09.01.25
22-ц/812/32/25
Єдиний унікальний номер судової справи 484/2516/24
Номер провадження 22-ц/812/32/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
09 січня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,
за участі: відповідача ОСОБА_1 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 а рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 30серпня 2024 року, під головуванням судді Максютенко О.А. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Первомайської міської ради Миколаївської області до ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2024року Первомайська міськарада Миколаївськоїобласті звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні нерухомим майном шляхом виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 березня 2023 року задоволено заяву Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою.
29 червня 2023 року Первомайською міською радою Миколаївської області було прийнято рішення за №28 «Про прийняття у комунальну власність Первомайської міської територіальної громади майна відумерлої спадщини», яким вирішено прийняти вказану вище квартиру у комунальну власність та зобов`язано управління комунальної власності та земельних відносин міської ради звернутися до суб`єкта державної реєстрації прав для реєстрації права власності на вказане майно.
З метою здійснення реєстрації права власності на вказане майно виникла необхідність у виготовленні технічного паспорту на квартиру, у зв`язку з чим необхідно було здійснити технічну інвентаризацію комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру). Для чого необхідний доступ до вказаної квартири.
Між тим, на даний час квартиру займає на підставі договору найму (оренди) житлового приміщення, укладеного 01 вересня 2015 року з попереднім її власником ОСОБА_2 , наймач ОСОБА_1 , який, будучи повідомлений про час проведення робіт з технічної інвентаризації квартири, не надав доступу до неї, мотивуючи це тим, що міська рада не є власником квартири поки не буде здійснено державну реєстрацію права власності на неї, та не є стороною вказаного договору найму.
Позивач зазначає, що відумерла спадщина належить територіальні громаді з моменту відкриття спадщини, та, у разі якщо до такої спадщини входить нерухоме майно, до його державної реєстрації громада обмежена лише у праві розпорядження майном, тобто у визначенні юридичної (відчуження) чи фактичної долі майна.
В той же час, договір найму (оренди) житлового приміщення оренди був укладений 01 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 строком на два роки одинадцять місяців, тобто до 01 серпня 2018 року. Відповідно до пункту 4.2 цього договору встановлено, що в разі відсутності письмової вимоги за один місяць до закінчення строку дії договору від наймодавця з проханням розірвати даний договір, то даний договір вважається пролонгований (продовжений) на такий самий строк. Тобто пролонгація (продовження дії) договору відбувається шляхом волевиявлення сторін договору або здійснення або утримання від здійснення певних дій: не направлення вимоги за один місяць до закінчення строку дії договору від наймодавця з проханням розірвати договір та продовження наймачем здійснювати фактичне користування квартирою після закінчення дії строку договору.
Водночас, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, то таким чином, за один місяць до закінчення строку дії договору найму квартири був відсутній наймодавець за договором, який би прийняв рішення щодо можливої пролонгації дії договору, та направив або утримався від направлення відповідної вимоги про розірвання договору, як це передбачено умовами договору.
У зв`язку з цим, вказаний договір як домовленість двох сторін спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків припинив свою чинність 01 серпня 2018 року, а тому квартира, яка належить Первомайській міській територіальній громаді, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.
Посилаючись на викладені обставини, Первомайська міська рада Миколаївської області просила усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 із незаконно зайнятого житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , а також стягнути витрати зі сплати судового збору.
Відповідач ОСОБА_1 надав до міськрайонного суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав. Зазначав, що станом на дату подання позовної заяви Первомайська міська рала не була власником спірної квартири.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2024 року позов Первомайської міської ради Миколаївської області задоволено.
Усунуто перешкоди Первомайській міській раді Миколаївської області у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 із незаконно зайнятого житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Первомайської міськоїради Миколаївськоїобласті судовий збір у розмірі 4 542 грн.
Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що договір найму житлового приміщення від 01 вересня 2015 року, який повинен бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків сторін, припинив свою дію 01 серпня 2018 року.
За приписами ст.ст.58,61 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. На підставі ордеру, в подальшому укладається відповідний договір найму жилого приміщення.
Ордер відповідачу не видавався, договір найму жилого приміщення відповідно до приписів ЖК України укладений не був, а тому квартира, яка належить Первомайській міській територіальній громаді, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту права позивача є усунення перешкод у користуванні належною йому квартирою шляхом виселення з неї відповідача.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення міськрайонного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що спірне житлове приміщення було зайнято відповідачем правомірно на підставі договору найму (оренди) житлового приміщення від 01 вересня 2015 року, який в подальшому був автоматично пролонгований на строк визначений договором. При цьому, правових підстав для розірвання договору найму (оренди) немає.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу, доводи якої є безпідставними, залишити без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача були порушені, невизнані або оспорені відповідачем (відповідачами) і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За положеннями ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).
Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю (квартирою) шляхом виселення.
Застосовуючи положення ст.391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень ст.391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Найм (оренда) житла регулюється главою 59 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст.810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
У відповідності до ч.1 ст.811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Частиною 1 статті 821 ЦК України передбачено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
З матеріалів справи убачається, що 01 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в простій письмовій формі був укладений договір найму (оренди) житлового приміщення (а.с.8-9).
Відповідно до п.п.1.1,1.2 вказаного договору наймодавець надає наймачу в оренду належну йому на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира має наступні характеристики: загальна площа 33.8 кв.м, житлова площа 18.9 кв.м, кількість кімнат - одна.
Згідно з п.4.1 вищевказаного договору вбачається, що даний договір укладений строком на два роки одинадцять місяців та набирає чинності з моменту його укладання.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що в разі відсутності письмової вимоги за один місяць до закінчення строку дії договору від наймодавця з проханням розірвати даний договір, то даний договір вважається пролонгований (продовжений) на такий самий строк.
З пункту 4.3 договору вбачається, що перехід права власності не є підставою для розірвання даного договору найму (оренди) квартири. В разі переходу права власності на дану квартиру права наймодавця переходять до нового власника.
Пунктом 4.4 договору передбачено, що смерть наймодавця не є підставою для розірвання даного договору найму (оренди) квартири. Всі права наймодавця переходять до правонаступників (спадкоємців) даної квартири.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2022 року задоволено позов ОСОБА_3 до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Визначено йому додатковий строк тривалістю в три місяці для подання ним до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_3 у задоволені позову до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з часу смерті спадкодавця ОСОБА_2 пройшло більше 5 років, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних причин, які б перешкодили йому своєчасно подати заяву про прийняття спадщини у визначений законом тримісячний строк (а.с.18-26).
Відповідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року постанова Миколаївського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишена без змін.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 березня 2023 року задоволено заяву Первомайської міської ради Миколаївської області. Визнано спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 відумерлою (а.с.15-17).
Рішенням Первомайської міської ради Миколаївської області від 29червня2023 року за №28 «Про прийняття у комунальну власність Первомайської територіальної громади майна відумерлої спадщини» прийнято у комунальну власність Первомайської територіальної громади майно, яке визнано судом відумерлою спадщиною, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33.8 кв.м, житловою площею 18.3 кв.м (а.с.14).
Листом від 19 вересня 2023 року ОСОБА_1 повідомив міського голову міста Первомайська про те, що в зв`язку з отриманням інформації від голови ОСББ будинку АДРЕСА_2 , що згідно рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 березня 2023 року визнано спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою, та на підставі пункту 4.3 договору найму вказаної квартири від 01 вересня 2015 року, за яким перехід права власності не є підставою для розірвання зазначеного договору і всі права наймодавця переходять до правонаступника даної квартири, просив сповістити його про дату реєстрації права власності на зазначену квартиру за Первомайською міською радою Миколаївської області для внесення відповідних змін у договір найму (оренди) житлового приміщення пов`язаних з переходом права власності, а також надати платіжні реквізити для перерахування орендної плати за дану квартиру (а.с.7).
Листом від 22 січня 2024 року №426/3.1-26 виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області повідомив ОСОБА_1 , як орендаря квартири згідно договору найму (оренди) житлового приміщення від 01вересня 2015 року, про прийняття у комунальну власність вищезазначеної квартири, надання доступу до квартири для обмірювання техніком КП«Первомайська МБТІ» зазначеного об`єкта з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму на підставі вказаних вище рішень. Також, у листі зазначено, що з моменту прийняття спадщини відумерлої у комунальну власність Первомайська міська рада відповідно до ст.770 ЦК України є правонаступником колишнього власника (наймодавця) за договором найму вищевказаної квартири від 01вересня2015 року ОСОБА_2 та повідомлено відповідача, що договір не буде пролонговано після його завершення 01 червня 2024 року (а.с.10-11).
З Акту обстеження відумерлої спадщини об`єкту нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , складеного 31 січня 2024 року представниками управління комунальної власності та земельних відносин Первомайської міської ради Миколаївської області, юридичного відділу та техніка КП «»Первомайське МБТІ», вбачається, що вказані особи не провели обстеження квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з ненаданням доступу до вказаної квартири орендарем (наймачем) ОСОБА_1 , який був попереджений про здійснення огляду квартири відповідно до листа виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 22 січня 2024 року №426/3.1-26. В квартирі на момент обстеження знаходилась жінка, яка не надала доступ до приміщення незважаючи на пояснення, що квартира є власністю Первомайської міської територіальної громади і обґрунтувала свою відмову тим, що їй не дозволяє хазяїн квартири, яким є ОСОБА_1 (а.с.13).
На лист виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області від 22 січня 2024 року №426/3.1-26 відповідач ОСОБА_1 надіслав відповідь від 08 лютого 2024 року, в якій зазначив, що вимога про надання доступу до квартири є незаконною та не підлягає виконанню, оскільки Первомайська міська рада Миколаївської області не є власником спірної квартири (а.с.12).
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Згідно з ч.3 ст.116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При вирішенні справи потрібно враховувати, що територіальна громада не є спадкоємцем за законом чи за заповітом, проте територіальна громада є учасником спадкових відносин щодо визначення юридичної долі відумерлої спадщини, яку складають як права, так і обов`язки, що належали спадкодавцю. Відумерле майно, на яке правомірно вправі претендувати територіальна громада, складає уся спадкова маса, яка залишилася без спадкоємців за законом або заповітом. Тобто спадщина визнається відумерлою в цілому, а не лише стосовно певного об`єкта нерухомості.
Тож територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіального громади переходять як права, так і обов`язки, її правовий статус є таким самим, як і у спадкоємців.
Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіального громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини.
У спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а відтак, має речові права на майно, які підлягають захисту як і право власності у класичному розумінні, яке у випадку нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, територіальна громада як екстраординарний спадкоємець та носій речово-правового інтересу на відумерле майно має право на застосування усіх речово-правових способів захисту за Главою 29 Захист права власності розділу 1 книги третьої ЦК України, які мав би і спадкодавець за життя (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі №335/12292/19 (провадження №61-10042св21).
Отже, правомірним та ефективним способом захисту порушеного права територіальної громади в особі Первомайської міської ради є усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.
За встановлених обставин справи колегія суддів вважає, що від імені позивача, його волевиявлення на продовження чи розірвання договору найму квартири, ним не могло бути висловлено до набрання законної сили судовим рішення про визнання спадщини відумерлою. За такого, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 наймодавець ОСОБА_2 помер, то таким чином, за один місяць до закінчення строку дії договору найму квартири був відсутній наймодавець за договором, який б прийняв рішення щодо можливої пролонгації дії договору, та направив або утримався від направлення відповідної вимоги про розірвання договору, як це передбачено умовами договору.
У зв`язку з цим, вказаний договір найму як домовленість двох сторін спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків фактично припинив свою чинність 01 серпня 2018 року, а тому квартира, яка належить Первомайській міські територіальній громаді знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18) зроблено висновок, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Отже встановивши вищевказані обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог про виселення відповідача із спірної квартири.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що таке втручання у право на житло є пропорційним, оскільки виселення відповідача ґрунтується на наведених нормах закону, є проявом принципу свободи договору, не суперечить цілям, визначеним у ч.2 ст.8 вищевказаної Конвенції, є передбачуваним для відповідача та необхідним у демократичному суспільстві.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12,13,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263,264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).
Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким міськрайонний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційнускаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонногосуду Миколаївськоїобласті від30серпня2024року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 14 січня 2025 року
Суд | Миколаївський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.01.2025 |
Оприлюднено | 16.01.2025 |
Номер документу | 124389706 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них про виселення (вселення) |
Цивільне
Миколаївський апеляційний суд
Серебрякова Т. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні