Постанова

від 13.01.2025 по справі 916/2945/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/2945/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024, прийняте суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса, повний текст складено 02.10.2024,

у справі №916/2945/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ"

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ"

про стягнення 234 836,52 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" звернулося з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 234836,52 грн, з яких: 157694,82 грн основної заборгованості, 13223,82 грн 3% річних та 63917,88 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань в частині проведення оплати вартості товару, поставленого останньому позивачем.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 08.07.2024 відкрито провадження у справі №916/2945/24.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/2945/24 (суддя Пінтеліна Т.Г.) позов задоволено повністю; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" основний борг у розмірі 157694,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 63917,88 грн, 3% річних у розмірі 13223,82 грн та судовий збір у розмірі 4250 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості товару, поставленого позивачем згідно з наявними у матеріалах справи видатковими накладними, що зумовило правомірність заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" вимог про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" заборгованості з оплати вартості вказаного товару та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "ДРУЖБА НАРОДІВ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/2945/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, апелянт наголошує на тому, що з наданих позивачем доказів не вбачається укладення між сторонами договору поставки, оскільки не підтверджується прийняття відповідачем пропозиції щодо укладення такого договору. Крім того, за твердженням скаржника, з видаткових накладних, наданих позивачем на підтвердження факту поставки товару, вбачається, що у особи, яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що свідчить про неналежність оформлення вказаних первинних документів. Крім того, апелянт стверджує про не надання відповідачеві податкових накладних.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 27.11.2024 (вх.№3925/24/Д2 від 27.11.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" просить апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/2945/24 без змін, посилаючись на те, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують здійснення господарських операцій щодо поставки відповідачеві товару згідно з видатковими накладними, на яких міститься відбиток печатки Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ", та настання строку його оплати з урахуванням приписів частини першої статті 692 Цивільного кодексу України. Позивач також зауважує на тому, що за кожною господарською операцією з поставки товару ним було оформлено податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити, своєчасно зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та копії яких додано до позовної заяви.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3028 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (234836,52 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 13.11.2024 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" поставило Приватному сільськогосподарському підприємству "ДРУЖБА НАРОДІВ" товар на загальну суму 369644,88 грн, що підтверджується видатковими накладними №2588 від 21.04.2021 на суму 27344,88 грн (з ПДВ), №8944 від 08.09.2021 на суму 228540 грн (з ПДВ) та №9318 від 13.09.2021 на суму 113760 грн (з ПДВ), які підписані без зауважень та містять відбитки печаток сторін.

За вказаними господарськими операціями в Єдиному реєстрі податкових накладних були зареєстровані відповідні податкові накладні (а.с.51-64).

Кількість, асортимент, ціна за одиницю та загальна вартість відповідного товару були попередньо узгоджені сторонами шляхом надання позивачем відповідачеві рахунків на оплату №1549 від 06.04.2021 на загальну суму 32177,06 грн, №1705 від 09.04.2021 на загальну суму 27344,88 грн, №7624 від 06.09.2021 на загальну суму 228540 грн та №7807 від 09.09.2021 на загальну суму 113760 грн.

Приватне сільськогосподарське підприємство "ДРУЖБА НАРОДІВ" здійснило часткову оплату вартості товару, поставленого останньому позивачем на підставі вищенаведених видаткових накладних, шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" грошових коштів у загальному розмірі 211950,06 грн, про що свідчать платіжні інструкції №75 від 12.04.2021 на суму 32177,06 грн, №2 від 13.04.2021 на суму 5623 грн, №1565 від 07.09.2021 на суму 117270 грн та №1676 від 10.09.2021 на суму 56880 грн, у графі "Призначення платежу" яких містяться посилання на відповідні рахунки.

У матеріалах справи також наявні копії договору поставки №АЕ-1097-2903/21 від 29.03.2021 разом з додатками-специфікаціями №4 від 09.04.2021, №5 від 06.09.2021 та №6 від 09.09.2021, які підписані лише позивачем та не містять підпису зі сторони відповідача.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 234836,52 грн, з яких: 157694,82 грн основна заборгованість, 13223,82 грн 3% річних та 63917,88 грн інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення оплати вартості товару, поставленого останньому позивачем відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань щодо проведення повної оплати вартості товару за видатковими накладними, а відтак із правомірності заявлення вимог про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" основної заборгованості та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних).

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній договір поставки, який був би укладений між сторонами у формі єдиного документу з підписами та печатками обох сторін (договір поставки №АЕ-1097-2903/21 від 29.03.2021 не підписаний відповідачем).

Однак, колегія суддів вбачає, що між сторонами існують зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, оскільки предметом останнього виступає постачання Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" товару відповідачеві, при цьому видаткові накладні №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021 свідчать про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки товару у спрощений спосіб.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер зобов`язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З виникненням таких зобов`язань постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" з позовом у даній справі визначено наявність у Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" заборгованості перед позивачем за видатковими накладними №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаними правочинами та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За умовами частини першої статті 581 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення видаткових накладних) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Водночас відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження поставки відповідачу товару подано видаткові накладні №2588 від 21.04.2021 на суму 27344,88 грн, №8944 від 08.09.2021 на суму 228540 грн та №9318 від 13.09.2021 на суму 113760 грн, які підписані сторонами без зауважень із зазначенням посад і прізвищ, імен та по батькові осіб-підписантів, а також містять усі інші обов`язкові реквізити, зокрема, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назву покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, кількість, ціну, вартість продукції.

Крім того, колегія суддів вбачає, що особисті підписи уповноважених осіб сторін на відповідних видаткових накладних засвідчені відтисками печаток підприємств.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних накладних та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на первинних документах, господарський суд повинен дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто, чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні).

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.08.2020 у справі №927/833/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем до місцевого господарського суду не подано жодного доказу на підтвердження того, що його печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Таким чином, беручи до уваги те, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, та з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про відсутність підстав вважати, що печатка Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" використовувалась проти його волі.

Саме таку правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

Отже, з огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" факту поставки Приватному сільськогосподарському підприємству "ДРУЖБА НАРОДІВ" товару за видатковими накладними №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021 на загальну суму 369644,88 грн.

Доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи довіреності щодо отримання товару особою, яка від імені відповідача підписала видаткові накладні №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, відсутність зазначеного документа, беручи до уваги проставлення печатки відповідача на цих накладних, дозволяє суду ідентифікувати участь відповідача у відповідній господарській операції; по-друге, дії відповідача у вигляді проведення часткової оплати вартості товару, поставленого відповідно до вищенаведених видаткових накладних, свідчать про отримання цього товару відповідачем.

Крім того, у разі невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити цей факт не лише первинними документами, але й іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи первинні документи (видаткові накладні), а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтверджують факт поставки відповідачу товару.

Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів надання податкових накладних відповідачу, відхиляються апеляційним господарським судом у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки, виходячи зі змісту пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі, у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові. Крім того, сам факт реєстрації позивачем податкових накладних у встановленому Податковому кодексі України порядку відповідачем не оспорюється та не заперечується жодним учасником справи.

За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно з видатковими накладними №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 369644,88 грн, між тим Приватне сільськогосподарське підприємство "ДРУЖБА НАРОДІВ" свої зобов`язання в частині оплати вартості товару, отриманого за вказаними видатковими накладними, виконало не у повному обсязі, сплативши позивачеві лише 211950,06 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №75 від 12.04.2021 на суму 32177,06 грн, №2 від 13.04.2021 на суму 5623 грн, №1565 від 07.09.2021 на суму 117270 грн та №1676 від 10.09.2021 на суму 56880 грн.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних, до суду першої інстанції не подано.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" заборгованості з оплати вартості товару, поставленого за видатковими накладними №2588 від 21.04.2021, №8944 від 08.09.2021 та №9318 від 13.09.2021, у загальній сумі 157694,82 грн (розраховано наступним чином: 369644,88 грн - 211950,06 грн = 157694,82 грн).

Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання необхідно кваліфікувати як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визнати таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Жодних доводів щодо неправильності проведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат скаржником не наведено.

Між тим, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що останнім обґрунтовано нараховано Приватному сільськогосподарському підприємству "ДРУЖБА НАРОДІВ" 3% річних у загальній сумі 13223,82 грн за період з 09.09.2021 по 28.06.2024 та інфляційні втрати у загальній сумі 63917,88 грн за період з вересня місяця 2021 року по червень місяць 2024 року.

Водночас Південно-західний західний апеляційний господарський, перевіривши здійснений місцевим господарським судом за результатами розгляду справи розподіл судових витрат, зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені Законом України "Про судовий збір".

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову у даній справі становить 234836,52 грн, відтак в силу підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 3522,55 грн (розраховано наступним чином: 234836,52 грн х 1,5% = 3522,55 грн).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що оскаржуваним рішенням позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" до Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" про стягнення 234836,52 грн задоволено повністю, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що сума судового збору за подання позову, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 3522,55 грн, у той час як місцевим господарським судом було помилково стягнуто зазначений судовий збір у більшій сумі, а саме: 4250 грн. Надмірно сплачена позивачем сума судового збору може бути повернута останньому з Державного бюджету України за його заявою.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/2945/24 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з порушенням норм процесуального права внаслідок неправильності проведення розподілу судових витрат, а тому підлягає зміні в цій частині.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта, адже оскаржуване рішення підлягає зміні лише в частині розподілу судових витрат, тобто в частині, що не передбачає сплату судового збору за апеляційний перегляд.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.09.2024 у справі №916/2945/24 змінити в частині розподілу судових витрат, в решті рішення залишити без змін, виклавши пункт 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

"2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "ДРУЖБА НАРОДІВ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ЕКСПЕРТ" основний борг у розмірі 157694,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 63917,88 грн, 3% річних у розмірі 13223,82 грн та судовий збір у розмірі 3522,55 грн".

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне сільськогосподарське підприємство "ДРУЖБА НАРОДІВ".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.01.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук