Постанова

від 14.01.2025 по справі 420/22179/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/22179/24Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 25.06.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки виплачених 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.01.2020 року по 25.06.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки виплачених 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 77962.36 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою. Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вищевказана бездіяльність відповідача, на думку позивача, є протиправною.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки виплачених 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що грошове забезпечення має нараховуватись та виплачуватись працівнику щомісячно, а не одноразово при звільненні на відміну, для прикладу, від грошової компенсації за невикористану відпустку чи одноразової допомоги при звільненні, тим більше не на виконання судових рішень, як зазначено судом першої інстанції. Проте судом першої інстанції зазначено, що позивачу компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення належна з дати набуття сили рішенням суду про виплату грошового забезпечення. Апелянт зазначає, що період, за який позивачу має бути виплачено компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення починається з 30.01.2020 (дата, з якої розпочато нарахування та виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду) по 25.06.2024 (дата остаточного розрахунку). В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати повністю; ухвалити нове рішення по суті спору, яким позовні вимоги залишити без задоволення з урахуванням підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок № 159), відтворюють зміст положень Закону № 2050-Ш та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. У пункті 4 цього Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Апелянт зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Щодо розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати апелянт зазначає, що фактична виплата перерахунку грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відбулась 25.06.2024. Вказує, що умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Перерахунок посадового окладу взагалі не нараховувався позивачу, а нарахування відбулась одночасно із виплатою на виконання рішення суду. Право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. За таких підстав, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати не могла бути проведена. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на постанову Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/2454/18.

06 вересня 2024 року до суду від представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України через систему «Електронний суд» надійшла заява, в якій представник просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 03.09.2013 року по 08.06.2021 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу від 08.06.2021 року №112 позивача 08.06.2021 року звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення.

Для вирішення спору позивач звернувся до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року, зобов`язано відповідача: здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 77962,36 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.

Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки виплачених 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від24.01.2024 року у справі №420/15369/23.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.

Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до п.3 Порядку № 159 Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення та компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати здійснюється за місцем перебування цих військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 та інші).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 77962,36 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%.

Таким чином, бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 є протиправною.

Що стосується періоду, за який відповідач повинен здійснити нарахування та виплатити на користь позивачу таку компенсацію, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 20 травня 2020 року по справі № 815/2454/18, з посилання на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 правові висновки, зазначив, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Як було зазначено вище, 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 77962.36 грн.

При цьому, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року по справі № 420/15369/23 набрало законної сили 26.03.2024 року (про що зазначено в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Таким чином, саме з 27.03.2024 року (наступний день після набрання законної сили рішенням суду) у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виник обов`язок щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки.

Однак, виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23 відповідачем проведено лише 25.06.2024 року.

За таких підстав, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, нарахованих на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23; зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 27.03.2024 року по 24.06.2024 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 08.06.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки виплачених 25.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі №420/15369/23.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в справі, яку переглядав Верховний Суд, позовна вимога про зобов`язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації була заявлена одночасно з позовними вимогами про нарахування та виплату позивачу індексації.

В даному випадку позивач звернувся до суду з окремим позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів вже після набрання законної сили рішенням суду, на виконання якого позивачу були здійснені виплати.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик