Ухвала

від 13.01.2025 по справі 280/11772/24

НЕ ВКАЗАНО

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

13 січня 2025 року Справа № 280/11772/24 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Сіпака А.В., перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява (уточнена) ОСОБА_1 (далі позивач) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач 1), Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач 2), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);

визнати такою, що не підлягає виконанню постанову № 35102644 від 19.11.2012 , видану Олександрівським відділом державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з позивача на користь держави боргу у розмірі 4 328, 18 грн.;

зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виключити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з Єдиного реєстру боржників по виконавчому провадженню № 56284257.

Ухвалою суду від 23.12.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви на десять днів з дати отримання вказаної ухвали, шляхом надання до суду уточненої позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів в обґрунтування поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ухвали до суду надійшов уточнений адміністративний позов, в якому представник позивача з посиланням та те, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, враховуючи бойові дій, що проводились (і проводяться на даний час) на території, де він проживав, втрату речей та документації, його (та його сім`ї) вимушене переміщення з Запорізької області України до Хмельницької області України, він отримав інформацію із Автоматизованої системи виконавчого провадження про винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 28.05.2021 (ВП №562824257) лише в червні 2024 року. Вказані обставини є об`єктивною причиною пропущення 10-ти денного строку, вчасного звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця врегульовано ст. 287 КАС України.

Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до статті 74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За приписами частини п`ятої цієї статті визначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що дата, з якої позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів є 18.08.2024 (лист Про надання відповіді № 47122/26-37 від 18.08.2024).

Крім того, з матеріалів справи, вбачається, що позивач з заявою від 24.07.2024 звертався до Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на яку отримував листи від 02.08.2024 №63793/11 та від 01.08.2024 №101513.

При цьому, виконавче провадження №56284257 завершено 28.05.2021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ Про виконавче провадження, виконавчий документ повернуто стягувачу.

Дана позовна заява надійшла до суду 18.12.2024 (а відповідно до штампу на конверті була направлена до суду засобами поштового зв`язку 10.12.2024 року).

З огляду на викладене вище, суд критично оцінює посилання позивача лист-відповіді як на те, що він дізнався про порушення своїх прав саме з листа-відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 47122/26-37 від 18.08.2024.

За таких обставин, суд виходить з того, що позивач, звернувшись до суду 13.08.2024 року, пропустив десятиденний строк для звернення до суду з позовною заявою щодо оскарження дій державного виконавця.

Суд звертає увагу на те, що вирішуючи питання поважності причин пропуску строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 вказала: "...правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду".

За таких обставин, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Позивачем не наведено аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення нею до суду упродовж встановленого Законом строку, а посилання позивача на дату, з якої він дізнався про порушення своїх прав, носять суб`єктивний характер, і спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Слід зазначити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що обов`язок кожного громадянина знати законодавство закріплений в частині першій статті 68 Конституції України, за змістом якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Разом з тим, обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тобто, закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідомий принцип права: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, який міститься в частині другій статті 68 Конституції України.

Тому, на переконання суду, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідачів порушенні його права чи законні інтереси, то враховуючи презумпцію знання законодавства, він повинен знати, що згідно з приписами КАС України може оскаржити такі рішення, дії чи бездіяльність до суду в межах строку звернення, визначеного цим Кодексом.

При цьому позовна заява не містять обґрунтованих пояснень та доказів на їх підтвердження, що перешкоджало йому без зайвих зволікань звернутись до суду у встановлений строк за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів у межах десятиденного строку.

Суд зазначає, що звернення позивача до органів ДВС з заявою щодо вирішення питання щодо виконавчого провадження № 56284257, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивача почав вчиняти набагато пізніше після відкриття виконавчого провадження.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні"(даліУказ №64/2022), затвердженимЗаконом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому його дія подовжена. Суди працюють у штатному режимі на виконанняст.122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (даліВС) в ухвалі від 18 травня 2022 року у справі №802/592/17-а відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, визнавши зазначені причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті касаційного провадження. Так, Верховний Суд зазначив: «…Щодо посилання скаржника на обставину запровадження на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, колегія суддів вважає, що питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, тим більш, якщо пропуск цього строку відбувся ще до запровадження воєнного стану.».

Суд також урахував висновки ВС викладені у постанові від 06.09.2022 у справі №420/16598/21, згідно з якимисам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збоку у всіх абсолютно випадках. Поновлення строків це виняток, а війна загальна умова для всіх.

Дотримуючись вказаного підходу, суд дійшов висновку, що оскільки суд та всі учасники заявленого спору діють в однакових умовах воєнного стану, сам по собі факт дії такого стану не свідчить про поважність пропуску строку для звернення до суду. Позивач не обґрунтував та не подав суду належних, достовірних та достатніх доказів щодо його залучення до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

У силу вимог частини другої статті 123 Кодексу, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки позовна заява та заява не містять належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви.

Відповідно до пунктів 1 та 9 частини четвертоїстатті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також у випадках, передбачених частиною другоюстатті 123 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що позивач не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 23.12.2024у частині обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а із позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення до суду не встановлено достатніх підстав поважності його пропуску, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Керуючись статтями 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Вказані в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнати неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака