Рішення

від 02.01.2025 по справі 922/3705/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.2025м. ХарківСправа № 922/3705/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Колесніченко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд", м. Дніпро до Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", м. Чугуєв про стягнення 386775,62 грн. за участю представників учасників справи:

позивач - не з`явився,

відповідач - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд",звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 386775, 62 грн, з яких: 227998,80 грн - основний борг за поставлений товар, 25190,26 грн - 3% річних, 117520,45 грн - інфляційні втрати, 16066,11 грн - пеня. Свої вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 22.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

02.01.2025 у судове засідання позивач не з`явився, до суду надіслав клопотання (вх. № 32518 від 26.12.2024) про розгляд справи без участі представника позивача. Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 02.01.2025 року було задоволено вищевказане клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 120,121 ГПК України, про що свідчить розписка про одержання ухвали суду від 12.12.2024 року у наявному у матеріалах справи рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а. с. № 86).

Відтак, відповідач був належним чином повідомлений 23.12.2024 року про час, місце і дату розгляду даної справи у господарському суді Харківської області.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, у справі Осіпов проти України, суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "Груп Інтрейд" (далі - ТОВ "Груп Інтрейд", товариство, позивач, постачальник) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (далі - ДП "ЧАРЗ", покупець, боржник, відповідач) був укладений Договір №ГРІ 15/09-20 від 15.09.2020 (далі договір).

Згідно з п. п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар згідно специфікації (додаток № 1), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до розділу 2 договору, асортимент товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору складає 227998,80 грн, у т. ч. ПДВ (20%) - 37999,80 грн.

Відповідно до п. 4.3. договору передача - приймання товару за кількістю здійснюється в пункті поставки.

Згідно з п. 4.4. договору поставки товару, приймання товару за якістю здійснюється на підприємстві покупця.

Пунктом 5.1. та пунктом 5.2. договору постачання товару передбачено, що покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості товару перераховує постачальнику не пізніше 90 банківських днів після отримання товару та проходження вхідного контролю. Розрахунки за отриманий товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 6.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами своїх зобов`язань.

Умовами п. 7.2. договору поставки товару, у випадку виявлення дефектів в поставленому товарі покупець має право заявити рекламацію, та надає постачальнику рекламаційний акт.

Пунктом 8.3. договору поставки товару передбачено, що при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості Товару.

Між сторонами також було укладено специфікацію до договору, якою визначено асортимент товару, його ціну та загальну вартість.

Після укладання вказаного договору та специфікації, позивач виставив відповідачу рахунок фактуру №0001069 від 16.09.2020 на суму 227998,80 гривень з ПДВ.

Факт поставки товару підтверджується наданою позивачем копією видаткової накладної № 0000572 від 23.09.2020 року на суму 227998,80 грн. Дана видаткова накладна підписана сторонами без зауважень. На адресу позивача від відповідача не надходили претензії чи акти рекламації щодо кількості, номенклатури, якості або невідповідності стандартам України, технічним умовам, відповідним ДСТУ діючим в Україні.

Однак, оплата за вказаний товар від відповідача не надійшла, станом на теперішній час відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 227998,80 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань по вказаному договору щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивачем останньому були нараховані 16066,11 грн пені, 25190,26 грн трьох процентів річних та 117520,45 грн інфляційних втрат.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду доказів, які б спростовували суму заявленого боргу або позов. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 227998,80 грн, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалося вище по тексту рішення, згідно п. 8.3. договору при порушенні строків оплати товару покупець сплачує постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості Товару.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договорів, є обґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 16066,11 грн пені, 25190,26 грн процентів річних та 117520,45 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог як обґрунтованих, підтверджених доданими до матеріалів справи доказами та не спростованих відповідачем.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, які він обґрунтовує укладеним між позивачем та Адвокатським Бюро "Сергія Жечева" договором-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 2 від 30.12.2022 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 3 від 27.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії: договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 2 від 30.12.2022 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткової угоди № 3 від 27.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, ордера адвоката Жечева С.О. від 05.10.2024 № 1206734, рахунка фактури № СФ-000056 від 05.11.2024, акту приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-000056 від 05.11.2024 та додатка до акту №1, відповідно якому правова допомога полягала у підготовці позовної заяви у справі №922/3705/24, платіжну інструкцію № 2111 від 05.11.2024 на суму 5000,00 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Аналіз наведених норм статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги надані послуги адвокатом, враховуючи критерії реальності та співрозмірності гонорару адвоката, враховуючи те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, зважаючи на те, що відповідач був обізнаний про те, що справа розглядається у суді, втім не скористався своїм правом на подання до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про доведеність та достатність законних підстав для стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (63501, Харківська область, м. Чугуїв, м/р Авіатор, код ЄДРПОУ 08305644) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" (49005, м. Дніпро, вул. Лешко-Попеля, буд.13, літ.А-2, нежитлове приміщення №2-18, код ЄДРПОУ 41071921) грошові кошти у сумі 227998,80 грн - основний борг за поставлений товар, 25190,26 грн 3 % річних, 117520,45 грн інфляційних втрат, 16066,11 грн пені, 5801,63 грн витрат по оплаті судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "13" січня 2025 р.

СуддяЛ.В. Шарко