Постанова

від 08.01.2025 по справі 340/10674/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 січня 2025 року м. Дніпросправа № 340/10674/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Тетяни Валентинівни на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 в адміністративній справі №340/10674/23 (суддя Пасічник Ю.П.) за позовом Приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Т.В. до Некомерційної професійної організації Рада приватних виконавців Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и В:

У грудні 2023р. Приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьова Тетяна Валентинівна звернулась до суду з позовом до некомерційної професійної організації "Рада приватних виконавців Кіровоградської області", у якому просив: визнати протиправним (незаконним) та скасувати Рішення позачергового З`їзду приватних виконавців Регіону (виконавчий округ Кіровоградської області) від 14.11.2023, оформлене Протоколом позачергового З`їзду приватних виконавців Регіону (виконавчий округ Кіровоградської області) від 14.11.2023.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 р. відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Тетяни Валентинівни до некомерційної професійної організації "Рада приватних виконавців Кіровоградської області" про визнання протиправним та скасування рішень.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьова Т.В. звернулось до суду з апеляційної скаргою, в якій просила скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та направити матеріали позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовував тим, що висновок суду ґрунтується на тому, що асоціація приватних виконавців України, на думку суду, є добровільним об`єднанням громадян, що має своєю метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців і не здійснює владних управлінських функцій.

Асоціація приватних виконавців не є «добровільним об`єднанням громадян», як зазначив суд. Даний орган автоматично включає в себе всіх діючих приватних виконавців України, які, в силу положень статті 16 Закону №1403-VIII, є особами, що уповноважені державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктами владних повноважень, на дії яких поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Відповідно до ст. 48 Закону № 1403-УШ з`їзд приватних виконавців регіону, рада приватних, виконавців регіону та голова ради приватних, виконавців регіону є органами Асоціації приватних виконавців У країни.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається зі змісту КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і підстава виникнення (з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, причому такі функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та № 29465/04, пункт 24) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) закріпив поняття «суд, встановленийзаконом», яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.

Фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ст. 55 Конституції України та КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пунктів 2, 7, 9 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, спір, в якому одна зі сторін є суб`єктом владних повноважень, не обов`язково є публічно-правовим спором.

Сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору і спір має стосуватись саме відносин, які виникли у зв`язку із виконанням суб`єктом владних повноважень владно-управлінських функцій.

На вказаному наголошено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23.

Так, в постанові від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23 Верховний Суд зазначив, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII (далі Закон № 1403), Асоціація приватних виконавців України є некомерційною професійною організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців.

Згідно з частиною другою статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України є юридичною особою та діє через організаційні форми самоврядування приватних виконавців, передбачені цим Законом.

На підставі частини третьої статті 47 Закону № 1403 Асоціація приватних виконавців України: 1) представляє приватних виконавців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об`єднаннями та міжнародними організаціями; 2) захищає професійні права приватних виконавців; 3) забезпечує високий професійний рівень та розвиток приватних виконавців; 4) забезпечує престижність професії приватного виконавця; 5) організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність, ділову репутацію приватного виконавця, та вживає заходів щодо їх спростування; 6) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Частинами четвертою та шостою статті 47 Закону № 1403 встановлено, що Асоціація приватних виконавців України утворюється з`їздом приватних виконавців України та не може бути реорганізована; з моменту державної реєстрації Асоціації приватних виконавців України її членами стають усі приватні виконавці, інформація про яких внесена до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1403 органами Асоціації приватних виконавців України є: 1) з`їзд приватних виконавців регіону […]; 2) рада приватних виконавців регіону […]; 3) голова ради приватних виконавців регіону; 4) Рада приватних виконавців України; 5) Голова Ради приватних виконавців України; 6) ревізійна комісія; 7) з`їзд приватних виконавців України.

Згідно з частиною першою статті 53 Закону № 1403 вищим органом самоврядування приватних виконавців є з`їзд приватних виконавців України.

На підставі частини сьомої статті 53 Закону № 1403 З`їзд приватних виконавців України: 1) обирає Голову та заступників Голови Ради приватних виконавців України і достроково відкликає їх з посад; 2) затверджує статут Асоціації приватних виконавців України та вносить зміни до нього; 3) затверджує Кодекс професійної етики приватних виконавців; 4) утворює Раду приватних виконавців України та ревізійну комісію; 5) призначає чотирьох членів Кваліфікаційної комісії та чотирьох членів Дисциплінарної комісії; 6) затверджує Положення про Раду приватних виконавців України, Положення про ревізійну комісію; 7) розглядає та затверджує звіти Ради приватних виконавців України, висновки ревізійної комісії та звіти інших органів, утворених Асоціацією приватних виконавців України; 8) затверджує кошториси Асоціації приватних виконавців України, її органів, а також звіти про їх виконання; 9) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 54 Закону № 1403 у період між з`їздами приватних виконавців України функції самоврядування приватних виконавців здійснює Рада приватних виконавців України, яка: 1) формує порядок денний, скликає та забезпечує проведення з`їзду приватних виконавців України; 2) забезпечує виконання рішень з`їзду приватних виконавців України; 3) затверджує положення про з`їзд приватних виконавців регіону, раду приватних виконавців регіону та інші регіональні органи у разі їх утворення Асоціацією приватних виконавців України; 4) забезпечує діяльність органів, утворених Асоціацією приватних виконавців України; 5) встановлює розмір та порядок сплати членських внесків Асоціації приватних виконавців України; 6) бере участь у розробленні та погоджує проекти нормативно-правових актів, визначені цим Законом; 7) приймає рішення про внесення Міністерству юстиції України клопотання про зупинення діяльності приватного виконавця у випадках, передбачених цим Законом; 8) приймає рішення про внесення до Дисциплінарної комісії подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; 9) сприяє діяльності рад приватних виконавців регіонів, координує їхню діяльність; 10) сприяє забезпеченню гарантій діяльності приватних виконавців; 11) приймає рішення про розпорядження коштами і майном Асоціації приватних виконавців України відповідно до затвердженого з`їздом приватних виконавців України кошторису; 12) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність рад приватних виконавців регіонів, їх голів, скасовує рішення рад приватних виконавців регіонів; 13) забезпечує створення і ведення веб-сайту Асоціації приватних виконавців України; 14) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та статутом Асоціації приватних виконавців України.

Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що інститут приватних виконавців набуває певних особливих властивостей суб`єкта публічних відносин в контексті забезпечення виконання функцій, покладеної на нього, а саме: функції своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Таким чином, у випадку виникнення спору в межах правовідносин, в яких вказаний інститут реалізує надані йому правомочності (зупинення або припинення діяльності приватного виконавця, оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення на приватного виконавця та т.і.), такий спір, за наявності для цього визначених законом підстав, може підпадати під ознаки публічно-правового спору, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкриті провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, а отже доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, в тому числі неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 320, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Золотарьової Тетяни Валентинівни - задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року у справі №340/10674/23 - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова

суддяО.М. Лукманова