метрів кубічних побутових відходів на рік.

Постановою НКРЕКП № 377 від 24.03.2016 затверджено Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі Порядок).

Згідно з п. 1.2 Порядку він застосовується під час установлення НКРЕКП тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб`єктів природних монополій, а також для суб`єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у п.1.1 цього розділу, та поширюється на таких суб`єктів під час розрахунку зазначених тарифів.

Тарифом на надання послуг з централізованого опалення є вартість надання одиниці послуги з централізованого опалення відповідної якості, розрахована на основі економічно обґрунтованих планових витрат з урахуванням витрат на покриття витрат, планового прибутку, врахованого у тарифі на теплову енергію, які встановлюються НКРЕКП з урахуванням податку на додану вартість.

Таким чином, ціна на паливно-енергетичні ресурси є складовою прямих матеріальних витрат, які включаються до складу планової виробничої собівартості, що входить до структури тарифу на послуги з централізованого опалення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 було затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період).

Пунктом 5 цієї постанови визначено, що ця постанова діє з 01.10.2015 по 01.04.2017.

Згідно з підп. 4 п. 3 цього Положення (у редакції станом на 31.03.2016) ним покладається, зокрема, обов`язок НАК Нафтогаз України постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та в порядку, що визначені пунктами15-17 цього Положення.

Так пунктом 16 визначено, що НАК Нафтогаз України постачає природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України), яка у період з 01.10.2015 р. по 30.04.2016 р. включно визначається для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення населенню для виробників теплової енергії, які безпосередньо приєднані до магістральних газопроводів, - в розмірі 1843,28 грн. за 1000 куб.м.; для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення для всіх інших виробників теплової енергії - 1770,74 грн. за 1000 куб.м.

Постановою Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016 до вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 758 внесено зміни.

Так п.16 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) викладено у новій редакції, за змістом якої, зокрема, НАК Нафтогаз України у період з 01.05.2016 по 31.03.2017 постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною з метою надання послуг з опалення населенню в розмірі 4942 грн за 1000 куб.м.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16 постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 визнано протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме: з 27.04.2016. Зазначене рішення Окружного адміністративного суду м. Києва набуло законної сили 08.07.2019 після прийняття постанови Шостим апеляційним адміністративним судом від 08.07.2019 про залишення рішення Окружного адміністративного суду м.Києва без змін.

Постановою Кабінету Міністрів України №187 від 22.03.2017 затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Ця постанова чинна у період з 01.04.2017 по 01.11.2018 (п.3постанови).

Підпунктом 4 пункту 3 зазначеного Положення визначено, зокрема, обов`язок НАК Нафтогаз України постачати природний газ на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для всіх категорій споживачів (фізичні або юридичні особи, які використовують теплову енергію на підставі договору).

За змістом п.12 Положення постачання природного газу НАК Нафтогаз України виробникам теплової енергії здійснюється за цінами, визначеними відповідно до пункту 13 цього Положення.

Згідно з п.13 Положення НАК Нафтогаз України з 1 квітня 2017 року здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 10-12 цього Положення для виробників теплової енергії в рамках виробництва теплової енергії з метою надання послуг з опалення населенню за ціною, що становить 4942 гривні за 1000 куб. метрів (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов`язковій оплаті відповідно до умов договорів розподілу природного газу та величини торговельної надбавки (націнки) постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, максимальний рівень якої визначений пунктом 14 цього Положення).

Слід зазначити, що ця постанова Кабінету Міністрів не оскаржувалась, відомостей про її скасування немає, і вона була чинна у період з 01.04.2017 по 01.11.2018.

У постанові Великої Палати Верховного Суду № 757/31606/15-ц викладено висновок, що в разі відміни судом акта, яким встановлені тарифи на житлово-комунальні послуги, за зверненням споживача їх виконавець (постачальник) повинен здійснити перерахунок, однак, станом на теперішній час постанови НКРЕКП, якими встановлені тарифи за період з 01.05.2016 по 01.11.2018 судом не скасовані. В той же час судом скасовано Постанову Кабінету Міністрів України № 315 від 27.04.2016 р., на виконання якої були підвищені тарифи на послугу з централізованого опалення шляхом внесення змін до постанови НКРЕКП, якою встановлені тарифи.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про теплопостачання» державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Так, тарифи на послуги з опалення та гарячого водопостачання за період з 01 травня 2016 року по 01 листопада 2018 року розроблялись відповідно до Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.03.2016 року № 377, чинною на відповідний період.

Органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Пункт 4 Положення про НКРЕКП передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП. Відповідач не має повноважень жодним чином коригувати чи змінювати ці тарифи самостійно. Такий висновок узгоджується з положеннями Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Положенням про НКРЕКП. Таких повноважень немає й суд, судовим рішенням встановлювати тариф, за яким має здійснюватися нарахування за послуги.

Згідно з пунктом 13 Положення про НКРЕКП рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань.

У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій. Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Оскільки зміни у постанови НКРЕКП щодо визначення тарифів, які діяли у період, за який позивач просить здійснити перерахунок (з 01 травня 2016 року по 01 листопада 2018 року) не вносилися і зазначені постанови НКРЕКП у судовому порядку не оскаржувалися, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки саме по собі скасування постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року № 315 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758», якою передбачалося підвищення ціни на природній газ, не свідчить про те, що не підлягають застосуванню постанови НКРЕКП щодо визначення тарифів за спірний період.

Крім того, згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року були скасовані постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року, а справу № 826/9665/16 направлено на новий судовий розгляд. За результатами розгляду вказаної справи рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2021 року у задоволенні адміністративного позову до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною (незаконною) постанови №315 від 27 квітня 2016 року відмовлено. Постановою Шостого апеляційного суду від 08 грудня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 вересня 2021 року залишено без змін.

Суд звертає увагу, що на час розгляду цієї справи постанова КМУ № 315 від 27.04.2016 року не скасована.

При цьому відповідач не є уповноваженим органом, що встановлює та переглядає тарифи на теплову енергію.

Зважаючи, що підставою для визначення тарифів ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» із надання комунальних послуг виробниками теплової енергії є відповідні постанови постійно діючого центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, які на дату споживання позивачем комунальних послуг не скасовані, підстав для перерахунку вартості спожитих позивачем комунальних послуг не вбачається.

Перерахунок та затвердження нового тарифу на послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води можливе лише після укладення відповідного договору постачання природного газу з ПАТ «НАК «Нафтогаз України», який має враховувати зниження ціни на природний газ.

Ураховуючи вищевикладене, суб`єктами відносин відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» та Закону України «Про теплопостачання» виступають Кабінет Міністрів України, НКРЕКП, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та органи місцевого самоврядування, що унеможливлює прийняття відповідних рішень про перерахунок коштів кінцевим їх постачальником ТОВ «ШП «Харківенергоремонт», оскільки такий надає послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води виключно в межах затверджених тарифів.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог у частині зобов`язання ТОВ «ШП «Харківенергоремонт» здійснити перерахунок вартості послуги з централізованого опалення, а тому в цій частині слід відмовити.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з першого відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10000000,00 грн, то вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вимогами ст. 13 ГПК України закріплено засади змагальності сторін, які визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що дії відповідача взагалі мали місце та були неправомірними і що дії ТОВ «ШП «Харківенергоремонт», які на думку позивача є неправомірними, порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його права.

Всупереч вказаним вимогам закону, позивачем по справі не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності неправомірних дій з боку відповідача, тобто таких, що порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом права позивача.

За правилами передбаченими статтями 16, 23 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачкою по справі не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження завданої їй моральної шкоди, як і не було доведено факту неправомірних дій першого відповідача та причинно-наслідкового характеру вказаних дій та завданої йому моральної шкоди.

Отже, аналізуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідачів здійснити необхідні дії для вивчення ситуації з вартістю наданих послуг ТОВ «ШП «Харківенергоремонт», вони також не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законодавстві України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обгрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (постанова Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

З матеріалів справи встановлено, що позивач обгрунтовує свої позовні вимоги обставинами, які встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 у справі № 826/9665/16.

Проте, як зазначалося вище, постановою Верховного Суду від 25.06.2020 скасовано вказане рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 та Громадської організації «Тарифна мобілізація» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України № 315 від 27 квітня 2016 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року № 758, та направлено справу на новий розгляд. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 13.09.2021 у справі № 826/9665/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021, відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправною постанови КМУ від 27.04.2016 № 315.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а також, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним, та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).

Разом з тим, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідачів здійснити необхідні дії для вивчення ситуації з вартістю наданих послуг не буде «ефективним» через відсутність механізму відновлення, поновлення порушеного, на думку позивача, права.

Вказаний позивачем спосіб захисту в такому вигляді не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі задоволення відповідної вимоги, не може бути виконаний у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

При цьому, суд вказує, що невірно обраний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті (постанова Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №911/269/19), оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту.

Отже, виходячи зі змісту вказаного позивачем власного порушеного права, обраного способу захисту цього порушеного права, суд дійшов висновку, що, обраний спосіб захисту порушеного права не є належним та ефективним, і тому в позові в цій частині слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення складено 13.01.2025.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

СуддяВ.В. Яковенко