Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/7089/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р. Справа№ 910/7089/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Логінов К.Е. (в залі суду);

від відповідачів: 1-3 не з`явились;

при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024, повний текст ухвали складено 05.09.2024

про закриття провадження

у справі № 910/7089/24 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом ОСОБА_1

до 1. Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр «Фонон»

2. Міністерства освіти і науки України

3. Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання вчинити дії

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 закрито провадження у справі № 910/7089/24, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала мотивована тим, що позивач, при зверненні до господарського суду не просить припинити трудові відносини між ним та відповідачем 1, а просить визнати трудові відносини між позивачем та першим відповідачем припиненими, а ОСОБА_1 звільненим з посади директора Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр «Фонон» з 01.03.2016 у відповідності до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю у зв`язку з завершенням контракту № 7 від 01.03.2011. Тобто, між сторонами у даній справі відсутній спір про право, а позивач просить визнати факт, що має юридичне значення. Суд звертає увагу позивача, що встановлення факту, що має юридичне значення віднесено до юрисдикції місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства. Щодо інших позовних вимог суд вказує, що вони є похідними від первісної вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення та можуть бути розглянуті лише в сукупності, тобто разом місцевим районним судом за правилами цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти до розгляду апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24. За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 з підстав, викладених у цій апеляційній скарзі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що між сторонами у даній справі відсутній спір про право, а позивач просить визнати факт, що має юридичне значення, оскільки у справі наявний спір про право, враховуючи те, що Міністерство освіти і науки України, яке є власником ДП ДержНДЦ «Фонон», не визнає припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП ДержНДЦ «Фонон» та вважає, що трудові відносини все ще фактично тривають. Заперечення Міністерства освіти і науки України щодо вимог Позивача у вигляді відзиву на позовну заяву беззаперечно свідчить про наявність спору про право. Зважаючи на зазначене вище суд першої інстанції не дослідив усіх юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат справи та виклав в Оскаржуваній ухвалі висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання, а припинення трудового договору має певні правові наслідки як для заявника, так і для роботодавця. У даному випадку, звернувшись до суду із позовною заявою ОСОБА_1 зазначив, що він на даний час позбавлений права на вибір праці, оскільки Міністерство освіти і науки України не видає оригінал або нотаріально засвідчену копію наказу (розпорядження) про його звільнення у 2016 р., внаслідок чого ОСОБА_1 все ще зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань як керівник та представник підприємства, на якому не працює з 2016 р. Тобто, із змісту позовної заяви вбачається, що між ОСОБА_1 та Міністерство освіти і науки України існує спір щодо припинення трудових відносин. За таких обставин в порядку окремого провадження може бути встановлений лише певний факт, не пов`язаний із наступним вирішенням спору, а з позовної заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право. Тому неможливо здійснювати розгляд цієї справи у порядку окремого провадження за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. Цей спір пов`язаний з діяльністю підприємства й управлінням ним. Наслідки його вирішення вплинуть на трудові правовідносини з виконувачем обов`язків директора ДП ДержНДЦ «Фонон» ОСОБА_1 , що не змінює корпоративного характеру такого спору.

На думку скаржника, судом першої інстанції було порушено норму процесуального права, а саме: пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу, та неправильно визначено юрисдикцію суду, який має розглядати цей спір. До того ж, судом постановлено Оскаржувану ухвалу без врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Скаржник вказує на те, що на час прийняття судом першої інстанції Оскаржуваної ухвали (27 серпня 2024 року), ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 10.05.2024 в цивільній справі № 761/38662/23 набрала законної сили, однак суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач позбавлений можливості звернутись за захистом свого порушеного права в порядку цивільного судочинства. Таким чином прийняття Оскаржуваної ухвали поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод права заявника на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Учасниками справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7089/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, надати до Північного апеляційного господарського суду:

- докази сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн;

25.09.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН159 від 25.09.2024, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24. Призначено справу № 910/7089/24 до розгляду у судовому засіданні 29.10.2024.

На підставі ст.ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкладено розгляд справи № 910/7089/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 на 26.11.2024.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/7089/24 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні 26.11.2024 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 з підстав, викладених у апеляційній скарзі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи у судове засідання 26.11.2024 не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:

- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Державним підприємством «Державний науково-дослідний центр «Фонон» (перший відповідач), а ОСОБА_1 звільненим з посади директора Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр «Фонон» з 01.03.2016 у відповідності з пунктом 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України у зв`язку із завершенням контракту № 7 від 01.03.2011;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України (другий відповідач) видати ОСОБА_1 оригінал або нотаріально засвідчену копію наказу (розпорядження) про його звільнення з 01.03.2016;

- зобов`язати Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію (третій відповідач) внести зміни у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до запису про керівника (директора) та представника Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр «Фонон» у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади директора 01.03.2016, шляхом проведення реєстраційної дії за судовим рішенням.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує, що з 1992 року по 2016 рік він працював на посаді директора Державного підприємства «Державний науково-дослідний центр «Фонон», а в 2011 році було переукладено контракт № 7 від 01.03.2011 та продовжено термін перебування позивача на посаді директора до 01.03.2016.

Як вбачається з п. 29 контракту № 7 від 01.03.2011, цей контракт діє з 01.03.2011 до 01.03.2016.

В свою чергу, п. 22 контракту № 7 від 01.03.2011 передбачено, що внесення змін та доповнень до цього контракту здійснюється шляхом підписання додаткових угод.

Відповідно до п. 23 контракту № 7 від 01.03.2011, цей контракт припиняється, зокрема, після закінчення терміну його дії.

При цьому, п. 27 контракту № 7 від 01.03.2011 встановлено, що за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений новий чи інший термін.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано додаткові угоди до контракту № 7 від 01.03.2011, які б свідчили про продовження строку дії вказаного контракту, тобто, з наведеного можна зробити висновок, що 01.03.2016 контракт № 7 від 01.03.2011 закінчив свою дію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 закрито провадження у справі № 910/7089/24, на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали заяви, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24, враховуючи наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Правова конструкція «суд, встановлений законом» стосується ще й таких аспектів, як механізм правового регулювання у сфері судоустрою та правомірність діяльності суду у процесі здійснення своїх повноважень.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Також у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена належним судом, тобто судом, встановленим законом.

Судова практика ЄСПЛ право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.

Згідно з частиною першою статті 20 ГПК, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення) (частини перша-третя статті 65 ГК України).

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (частини перша, друга статті 73 ГК України).

Органами управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається (обирається) суб`єктом управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства (частина шоста статті 73 ГК України).

Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Статтею 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» передбачено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Об`єктами управління державної власності є, поміж іншого корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (частина перша статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема міністерства (частина перша статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Як вбачається із позовної заяви, позивач, зокрема, просить визнати трудові відносини з ДП ДержНДЦ «Фонон» припиненими, а позивача звільненим з посади директора ДП ДержНДЦ «Фонон» з 01.03.2016 у відповідності з п.2 ст. 36 КЗпП України в зв`язку із завершенням контракту № 7 від 01.03.2011.

Відповідно до статуту управління підприємством здійснює директор підприємства, який є підзвітним та підконтрольним уповноваженому органу управління - Міністерству освіти і науки України. Директор підприємства самостійно, в межах своєї компетенції, вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції уповноваженого органу управління.

Отже, саме держава набуває і здійснює корпоративні права у державному унітарному підприємстві опосередковано через уповноважені органи управління, у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У цьому випадку таким органом, до сфери управління якого входить ДП ДержНДЦ «Фонон», є Міністерство освіти і науки України.

За таких обставин цей спір пов`язаний з діяльністю підприємства й управлінням ним.

Наслідки його вирішення вплинуть на трудові правовідносини з виконувачем обов`язків директора ДП ДержНДЦ «Фонон» Ларкіна С.Ю., що не змінює корпоративного характеру такого спору.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 зазначено, що спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) ТОВ є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки він пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Зазначена практика Верховного Суду очевидно вказує на господарську юрисдикцію такого роду спорів.

У постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку КЦС ВС у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 щодо цивільної юрисдикції спору за позовом директора товариства про припинення його повноважень як одноосібного виконавчого органу товариства в разі подання ним заяви про розірвання з його ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк, визначивши, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Таким чином, враховуючи зміст позовних вимог, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що спір у справі № 910/7089/24 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку із чим, ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 підлягає скасуванню, а справа підлягає направленню для розгляду до господарського суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Статтею 275 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі № 910/7089/24 на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, в результаті чого апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 підлягає скасуванню, а справа № 910/7089/24 підлягає направленню для розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 234, 235, 281 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ларкіна Сергія Юрійовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 задовольнити повністю.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/7089/24 скасувати і справу направити для розгляду в суд першої інстанції.

3. Матеріали справи № 910/7089/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Текст постанови підписано 13.01.2025, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. та перебуванням суддів Гаврилюка О.М. та Ткаченка Б.О. у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко