Постанова

від 10.01.2025 по справі 728/1084/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

10 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1084/24

Головуючий у першій інстанції Роздайбіда О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/174/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - судді Мамонової О.Є.,

суддів Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем: Герасименко Ю.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2024 року (проголошено о 16:07, повний текст складено 11.10.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки,-

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просив:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і посвідчений 05.12.2017 приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О.;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки розміром 0,0609 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і посвідчений 05.12.2017 приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О.;

- стягнути з відповідачів на його користь витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що його воля не була направлена на відчуження належного йому житлового будинку та земельної ділянки. Укладаючи договори дарування він вважав, що підписує договір довічного утримання, бо розумів, що його родичі будуть надавати допомогу до його смерті, проте таку допомогу відповідачі надавали йому до 2024 року.

Зазначав, що фактичної передачі подарованого майна не відбулося, після укладення договорів дарування він продовжує проживати в будинку. На початку квітня 2024 року після погроз відповідача ОСОБА_2 виселити його з будинку, він дізнався, що укладені між ними договори є договорами дарування.

Указував, що з 2015 року має вади зору, не може нормально читати друкований текст. Через похилий вік та поганий зір він не міг прочитати зміст оспорюваних правочинів, а нотаріус не зачитав вголос вказаних документів.

Уважав, що оспорювані договори дарування укладені ним під впливом помилки, а тому повинні бути визнані недійсними.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01.10.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки - відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не спростував його позицію про те, що він має вади зору та слуху, що не дозволяло йому нормально сприймати умови укладених ним договорів, а нотаріус не зачитав йому вголос вказаних документів. В договорах дарування відсутній запис про те, що договір прочитано нотаріусом вголос.

Заявник зазначає, що відповідачі визнали, що позивач після укладення договорів дарування продовжує проживати в будинку, сплачує комунальні послуги і цей будинок є його єдиним житлом.

Посилається на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 03.10.2018 по справі №759/17065/14-ц та від 17.11.2023 по справі №448/1278/21.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Ковалюха В.М., які просили задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору дарування він мав волевиявлення саме на укладення договору довічного утримання, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним в порядку статті 229 ЦК.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що 16.09.1997 ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Бахмацької райдержадміністрації Чернігівської області, актовий запис №116 (а.с. 8).

08.11.2004 ОСОБА_1 на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частинах кожному, що підтверджується копією заповіту серії ВВО № 239628, що посвідчений державним нотаріусом Бахмацької державної нотаріальної контори Охрімець Л.П., зареєстровано в реєстрі за № 2-4019 (а.с. 7 зворот).

05.12.2017 за договором дарування житлового будинку ОСОБА_1 передав безоплатно у власність у рівних частинах кожному, як дарунок, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О. та зареєстровано в реєстрі за № 821 (а.с. 9-10).

У п. 9 договору дарування зафіксовано його сторонами, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину та не вчиняється без наміру створення правових наслідків, які не обумовлені цим договором, тобто договір не містить характеру фіктивного та удаваного правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, таким чином він не несе характеру фіктивного або удаваного та не є зловмисним.

У п. 10 договору дарування зазначено, що сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються цього договору дарування житлового будинку.

Право власності обдаровуваних на дарунок виникає з моменту його прийняття та з дня державної реєстрації. Обдаровані свідчать, що вони дарунок приймають. Прийняття дарунку вважатиметься одержання обдарованими оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення (п. 11 договору дарування).

05.12.2017 за договором дарування земельної ділянки ОСОБА_1 передав безоплатно у власність у рівних частинах кожному, як дарунок, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0,0609 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Д.О. та зареєстровано в реєстрі за № 822 (а.с. 11-12).

Договором закріплено, що сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваних вчинення на їх користь будь яких майнового або немайнового характеру (п. 5 договору дарування).

У п. 8 договору дарування зафіксовано його сторонами, що договір цей не приховує іншого договору, не носить характеру уявного та удаваного правочину і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Сторони за цим договором домовилися, що під передачею земельної ділянки за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваними оригінального примірника даного договору дарування після його нотаріального посвідчення свідчать про те, що передача дарунку відбулася. Сторони усвідомлюють, що цим підтверджено передачу земельної ділянки обдаровуваним (п. 9 договору дарування).

Відповідно до п. 10 договору дарування право власності на земельну ділянку виникає у обдаровуваних з моменту прийняття дарунку та державної реєстрації цього права на підставі договору.

У п. 18 договору дарування зазначено, що сторони за цим договором підтверджують, що ними особисто прочитано увесь текст цього договору на українській мові, оскільки вони володіють українською мовою, а також, що укладення цього договору відповідає їх дійсним намірам і щодо кожної з умов договору заперечень не має і у тексті договору зафіксовані усі істотні умови, ними однаково розуміється значення, зміст, умови договору, його правові наслідки для кожної із сторін, права та обов`язки сторін за договором, про що свідчить їх особисті підписи на цьому договорі.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/008225446 від 11.10.2023 ОСОБА_1 з 22.08.1980 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Як вбачається з виписки лікаря ОСОБА_6 від 16.01.2024 пацієнт скаржиться на зниження зору, сльозотечу та закисання, діагноз глаукома обох очей І-в відкритокутова, коньюктивіт (а.с. 8 зворот). Ім`я та прізвище пацієнта у довідці відсутнє.

Згідно з відповіддю №830319 від 07.10.2024 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,0609 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 51-52).

З відповіді №830573 від 07.10.2024 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_2 , зокрема, зареєстровано житловий будинок під літ. А-1 з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 53).

Згідно з відповіддю №830561 від 07.10.2024 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано:

- земельну ділянку кадастровий номер 7420381000:17:000:0372 площею 0,3497 га за адресою Чернігівська область, Бахмацький район, Біловежська сільська рада;

- земельну ділянку кадастровий номер 7420381000:16:000:0143 площею 4,7301 га за адресою Чернігівська область, Бахмацький район, Біловежська сільська рада;

- будинок загальною площею 98,40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 54).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №564/1067/22 викладено висновок про те, що «обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024 року у справі №523/13811/21 виклав висновок про те, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу). Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить). Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За статтями 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі встановлено, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 є його дружиною, тобто договір дарування позивачем укладено із членами його сім`ї. Договори дарування укладено 05.12.2017, а до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише у квітні 2024 року, тобто більше ніж через п`ять років після їх укладення.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції щодо того, що посилання позивача на те, що його волевиявлення не було направлене на позбавлення себе свого єдиного житла за відсутності правових підстав отримувати матеріальну та фізичну допомогу, не є доказом наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору.

Позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що на момент укладення договору дарування він мав волевиявлення саме на укладення договору довічного утримання, а тому відсутні правові підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним в порядку статті 229 ЦК.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути достатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути опосередкованими доказами наявності такої помилки (постанови Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі №715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі №947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі №288/1366/21, від 15 листопада 2023 року у справі №308/8309/22, від 17 квітня 2024 року у справі №564/1067/22, від 25 квітня 2024 року у справі №336/6427/20, від 23 травня 2024 року у справі №501/3591/21).

У постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року по справі №138/246/22 суд врахував, що в іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що в даних правовідносинах відсутні обставини, які б свідчили про помилку щодо природи оспорюваних договорів дарування.

Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №447/2297/19, від 15 березня 2023 року у справі №288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі №522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі №138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі №336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі №523/13811/21.

При цьому апеляційний суд не бере до уваги посилання позивача на те, що він внаслідок наявних у нього вад зору та слуху не міг нормально сприймати умови укладених ним договорів, так як відсутні належні та достатні докази для підтвердження цього.

Так, матеріали справи містять виписки лікаря ОСОБА_6 від 16.01.2024 де зазначено, що пацієнт скаржиться на зниження зору, сльозотечу та закисання, діагноз глаукома обох очей Ів відкритокутова, коньюктивіт.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ім`я та прізвище пацієнта у довідці відсутнє. Крім того, договори дарування укладені у 2017 році, а довідка видана у 2024 році. Таким чином, з наданої до позовної заяви довідки суд не може встановити наявність чи відсутність проблем із зором у ОСОБА_1 станом на дату укладення оспорених договорів.

Не заслуговує на увагу і посилання позивача на те, що даний будинок є його єдиним житлом і він продовжує проживати у ньому. Так, відповідно до відповіді №830561 від 07.10.2024 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано, зокрема, будинок загальною площею 98,40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

У постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі №715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21, від 23 травня 2024 року у справі №501/2591/21 зазначено, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника, як помилка під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання позивача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц та від 17 листопада 2023 року у справі №448/1278/21, оскільки фактичні обставини у цих справах та справі, що наразі переглядається, є різними.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №759/17065/14-ц позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири. Верховний Суд встановивши, що позивачка отримала кошти від відповідача за спірну квартиру, відмовив у задоволенні позовної заяви в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року по справі №448/1278/21 позивачем було доведено, що він є особою похилого віку, у силу якого потребує сторонньої допомоги. Спірний будинок є його єдиним житлом, у якому він продовжив проживати й після укладення договору. Погодився на передачу будинку у власність відповідача лише за умови піклування про нього, забезпечення його допомогою. На підтвердження цього надано виписку з медичної картки хворого де встановлено діагноз: катаракта обох очей, двобічний тубоотит, двобічний кохлеоневрит, двобічна різка приглухуватість ІV ступеня. Допитано свідків, які підтвердили, що позивач мав намір укласти в 2020 році з відповідачем, яка погодилася здійснювати догляд за ним, договір довічного утримання. Відповідач такі обставини належними й допустимими доказами не спростувала.

Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01.10.2024 без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 13 січня 2025 року.

Головуюча О.Є. Мамонова

Судді: Н.В. Висоцька

О.І. Онищенко