Ухвала

від 14.01.2025 по справі 300/9388/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

"14" січня 2025 р. справа № 300/9388/24

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Чуприна О.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити нарахування та виплату за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна (надалі по тексту також представник позивача), 16.12.2024 звернувся в суд із вказаним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також відповідач, військова частина) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити нарахування та виплату за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.

Підставою звернення позивача із вказаним позовом є відмова Військової частини НОМЕР_1 у здійсненні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 з урахуванням саме базового місяця січень 2008 року.

Ухвалою суду від 24.12.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також КАС України) та зобов`язано позивача виправити недоліки позовної заяви у спосіб подання заяви про поновлення строку із зазначення причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом та представлення доказів поважності причин пропуску такого строку.

Представник позивача через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 12.01.2025" подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, зареєстровану в канцелярії 13.01.2025, у строк, шляхом оформлення заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказала, що в даних правовідносинах не застосовується трьохмісячне обмеження строком, оскільки станом на час виникнення правовідносин (2018 рік) діяла частина 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка була чинною до 18.07.2022, та передбачала, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

В силу правового регулювання пункту 3 і 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також КАС України, Кодекс) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При цьому, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, разом із адміністративним позовом представник ОСОБА_1 подала заяву про поновлення процесуального строку, в які вказала, що "Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній час виникнення спірних відносин) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом із тим, відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України, однак у редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності 19.07.2022 року, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Однак, Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19.07.2022".

Окрім того, в межах такої заяви зазначено наступне: "На момент звільнення Позивача з військової служби та виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком".

Суд вказує, що згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що до структури заробітної плати входять основна та додаткова заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Із змісту адміністративного позову вбачається, що представник позивача просить суд, зокрема, зобов`язати відповідача провести позивачу нарахування і виплату індексації грошового забезпечення, обчислену відповідно до норм законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу Законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці.

Тобто індексація грошового забезпечення військовослужбовця є складовою його грошового забезпечення, а тому справи про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення є справами про виплату належної заробітної плати.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , проходив військову службу з 01.02.2016 по 03.08.2018 у складі Військової частини НОМЕР_1 , та станом на дату звернення до суду із вказаним адміністративним позовом є виключеним зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у 2018 році стаття 233 КЗпП України не обмежувала строком право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Однак, у подальшому, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім цього, чинною редакцією статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352) встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.

Також відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Дію карантину було введено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та багаторазово продовжено.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, з 01.07.2023 почав свій відлік тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, строк звернення позивача до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату в належному розмірі грошового забезпечення (з урахуванням індексації) за період з 01.02.2016 по 28.02.2018, хоча й не застосувався на момент виключення у 2018 році зі списків особового складу, однак у зв`язку з подальшими законодавчими змінами до статті 233 КЗпП України підлягав застосуванню.

Таким чином, з урахуванням дії карантину, тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України, закінчився 30.09.2023.

До суду із цим позовом позивач звернулася лише 16.12.2024.

У досліджуваному питанні суд керується висновками, сформованими Верховним Судом в ухвалах від 29.11.2023 року в справі №990/233/23 та від 07.12.2023 року у справі №990/242/23.

Суд касаційної інстанції виходив із наступного : "На дату цього звернення стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Але на дату, коли позивачка дізналася про порушення свого права на оплату праці, норми цієї статті передбачали, що звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати не обмежується будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року).

З набранням чинності Закону № 2352-ІХ, частини перша і друга статті 233 КЗпП України діють в новій редакції. Аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з положеннями пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України колегія суддів у вимірі обставин цієї справи дійшла таких висновків:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які [норми] встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати (якою за своєю правовою природою є винагорода члена ВРП) визначений у частині першій статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих [спірних] правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частини перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Закону № 2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року.

З приводу останнього (тобто «продовженого» строку до 30 червня 2023 року для звернення до суду), то з уваги на доводи сторін в цій частині потрібно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". За пунктом 1 цієї постанови (у первинній редакції), карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 3 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася.

Зокрема, на дату звільнення позивачки з ВРП та відрахування зі штату ВРП (23 лютого 2022 року) на всій території України діяв карантин і на той час строк його дії був визначений до 31 березня 2022 року (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року №1336).

Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 і таким чином датою його закінчення визначено 30 квітня 2023 року. Востаннє цей строк був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року.

Відтак Кабінет Міністрів України постановою від 27 червня 2023 року №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" припинив дію карантину з 30 червня 2023 року.

Колегія суддів погоджується з думкою представника ВРП про те, що продовження строку треба відрізняти від зупинення перебігу строку.

У пункті 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України мовиться саме про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був "прив`язаний" до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.

Проте, позивачка інтерпретує пункт 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України таким чином, що строки, передбачені у статті 233 КЗпП України, зупиняються на період дії карантину і поновлюють свою дію після того, як дія карантину буде припинена. На цьому основані її доводи про дотримання тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Нагадаємо, що з цим позовом позивачка звернулася до суду 28 вересня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України. Зважаючи на наведені вище міркування, колегія суддів вважає, що доводи позивачки про те, що тримісячний строк - позаяк вона звільнилася до набрання чинності Законом № 2352-IX - має брати відлік з 30 червня 2023 року ґрунтуються на помилковому застосуванні закону.

Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року. Протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивачка мала право - у межах строку - оспорити дії ВРП щодо невиплати їй винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

Зважаючи на доводи позивачки про правову невизначеність у контексті звернення до суду під час дії карантину варто зауважити, що строк дії карантину, зокрема кінцева дата, був передбачуваним; цей строк продовжували заздалегідь і на тривалий час (два місяці), що забезпечувало таким чином безперервну його дію, починаючи з дати запровадження (12 березня 2020 року) й до дати припинення (30 червня 2023 року). Пригадаємо, що продовження дії карантину до 30 червня 2023 року відбулося на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383, тож щонайменше на дату ухвалення цієї постанови позивачка мала б знати, що строк для її звернення до адміністративного суду за захистом права на оплату праці продовжений ще на два місяці. З погляду колегії суддів, навіть цього строку - у доповнення до періоду, що минув - було достатньо для того, щоб звернутися до суду з цим позовом. З наведених міркувань, правової невизначеності за описаної ситуації, на думку колегії суддів, бути не могло.

Позаяк позивачка звернулася до адміністративного суду через три місяці після того, як закінчився строк для звернення з цим позовом, а її доводи в цій частині ґрунтуються на помилковій інтерпретації приписів пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та, як наслідок, хибному застосуванні статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин, в основі яких - спір про винагороду за виконання обов`язків на посаді члена ВРП, це дає колегії суддів підстави вважати, що цей позов поданий з пропуском визначеного для такої категорії спорів тримісячного строку звернення до суду (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX).".

Верховний Суд незмінно дотримується вище описаного підходу до застосування строків звернення до суду в аналогічній категорії справ.

Так, Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 (провадження №К/990/4848/24) сформував наступні висновки:

"1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність, яка полягла у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року;

1.2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січня 2008 року та березня 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

1.3. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до дня фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за увесь час затримки виплати.

2. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву залишено без руху та надано строк у десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 01 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2024 року, позовну заяву повернув позивачу з підстав пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

3. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск строку на звернення до адміністративного суду з позовною заявою та відсутність обґрунтованих підстав для поновлення цього строку. При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що до спірних правовідносин варто застосовувати тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції Закону України № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності з 19 липня 2022 року.

Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З огляду на те, що на час звернення позивача до суду з цим позовом (17.10.2023) в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду.";

"45. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

46. У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду а саме 17 жовтня 2023 року з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.

47. При цьому, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, лише посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення військового стану вплинуло на позивача, що в свою чергу обумовило пропуск строку на звернення до суду.

48. Зважаючи на викладене, Верховний Суд не встановив порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина статті 242 КАС України).

В контексті аргументів позивача суд вказує, що ОСОБА_1 не довів (не надав докази) не отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, як це передбачено у статті 116 КЗпП України.

Позивач не надав доказів не виконання відповідачем вимог коментованої статті Кодексу як в редакції до та після 19.07.2022, зокрема:

- про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум;

- про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Позивач не представив докази виключення його із списків особового складу військової частини та зняття зі всіх видів забезпечення, відповідного наказу військового командування тощо, із якого можна було б спробувати оцінити доводи про необізнаність щодо суми нарахованого та виплаченого розміру грошового забезпечення при звільненні, в тому числі індексації грошового забезпечення.

Також слід зазначити, що отримання листа у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Відтак, триваюча пасивна поведінка позивача щодо не вчинення дій для реалізації свого права не свідчить про існування таких обставин, які перешкоджали позивачу дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, в межах доводів представника позивача, висловлених у заяві про поновлення пропущеного строку, суд звертає увагу на наступне.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Тим не менш, з огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічного висновку дійшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 06.11.2024 у справі 300/5951/24, від 28.11.2024 у справі №380/5587/24, від 28.11.2024 у справі №380/29113/23, від 18.12.2024 у справі №380/3979/24, від 06.01.2025 у справі №260/10479/23 і від 06.01.2025 у справі № 260/4589/24.

Таким чином, із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.

Більше того, ані позивачем, ані його представником не наведено жодної обставини, яка підтверджена належними доказами, про наявність конкретних фактичних та об`єктивних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду із вказаним позовом у встановлений строк.

З`ясовуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, дотримання вимог до адміністративного позову із урахуванням не усунення позивачем недоліків до позовної заяви, суддя зазначає наступне.

За змістом пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Беручи до уваги наведене, у зв`язку із невиконанням позивачем ухвали суду від 23.12.2024, суддя прийшов до висновку щодо необхідності повернення адміністративного позову.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, частиною 2 статті 123, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання здійснити нарахування та виплату за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення, - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити заявнику, що за змістом частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційні скарги подаються учасниками справи безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Чуприна О.В.