Постанова

від 13.01.2025 по справі 380/7744/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7744/24 пров. № А/857/17888/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (ухвалено головуючою-суддею Качур Р.П. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії начальника 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , майстер сержанта ОСОБА_2 від 09.03.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, в/ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що в ході перевірки документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які звільненні від мобілізації та підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 17.01.1995 (далі - Правила №57 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про ведення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 на території України був введений воєнний стан через акт відкритої агресії з боку російської федерації та проведенням активних бойових дій на території Київської, Харківської, Херсонської, Донецької та Луганської областей, дію якого станом на сьогодні продовжено. Зазначає, що у разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, наведеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному ч.1 ст.14 Закону України Про прикордонний контроль №1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон №1710). Отже, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід`ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю. Підсумовуючи вищевикладене, надані позивачем 09.03.2024 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання йому дозволу на перетин державного кордону України.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача Галайба М.В. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що наказом начальника Житомирської обласної військової адміністрації В.Бунечка №21 від 05.03.2024 Про виїзд за межі України надано дозвіл особам на виїзд за межі України згідно з додатком, яким затверджено перелік осіб із зазначенням інформації про кожну особу для надання можливості виїзду за межі України в умовах правового режиму воєнного стану.

Серед вказаного переліку осіб, зокрема у пункті 9 надано дозвіл на виїзд за межі України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (закордонний паспорт НОМЕР_3 ).

Відповідно до довідки Малинської районної благодійної організації Захист дітей Чорнобиля №32 від 04.03.2024 ОСОБА_1 є волонтером благодійної організації Малинська районна благодійна організація Захист дітей Чорнобиля (код ЄДРПОУ - 37777616) та займається перевезенням через державний кордон України вантажів гуманітарної допомоги для потреб населення України, внутрішньо переміщених осіб, які перебувають в Житомирській області, малозабезпечених сімей, багатодітних та медичних закладів, що підтверджується.

09.03.2024 ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_4 , прибув для перетину кордону до пункту пропуску Грушів - Будомєж з метою отримання гуманітарної допомоги у донора HilfsdienstFreundeskreis e.V. у Федеративній Республіці Німеччині.

При проходженні прикордонного контролю, ОСОБА_1 уповноваженим працівникам прикордонної служби були надані такі документи, а саме : закордонний паспорт НОМЕР_3 , посвідчення водія серії НОМЕР_5 , видане 30.07.2009 Жовтоводським ВРЕР ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_4 , копію наказу Житомирської обласної військової адміністрації №21 від 05.03.2024 Про виїзд за межі України, копію витягу з додатку до наказу Житомирської обласної військової адміністрації №21 від 05.03.2024, у якому в п.9 зазначений ОСОБА_1 , лист Малинської районної благодійної організації №31 від 04.03.2024 Захист дітей Чорнобиля про надання дозволу на виїзд за кордон для ввезення гуманітарної допомоги, довідку видану ОСОБА_1 . Малинською районною благодійною організацією №32 від 04.03.2024 Захист дітей Чорнобиля, лист донора гуманітарної допомоги Hilfsdienst Freundeskreis e.V. від 01.03.2024 про підтвердження діяльності щодо організації гуманітарної допомоги, обґрунтування щодо обсягів вантажів гуманітарної допомоги та перелік гуманітарної допомоги, яку має доставити ОСОБА_1 .

Листом №1912/2-24/11 від 22.03.2024 Житомирською обласною військовою адміністрацією надано відповідь на адвокатський запит представниці позивача та повідомлено, що наказом Житомирської ОВА №21 від 05.03.2024 Про виїзд за межі України ОСОБА_1 дійсно надано дозвіл на виїзд за межі України та на виконання п.2-8 Правил перетинання державного кордону листом №1536/2-24/40 від 05.03.2024 направила за допомогою системи електронної взаємодії з органами виконавчої влади (СЕВ ОВВ) до Адміністрації Держприкордонслужби копію вказаного наказу. Також повідомлено, що інформацію про осіб, яким наказом Житомирської ОВА №21 від 05.03.2024 Про виїзд за межі України надано дозвіл на виїзд за межі України внесено до телекомунікаційної системи ШЛЯХ 05.03.2024.

Інспектором прикордонної служби вищої категорії начальником 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 (тип Б) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , майстер сержантом ОСОБА_2 09.03.2024 було прийняте рішення про відмову в перетинанні державного кордону України щодо громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За змістом оспорюваного рішення, ОСОБА_1 відмовлено у виїзді з України з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Закону України Про затвердження Указу Президента України Про ведення воєнного стану в Україні, Закону України Про правовий режим воєнного стану та Правил №57 (зі змінами та доповненнями).

Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що факт внесення позивача у телекомунікаційну систему Шлях з 05.03.202 підтверджується листом Житомирської ОВА №1912/2-24/11 від 22.03.2024. При цьому, суд вважав, що визначальним фактором для перетину державного кордону є те, чи наявна про особу, яка перетинає державний кордон, інформація у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека, а також підтвердження мети поїздки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України Про правовий режим воєнного стану №389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон №389).

Згідно дефініції, наведеній у ст.1 Закону №389, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч.2 ст.2 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію).

Пунктом 1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до п.3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону №389.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію №3543-XII від 21.10.1993 (далі - Закон №3543), в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Системний аналіз приведених вище норм, дає суду підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно п.2 Правил №57, у випадках, визначених законодавством, для перетину державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Пунктом 28 Правил №57 визначено, що у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека. Рішення про виїзд за межі України водіїв, що здійснюють перевезення для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами, приймається Мінінфраструктури або обласними, Київською міською військовими адміністраціями за наявності відповідного обґрунтування щодо обсягів вантажів та кількості транспортних засобів, необхідних для їх перевезення, у листах від будь-якого з таких органів, підприємств, установ, організацій, закладів: військових, правоохоронних органів; військових адміністрацій; медичних закладів; відправників чи отримувачів гуманітарної допомоги. Мінінфраструктури або обласні, Київська міська військові адміністрації надсилають до Адміністрації Держприкордонслужби рішення про виїзд за межі України зазначених в абзаці першому цього пункту осіб для врахування під час їх виїзду за межі України. Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 30 календарних днів з дня перетину державного кордону. У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України Про прикордонний контроль.

Колегія суддів наголошує, що підтвердженням права на перетинання державного кордону на виїзд з України чоловіків-водіїв, волонтерів є сукупність таких умов : наявність відповідного рішення про виїзд за межі України та наявність інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

З матеріалів справи видно, що 09.03.2024 позивачем при проходженні прикордонного контролю, надані уповноваженим працівникам прикордонної служби такі документи, а саме : закордонний паспорт НОМЕР_3 , посвідчення водія серії НОМЕР_5 , видане 30.07.2009 Жовтоводським ВРЕР ДАІ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_4 , копію наказу Житомирської обласної військової адміністрації №21 від 05.03.2024 Про виїзд за межі України, копію витягу з додатку до наказу Житомирської ОВА №21 від 05.03.2024, у якому в п.9 зазначений ОСОБА_1 , лист Малинської районної благодійної організації №31 від 04.03.2024 Захист дітей Чорнобиля про надання дозволу на виїзд за кордон для ввезення гуманітарної допомоги, довідку видану ОСОБА_1 . Малинською районною благодійною організацією №32 від 04.03.2024 Захист дітей Чорнобиля, лист донора гуманітарної допомоги Hilfsdienst Freundeskreis e.V. від 01.03.2024 про підтвердження діяльності щодо організації гуманітарної допомоги, обґрунтування щодо обсягів вантажів гуманітарної допомоги та перелік гуманітарної допомоги, яку має доставити ОСОБА_1 .

За змістом оспорюваного рішення, позивачу відмовлено у виїзді з України з підстав не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Законів України Про затвердження Указу Президента України Про ведення воєнного стану в Україні, Про правовий режим воєнного стану та Правил №57 (зі змінами та доповненнями).

Суд першої інстанції слушно зауважив, що визначальним у спірних правовідносинах є встановлення того, чи мав право позивач для перетину державного кордону та чи належним чином це право на час проходження паспортного контролю було ним підтверджено.

Колегія суддів враховує, що 09.03.2024 ОСОБА_1 будучи водієм транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_4 , прибув для перетину кордону до пункту пропуску Грушів - Будомєж з метою отримання гуманітарної допомоги у донора HilfsdienstFreundeskreis e.V. у Федеративній Республіці Німеччині.

Колегія суддів зазначає, що внесення позивача у телекомунікаційну систему Шлях з 05.03.2024 підтверджується листом Житомирської ОВА №1912/2-24/11 від 22.03.2024.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ст.122 КАС України, то суд першої інстанції вірно такі відхилив, оскільки оспорюване рішення прийнято 09.03.2024, а тому місячний строк звернення до суду обчислюється з 10.03.2024. У свою чергу, позивач звернувся до суду із позовом 10.04.2024, тобто протягом місячного строку звернення, який обчислюється з 10.03.2024.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2024 року по справі №380/7744/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук