Постанова

від 13.01.2025 по справі 320/15109/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/15109/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Текссол-С" (далі- позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості №UA100380/2023/000038/2 від 15 лютого 2023 року

Київський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 27 лютого 2024 року позов задовольнив.

До суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вказав, що у матеріалах справи відсутні докази підтвердженого та обґрунтованого часу витраченого адвокатом на надання кожної послуги. Суд дійшов висновку про непідтвердження в акті надання адвокатських послуг обґрунтованості та фактичності заявленої ціни правової допомоги.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суд першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п.3 ч.1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Отже, витрати на правничу допомогу є складовою витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч.1, 2 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року у справі №640/6209/19 сформулював висновок щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення. Постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 КАС України.

У подальшому зазначену позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі № 500/2632/19.

Такий висновок наведений також у постановах Верховного Суду від 19.11.2024 у справах № 340/8613/23, № 360/200/24.

У справі, що розглядається, заяву про ухвалення додаткового судового рішення з питання розподілу судових витрат представник позивача подав після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Вирішуючи вказану заяву, суд першої інстанції надав оцінку поданим позивачем доказам та обґрунтуванням щодо відповідності заявлених витрат на професійну правничу допомогу і дійшов висновку, що такі витрати не підтверджено.

Таким чином, постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо суті заяви представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500 грн. На підтвердження надання правничої допомоги позивачем до заяви надано: Договір про надання правової допомоги від 25 червня 2019 року, Додаткову угоду №1 до Договору від 01 червня 2020 року, Акт від 28.02.2024 про надання адвокатських послуг №109 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019; рахунок на оплату послуг від 28.02.2024; платіжну інструкцію №7977 від 01.03.2024 на суму 7500 грн.

У Акті від 28.02.2024 про надання адвокатських послуг №109 вказано, що адвокатом надані наступні послуги:

-ознайомлення з рішенням Київської митниці як територіального органу (відокремленого підрозділу) Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000038/2 від 15 лютого 2023 року, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо оскарження рішення в судовому порядку - 1 500,00 грн.;

-формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви Клієнта про визнання протиправним та скасування рішення, та їх збір - 1 000,00 грн.;

-підготовка позовної заяви клієнта до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування Рішення - 3 500,00 грн.;

-ознайомлення з відзивом Київської митниці на позовну заяву за вих. №7.8-10/333 від 12 травня 2023 року в адміністративній справі №320/15109/23 та підготовка відповіді клієнта б/н від 16 травня 2023 року на відзив в адміністративній справі №320/15109/23 - 1 500,00 грн.

Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 Договору складає 7 500,00 грн.

За висновком суду першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази підтвердженого та обґрунтованого часу витраченого адвокатом на надання кожної послуги.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), (частина сьома статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

В розумінні частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це, зокрема підтверджується і вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано документи в підтвердження понесених витрат та розрахунок таких витрат, проте не вбачається, що відповідач заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, та обґрунтовував їх неспівмірність.

Крім того, слід зазначити, встановлення судом неспівмірності заявленого стороною розміру витрат на оплату послуг адвоката згідно приписів частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою лише для зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу, проте не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з положеннями ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі вищенаведеного, враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» - задовольнити частково.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: Н.М. Єгорова

А.Ю. Коротких