Рішення

від 13.01.2025 по справі 924/1010/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" січня 2025 р. Справа № 924/1010/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Нафто Трейд Захід"

до Приватного підприємства "Строй Сервіс-99"

про стягнення 44701,17 грн.

встановив: Приватне підприємство "Нафто Трейд Захід" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Строй Сервіс-99" 103188,18 грн заборгованості, з яких 58487,01 грн основного боргу, 5256,08 грн інфляційних втрат, 1053,74 грн 3% річних, 38391,35 грн неустойки.

В обґрунтування позову позивач стверджує про неналежне виконання відповідачем обов`язку зі сплати вартості поставленого товару згідно договору поставки №17/04-24 від 17.04.2024. Як на правову підставу позовних вимог посилається на положення ст. ст. 11, 141, 213, 251-252, 509, 525-526, 530, 625, 638, 712, 901 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193 ГК України.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 15.11.2024 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 924/1010/24 для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача через систему "Електронний суд" 18.11.2024 надійшов відзив на позов, в якому повідомлено про сплату залишку заборгованості за поставлений згідно договору поставки №17/04-24 від 17.04.2024 товар в сумі 58487,01 грн відповідно до платіжної інструкції №195 від 14.11.2024. У зв`язку з тим, що позовна заява була отримана 16.11.2024, тобто пізніше сплати боргу, просить вважати, що предмет спору відсутній.

19.11.2024 від Приватного підприємства "Нафто Трейд Захід" надійшла заява (від 18.11.2024) про зменшення розміру позовних вимог. В заяві позивач зазначив, що відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості, яка виникла згідно договору поставки №17/04-24 від 17.04.2024, а саме про сплату 58487,01 грн відповідно до платіжної інструкції №195 від 14.11.2024. Тому просить стягнути з Приватного підприємства "Строй Сервіс-99" 44701,17 грн, з яких 5256,08 грн інфляційних втрат, 1053,74 грн 3% річних, 38391,35 грн неустойки, а також судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19.11.2024 заяву Приватного підприємства "Нафто Трейд Захід" від 18.11.2024 про зменшення розміру позовних вимог задоволено.

Позивач у відповіді на позов (від 05.12.2025) звертає увагу, що позовна заява надійшла до суду 11.11.2024 та відповідачу, у якого наявний електронний кабінет було відомо про позовні вимоги 12.11.2024, що відображено в інформації системи "Електронний суд".

Стверджує, що предмет спору у даній справі не є відсутнім, оскільки окрім стягнення основної суми боргу, позивачем при поданні позову також заявлялись вимоги щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань, які залишились не сплачені, тому просить задоволити заявлені позовні вимоги, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Також, на адресу суду надійшла заява від 13.12.2024 про стягнення понесених судових витрат, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

17.04.2024 між Приватним підприємством "Нафто Трейд Захід" (далі - Постачальник) та приватним підприємством "Строй Сервіс-99" (далі - Покупець) укладено Договір поставки № 17/04-24 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати товар (оливи та мастила), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна визначена сторонами у рахунках (далі - товар).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору, ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в рахунках в національній валюті, які є невід`ємною частиною даного договору. Загальна вартість договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару за всіма рахунками, накладними до даного Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору.

У пунктах 3.1-3.3 Договору сторони узгодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат Постачальника (у разі транспортування товару за рахунок постачальника) здійснюються в безготівковому порядку протягом 2 (двох) банківських днів з моменту фактичного отримання товару, якщо інше не передбачено додатками до даного договору. Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі або окремо вказаний постачальником у відповідному рахунку. Розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі відповідного рахунку.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, загальна кількість товару, що поставляється згідно умов даного договору, не обмежена. При цьому фактична кількість товару, що поставляється згідно кожної погодженої сторонами заявки, може відрізнятись від зазначеної в цій заявці загальної кількості товару, якщо покупець прийняв товар, що підтверджується видатковою накладною.

У п. 5.1 договору сторони узгодили, що право власності на товар виникає у Покупця: - у випадку самостійного вивезення автотранспортом Покупця (базиc поставки EXW в момент передачі йому товару, що фіксується в товарно-транспортних (видатвкових) накладних, які є документом, що підтверджує факт приймання - передачі товару; - у випадку поставки залізничним транспортом (базис поставки FCA) - в момент передачі товару Покупцю, що фіксується накладною (видатковою) про прийомку товару, актом прийомки - передачі товару та копією залізничної накладної і рахунків - фактур Постачальника; - у випадку поставки автотранспортом Постачальника (базис поставки CPT ) - в момент передачі товару Покупцю, що фіксується накладною про прийомку товару.

Товар вважається одержаним по якості після закінчення 20-денного строку після поставки партії товару і відсутності претензій зі сторони покупця (пункт 5.2 Договору).

Пунктами 6.1, 6.3 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному Договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України. У випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3% від суми, оплата якої прострочена за кожний день прострочення оплати з відшкодуванням збитків (упущеної вигоди).

Даний договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2024. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити його дію, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов даного договору (пункт 8.1 Договору).

Договір містить підписи представників та відтиски печаток сторін.

Постачальник на виконання умов договору поставив відповідачу товар відповідно до: видаткової накладної №122 від 23.04.2024 та товарно-транспортної накладної №Р122 від 23.04.2024 на суму 58826,80 грн; видаткової накладної №211 від 15.07.2024 та товарно-транспортної накладної № Р211 від 15.07.2024 на суму 29660,21 грн, всього на суму 88487,01 грн.

Відповідач частково оплатив отриманий товар на загальну суму 30000 грн відповідно до платіжних інструкцій №60 від 09.07.2024 на суму 10000 грн, №144 від 17.09.2024 на суму 20000 грн.

В акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 15.10.2024 між ПП "Нафто Трейд Захід" та ПП "Строй-Сервіс-99" відображено поставку товару на загальну суму 88487,01 грн, оплату товару на суму 30000 грн та зазначено, що станом на 15.10.2024 загальна заборгованість відповідача за поставлений товар становить 58487,01 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №195 від 14.11.2024 відповідачем здійснено оплату за поставлений товар в сумі 58487,01 грн.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно зі ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли із договору поставки.

Так, 17.04.2024 між позивачем як постачальником та відповідачем як покупцем було укладено договір №17/04-24, відповідно до якого, постачальник зобов`язується передавати у власність (поставляти), а покупець приймати та оплачувати товар (оливи та мастила), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена Сторонами у рахунках.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України).

Схожі положення містяться і в ст. 265 ГК України.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

У підтвердження поставки товару за договором на загальну суму 88487,01 грн, позивачем надано підписані сторонами видаткові накладні №122 від 23.04.2024 на суму 58826,80 грн, №211 від 15.07.2024 на суму 29660,21 грн та відповідні товарно-транспортні накладні №Р122 від 23.04.2024, № Р211 від 15.07.2024.

Доказів, які б свідчили про наявність заперечень щодо здійснення поставки товару суду не подано.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

У п. 3.1 договору №21 від 19.07.2023 сторонами узгоджено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 2 (двох) банківських днів з моменту фактичного отримання товару, якщо інше не передбачено додатками до даного договору.

Однак, відповідач з порушенням визначених умовами договору строків виконання договірних зобов`язань, здійснив оплату за поставлений товар 09.07.2024 на суму 10000,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 60 від 09.07.2024; 17.09.2024 на суму 20000,00 грн відповідно до платіжної інструкції № 144 від 17.09.2024; 14.11.2024 на суму 58487,01 грн відповідно до платіжної інструкції № 195 від 14.11.2024.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

З огляду на прострочення відповідачем строків оплати вартості товару позивач просить стягнути з відповідача 5256,08 грн інфляційних втрат та 1053,74 грн 3% річних згідно з поданими розрахунками.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

З приводу стягнення з відповідача 5256,08 грн інфляційних втрат, суд враховує, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд з використанням ІСП "Законодавство", враховуючи періоди існування заборгованості наведені позивачем, суми боргу, які існували у визначені періоди, заявлений сукупний індекс інфляції за відповідні періоди, з огляду на вищенаведену позицію Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат, вважає, що позивачем правомірно заявлено інфляційні втрати на заборгованість у розмірі 58826,80 грн та на заборгованість у розмірі 78487,01 грн, відповідно-1654,92 грн та 1655,29 грн інфляційних втрат. Щодо нарахувань інфляційних втрат на суму боргу 58487,01 грн. який існував у період 18.09.2024 - 11.11.2024, за вересень, жовтень 2024 року, суд звертає увагу, що позивачем не враховано вище уже зазначену позицію Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат та уже проведене нарахування інфляційних втрат за вересень 2024 року на борг 78487,01 грн.в який входив і залишок заборгованості в розмірі 58487,01 грн, який виник станом на 17.09.2024. Тому з огляду на зазначене, правомірним буде нарахування інфляційних втрат на заборгованість в розмірі 58487,01 грн за жовтень 2024 в сумі 1052,77 грн (розрахунок проведено з використанням ІСП "Законодавство").

З врахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку про правомірість нарахування інфляційних втрат на загальну суму 4362,98 грн, які підлягають стягненню з відповідача. В стягненні 893,10 грн. інфляційних нарахувань необхідно відмовити.

Щодо заявлених до стягнення 1053,74 грн 3% річних, суд проаналізувавши та перевіривши з використанням ІСП "Законодавство" складений позивачем розрахунок 3 % річних, зазначає що правильним буде нарахування 3% річних на загальну суму 1048,95 грн, оскільки у періоді 18.09.2024 - 11.11.2024 при нарахуванні на суму боргу 58487,01 грн позивачем допущено помилку щодо визначення загальної кількості днів за визначений період замість 55 зазначено 56 днів, за даний період сума 3% річних складає 263,67 грн. Тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1053,74 грн 3% річних підлягають задоволенню в частині стягнення 1048,95 грн, а в решті - 4 ,79 грн. необхідно відмовити.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 38391,35 грн. пені згідно з поданим розрахунком.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. ст. 546, 548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Виходячи зі змісту ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частин четвертої статті 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони у п. 6.3 договору узгодили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,3% від суми, оплата якої прострочена за кожний день прострочення оплати з відшкодуванням збитків (упущеної вигоди).

Разом з тим на спірні правовідносини розповсюджується дія норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", який, у свою чергу, визначає відповідальність за несвоєчасне виконання саме грошових зобов`язань. Відповідно до ст. 3 цього закону розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, враховуючи вищенаведене, зокрема обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, перевіривши з допомогою ІПС "Законодавство" розрахунок пені позивача, зазначає, що правомірним буде нарахування пені за період 26.04.2024 - 08.07.2024 на суму боргу 58826,80 в сумі 3171,18 грн, за період 09.07.2024 -17.07.2024 на суму 48826,80 грн - 312,17 грн, за період 18.07.2024-16.09.2024 на суму блоргу 78487,01 грн -3401,10 грн, за період 18.09.2024-11.11.2024 на суму боргу 58487,01 грн -2285,15 грн, всього 9169,60 грн , яка підлягає стягненню з відповідача.

В позовних вимогах щодо стягнення з відповідача 29221,75 грн пені необхідно відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення 4362,98 грн інфляційних втрат, 1053,74 грн - 3% річних та 9169,60 грн. пені . У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо доводів відповідача про відсутність предмету спору у зв`язку із сплатою решти боргу у сумі 58487,01 грн відповідно до платіжної інструкції №195 від 14.11.2024 до отримання позовної заяви 16.11.2024, суд вважає їх непереконливими та відповідно слушними доводи позивача з цього приводу та враховує таке.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. В цій справі - це стягнення основного боргу (до подання заяви про зменшення розміру позовних вимог), інфляційних нарахувань, 3% річних, пені.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовані спірні питання.

Господарський суд у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриває провадження у справі. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано позов (про стягнення 58487,01 грн основного боргу, 5256,08 грн інфляційних втрат, 1053,74 грн 3% річних, 38391,35 грн пені) до суду 11.11.2024 ( вх. № 05-08/3486/24), ухвалою суду від 14.11.2024 відкрито провадження у справі, відповідачем відповідно до платіжної інструкції №195 від 14.11.2024 здійснено сплату 58487,01 грн основного боргу, ухвалою суду від 19.11.2024 задоволено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог в зв`язку із сплатою основного боргу.

Тобто, після звернення позивача із позовом, відповідач сплатив основний борг, в зв`язку із чим позивачем було зменшено розмір заявлених позовних вимог, решта заявлені до стягнення нарахування ( інфляційні втрати, 3% річних, пеня) відповідачем не сплачено. Отже, з огляду на наведене, предмету спору, відсутні підстави для тверджень про відсутність предмету спору у цій справі.

Судом зважається на те, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З приводу витрат зі сплати судового збору, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із частковим задоволенням позову вони покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позові та у заяві від 13.12.2024 позивач просить стягнути з відповідача 20000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи №924/1010/24.

Судом враховується, що відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Водночас, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, у підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію укладеного між позивачем як клієнтом та адвокатом Худняком Віктором Анатолійовичем договору про надання правничої допомоги №106/24 від 15.10.2024 (далі - договір про надання правничої допомоги), відповідно до п.1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати йому правову допомогу, юридичні послуги та юридичний супровід в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Положеннями п. 2.2 договору передбачено, що адвокат здійснює наступні дії з надання правової допомоги/юридичного супроводу, зокрема: представництво інтересів Клієнта в будь-яких-органах державної, законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, ДВС, приватних виконавців, національної поліції, судових органах усіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління установ, організацій, підприємств та/їх об`єднань, керівних органах об`єднань громадян; консультування клієнта, підготовка процесуальних документів, збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази, та інші повноваження, під час представництва інтересів Клієнта в судах, передбачені процесуальним законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі без обмежень представництва; адвокат має права : знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, давати усні та письмові пояснення, оскаржувати рішення і ухвали суду, подавати від імені -клієнта заяви, у тому числі позовні, отримувати необхідні довідки, документи, вести від його імені справи у всіх державних установах, громадських, приватних організаціях, а також цивільні справи про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та розподілу майна подружжя у судах з усіма правами, які надані законом позивачу, збільшення чи зменшення позовних вимог, зміни предмета позову, укладання мирової угоди, залишення позову без розгляду, оскарження рішення, постанови, ухвали суду, отримання та пред`явлення виконавчих документів до стягнення, а також виконувати всі-інші дії, що пов`язані з виконанням даного договору, в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України (п. 2.2.3 договору про надання правничої допомоги).

У п. 4 договору про надання правничої допомоги сторони домовились про те, що за послуги передбачені п.1.1 даного договору Клієнт зобов`язаний сплатити адвокату винагороду (гонорар), розмір якої (го) визначений в сумі - 3000 (три тисячі) гривень за годину роботи, що оплачується відповідно до об`єму наданих послуг, зміст яких відображається у відповідному розрахунку, що надається клієнту - адвокатом. Фактичний розрахунок (платіж) за роботу, яка є предметом цього договору, проводиться в період часу - 90 календарних днів з моменту прийняття рішення судом відповідної інстанції, в якій здійснюється представництво (п.4.1). Вказаний гонорар не є гарантією позитивного результату, а є винагородою (оплатою) за надання правової допомоги та здійснення представництва в суді ( п.4.2). При досягненні позитивного результату, а саме: (задоволення позову повністю чи частково) та інший позитивний результат, обумовлений сторонами, клієнт може сплачувати адвокату додатковий гонорар у розмірі визначеному сторонами ( п. 4.3) .

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2025 року. (п. 5.1 договору про надання правничої допомоги).

Відповідно до вищенаведеного договору адвокатом Худняком В.А. здійснено розрахунок витрат на правничу допомогу до договору про надання правничої допомоги №106/24 від 15.10.2024, в якому зазначено, що розрахунок витрат на правничу допомогу проводиться виходячи із вартості 3000,00 грн за 1 годину праці та наведено опис виконаної роботи та її вартість: 1. надання первинної консультації Клієнту. Проведення консультацій з Клієнтом (позивачем у спорі) правового характеру, надання { інформації щодо характеру спору та порядку розгляду відповідної категорії справ. Погодження умов співпраці. Надання клієнтом доручення адвокату для підготовки позову, (витрачено часу - 0 год. 40 хв. праці) - 2000,00 грн; 2. аналіз правової ситуації, попереднє вивчення судової практики та нормативно-законодавчої бази, що покладається в основу захисту прав та інтересів (витрачено часу-1 год.10 хв. праці) - 3500,00 грн; 3.підготовка тексту позовної заяви із відповідними додатками (з копіюванням та технічним оформленням документів) та направлення позовної заяви відповідачеві (через відділення АТ "Укрпошта") (витрачено часу - 3 год. 20хв. праці) 10000,00 грн; 4. вивчення наданих Замовником документів щодо часткової оплати позивачем суми заборгованості, складання та направлення заяви про зменшення позовних вимог (витрачено часу - 0 год. З0 хв. праці) 1500 грн; 5.підготовка та подання відповіді на відзив на позовну заяву у справі № 924/1010/24 заяви із відповідними додатками (включно із копіюванням та технічним оформленням документів) та направлення такого документу відповідачу та суду (витрачено часу - 1 год. 00 хв. праці) -3000,00 грн. (всього 20 000,00 грн).

Сторонами складено та підписано акт від 12.12.2024 приймання - передавання робіт (послуг) правничої ( правової) допомоги, який відображає зміст вищенаведеного розрахунку. Адвокатом виставлено позивачу рахунок-фактуру №12/12/2024 від 12.12.2024 на оплату гонорару згідно договору про надання правничої допомоги в сумі 20000,00 грн.

Крім того, матеріали справи містять копії свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю серії ХМ №000347 від 04.01.2021, виданого Худняку В.А., ордера від 11.11.2024 на надання правничої (правової) допомоги ПП "Нафто Трейд Захід" адвокатом Худняку В.А. у Господарському суді Хмельницької області на підставі договору від 15.10.2024 №106/24.

Судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 щодо оцінки інформації в акті приймання правничої допомоги зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Водночас згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 Верховний Суд, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21.

Отже, Верховний Суд у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.

Однак, застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 126 ГПК України, так і у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, згідно з висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 правовою позицією, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 у справі №911/3586/21 зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, здійснюючи оцінку витрат позивача на професійну правничу допомогу, судом зауважується, що згідно з договором про надання правничої допомоги від 15.10.2024 №106/24, актом приймання-передачі від 12.12.2024 адвокатом Худняком В.А. позивачу була надана правнича допомога у справі всього на суму 20 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (такий висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Водночас, суд враховує те, що спір у цій справі №924/1010/24 для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом; спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, не передбачають великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню та судової практики для підготовки правової позиції у справі, матеріали справи не містять великої кількості документів ( договір, дві видаткові накладні, докази оплати), на дослідження яких би адвокат витратив значний час; розрахунки нарахувань інфляційних втрат, 3 % річних, пені охоплені незначним періодом; предметом спору є стягнення грошових коштів в сумі 44701,17 грн; наведені в розрахунку та акті виконаних робіт - погодження умов співпраці, надання клієнтом доручення адвокату для підготовки позову не відповідають критеріям правничої допомоги; надання інформації клієнту щодо характеру спору, порядку розгляду відповідної категорії справ, аналіз правової ситуації, попереднє вивчення судової практики, нормативно-законодавчої бази, підготовка тексту позовної заяви є взаємопов`язаними процесами, які включають аналогічні дії адвоката.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, зважаючи на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду представником позивача документів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру враховуючи предмет та підстави позову, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00грн є неспівмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, необхідністю витраченого часу на надання таких послуг, а також не відповідає критерію розумності їх розміру.

Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру, з огляду на розумну необхідність судових витрат у цій справі до 10000,00грн.

В решті вимог відповідача слід відмовити як таких, що не відповідають зазначеним вище принципам та критеріям.

Водночас суд застосовує загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України та часткове задоволення позову в даній справі.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу та співмірності наданих позивачу послуг правничої допомоги, керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову, відповідні витрати позивача покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як наслідок, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 3262,00 гривні.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства "Нафто Трейд Захід" до Приватного підприємства "Строй Сервіс-99" про стягнення грошової суми в розмірі 44701,17 грн, з яких 5256,08 грн інфляційних втрат, 1053,74 грн - 3% річних, 38391, 35 грн пені задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Строй Сервіс-99" (31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Миру, буд. 1/147, кв. 5, код 42328102) на користь Приватного підприємства "Нафто Трейд Захід" (29000, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., м. Хмельницький, вул. Панаса Мирного, буд. 1/2, кв. 108, код 39863324) 4362,98 грн (чотири тисячі триста шістдесят дві гривні 98 коп) інфляційних втрат, 1048,95 грн (одна тисяча сорок вісім гривень 95 коп) 3% річних, 9169,60 грн (дев`ять тисяч сто шістдесят дев`ять гривень 60 коп.) пені, 987,73 грн (дев`ятсот вісімдесят сім гривень 73 коп) витрат зі сплати судового збору, 3262,00 грн (три тисячі двісті шістдесят дві гривні 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу .

Видати наказ.

В решті позову та заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

СуддяВ.В. Виноградова