Постанова

від 13.01.2025 по справі 920/671/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2025 р. Справа№ 920/671/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у письмову провадженні, без виклику сторін, апеляційну скаргу Фермерського господарства «Урожай Білопільщини»

на рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024

у справі №920/671/24 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані»

до Фермерського господарства «Урожай Білопільщини»

про стягнення 63 781,74 грн -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» (далі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 63 781,74 грн, з яких: 60 000,00 грн штрафу, 1 934,37 грн інфляційні втрати та 1 847,37 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору перевезення вантажу № СА-01/23 від 01.05.2023 року, в частині понаднормового простію автомобільного транспорту.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.08.2024 у справі №927/549/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані» 48 000,00 грн штрафу, 807,14 грн 3% річних, 1 556,79 грн інфляційних втрат, 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

Задовольняючі частково позовні вимоги суд зазначив, що в обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач під час вивантаження вантажу з транспортних засобів в с.Бандурка Миколаївської області не забезпечив виконання зобов`язання згідно з п. 3.9. договору, що призвело до понаднормативного простою транспортних засобів, загальним терміном 20 діб.

Проте, матеріалами справи підтверджується факт понаднормативного простою транспортних засобів в загальному протягом 16 діб.

Згідно з п. 3.9. договору замовник зобов`язаний організувати здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на прийом вантажів до перевезення та їхню здачу не більше чим за 48 годин (24 години на завантаження й оформлення документів, 24 години на розвантаження й оформлення документів). Вищенаведені строки вважаються нормативним простоєм і є складовою транспортного процесу.

Пунктом 5.9. договору визначено, що у випадку перевищення строку, зазначеного в пункті 3.9. договору, замовник платить штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні у розмірі 3 000,00 грн за кожну добу простою, включаючи вихідні й святкові дні або в іншому розмірі, що узгоджується сторонами у відповідній заявці. Якщо перевезення не відбулося з вини замовника, термін "нормативний простій" (п. 3.9.договору) не застосовується і штраф нараховується на підставі підтверджуючих документів за увесь час простою.

За цих обставин суд вважав правомірним нарахування штрафу за 16 діб понаднормативного простою автомобілів та нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.11.2023 до 30.05.2024, виходячи з суми штрафу, визнаної судом правомірною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фермерське господарство «Урожай Білопільщини», звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі №920/671/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Сумської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням апелянта, доказ направлення листа-вимоги від 23.10.2023 було подано з пропуском строку встановленого законом, а отже, відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України даний доказ судом до розгляду не повинен прийматися.

Водночас, з урахуванням того, що позивачем у встановлений строк не подано доказів направлення відповідачу листа-вимоги від 23.10.2023, останній не може вважатися зверненням позивача до відповідача з відповідною вимогою.

Тобто, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем зобов`язання з оплати штрафу.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідні товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а саме, не мітять відомостей в графі «вантажно-розвантажувальні операції» про час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження, що унеможливлює встановлення конкретної дати як завантаження товару позивачем, так і дати фактичної доставки вантажу.

Таким чином, за твердженням апелянта, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту понаднормового простою автотранспорту позивача.

При цьому, апелянт зазначив, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, проте судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача судовий збір в повному розмірі, з посиланням на ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані» у своєму відзиві, наданому до суду 27.09.2024, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, позивач зазначає, що надання додаткового доказу у вигляді доказу направлення відповідної претензії відповідачу, у сукупності з наявними в матеріалах справи доказами не впливає на факт недотримання останнім взятих на себе договірних зобов`язань, а тому не призвело до неправильного вирішення спору.

Так, позиція захисту відповідача в частині непогодженості з сумою штрафу відображених у актах здачі-прийняття робіт, шляхом їх не підписання, а також ігнорування вимоги, що була направлена на офіційну електронну адресу відповідача не виключає факту порушення договірних зобов`язань та несплати штрафних санкцій.

Також позивач зауважує, що представник відповідача надає суду копію адвокатського запиту від 02.09.2024 року без жодного обґрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, зокрема, неможливості звернення з цим адвокатським запитом під час розгляду справи в суді першої інстанції.

При цьому, позивач наголошує, що доводи представника відповідача зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції без жодного обґрунтування порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а також не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024, апеляційну скаргу Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі №920/671/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Коротун О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі №920/671/24.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу до електронного кабінету сторін, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №920/671/24 розглядалась протягом розумного строку.

Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.05.2023 між Фермерським господарством «Урожай Білопільщини» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані» (перевізник) був укладений договір перевезення вантажу № СА-01/23 (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов`язання доставити автомобільним транспортом довірений йому відповідачем вантаж (надалі іменується - "вантаж" (згідно з транспортною накладною) з місця відправлення до пункту призначення, які вказуються в додатках до договору та видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується - "вантажоодержувач"), а замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу плату у строк та на умовах, встановлених договором та додатками до нього.

Відповідно до п. 1.2. договору місце навантаження та вивантаження вантажу, маршрут, найменування ватажу, його маса/кількість, вартість послуг перевезення вантажу, строк навантаження, упакування та строк перевезення (доставки вантажу) визначаються в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.2. договору перевізник зобов`язаний забезпечити своєчасне подання придатного для перевезення автотранспорту для навантаження вантажу (обладнаного стаціонарним або мобільним GPS-пристроєм), розпочати перевезення у час відправлення вантажу та дотримувати узгоджений з замовником строк доставки вантажу при умові своєчасного відвантаження. Час подачі транспортного засобу під навантаження/розвантаження має бути зазначено в ТТН або визначений за допомогою даних GPS навігації.

Пунктами 2.5., 2.6., 2.7. договору встановлено, що перевізник зобов`язаний забезпечити наявність всіх необхідних документів у водіїв, які прибуватимуть для отримання вантажу для перевезення, в тому числі наявність належним чином оформленої ТТН.

Перевізник зобов`язаний своєчасно та правильно оформлювати документацію, обов`язок оформлення якої покладається на перевізника чинним законодавством України.

Перевізник зобов`язаний контролювати отримання відміток в товарно-транспортних накладних про фактичний час відправлення та прибуття автомобілів із пунктів навантаження та вивантаження.

Відповідно до п. 3.4. договору замовник зобов`язаний забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку необхідних документів.

Замовник зобов`язаний організувати здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на прийом вантажів до перевезення та їхню здачу не більше чим за 48 годин (24 години на завантаження й оформлення документів, 24 години на розвантаження й оформлення документів). Вищенаведені строки вважаються нормативним простоєм і є складовою транспортного процесу (п. 3.9. договору).

Згідно з п.4.1. договору вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу встановлюється в додатках до договору, що є невід`ємними частинами договору. Додатки оформлюються на підставі заявок замовника на перевезення вантажу.

Відповідно до п. 4.2. договору розрахунки між перевізником і замовником здійснюються шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника. При цьому замовник оплачує перевізнику 90% від вартості перевезеної партії протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту розвантаження вантажу в пункті призначення, отримання скан копій рахунку, акту-приймання передачі надання послуг та ТТН. Замовник проводить остаточний розрахунок після підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг та надання замовнику наступних документів: оригінал рахунку на перевезений товар; оригінал акту приймання-передачі наданих послуг, підписаного обома сторонами; оригінал товарно-транспортної накладної з відміткою про розвантаження в пункті призначення.

Надання послуг з перевезення підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п. 1.4. договору).

Згідно з п. 4.4. договору акт приймання-передачі наданих послуг повинен бути наданий перевізником замовнику разом з оригіналами інших документів, що посвідчують виконання договору, протягом 3-х робочих днів з моменту надання послуг. Замовник протягом 3-х робочих днів з моменту отримання, повинен підписати наданий акт приймання-передачі наданих послуг, або у разі незгоди з актом, надати перевізнику свої письмові мотивовані заперечення. Якщо протягом 5-ти робочих днів замовник не надасть таких заперечень, акт вважається підписаним, послуги перевізника вважаються наданими якісно та в повному обсязі та прийнятими замовником без претензій.

Відповідно до п.5.9. договору у випадку перевищення строку, зазначеного в пункті 3.9. договору, замовник платить штраф за понаднормативний простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні у розмірі 3 000,00 грн за кожну добу простою, включаючи вихідні й святкові дні або в іншому розмірі, що узгоджується сторонами у відповідній заявці. Якщо перевезення не відбулося з вини замовника, термін "нормативний простій" (п. 3.9. договору) не застосовується і штраф нараховується на підставі підтверджуючих документів за увесь час простою.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1. договору та закінчується 31.12.2023. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.п. 7.1., 7.2., 7.4. договору).

Згідно із заявкою від 01.05.2023 № 1 до договору сторони погодили перевезення вантажу - соняшника вагою 400 т (+- 5 %); вантажовідправник: Фермерське господарство "Урожай Білопільщини"; адреса пункту навантаження: м. Вінниця, вул. Левка Лук`яненко, 9Г; дата та час подачі автотранспорту під навантаження: з 02.05.2023 року; вантажоодержувач Фермерське господарство "Урожай Білопільщини"; адреса пункту вивантаження: вул. Центральна, 40, с. Бандурка, Первомайський район, Миколаївська область; вартість послуг 950 грн/вивантажена тонна з ПДВ; найменування автоперевізника/експедитора: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стріт Компані».

Відповідно до товарно-транспортних накладних № 1185 від 02.05.2023, № 1188 від 02.05.2023, № 1189 від 02.05.2023, № 1190 від 02.05.2023, № 1191 від 03.05.2023, № 1192 від 03.05.2023, № 1193 від 03.05.2023, № 1194 від 05.05.2023, № 1195 від 05.05.2023, № 1196 від 05.05.2023 позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Так, за твердженням відповідача, відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000227 від 09.05.2023, № ОУ-0000228 від 10.05.2023, № ОУ-0000214 від 05.05.2023, № ОУ-0000225 від 08.05.2023, № ОУ-0000226 від 06.05.2023 позивач надав відповідачу послуги за договором загальною вартістю 347 881,97 грн.

До актів № ОУ-0000214 від 05.05.2023, № ОУ-0000225 від 08.05.2023, № ОУ-0000226 від 06.05.2023 також включений простій на загальну суму з ПДВ 24 000,00 грн (простій всього 20 діб). Ці акти не підписані відповідачем.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000220 від 08.05.2023, № СФ-0000221 від 06.05.2023, № СФ-0000222 від 09.05.2023, № СФ-0000223 від 10.05.2023, № СФ-0000217 від 05.05.2023 на оплату послуг по перевезенню соняшника та простою на загальну суму 371 881,97 грн.

23.10.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 23/10/1 сплатити у 15-денний строк з моменту отримання вимоги грошові кошти за понаднормативний простій транспортних засобів в загальній сумі 60 000,00 грн відповідно до п. 3.9. договору.

Стосовно твердження скаржника, що доказ направлення листа-вимоги від 23.10.2023 було подано з пропуском строку встановленого законом, а отже, відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України даний доказ судом до розгляду не повинен прийматися, суд першої інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2024 позивач надав суду першої інстанції додаткові пояснення у справі, які були подані на заперечення на відповідь на відзив від 14.08.2024, до яких, зокрема, долучив докази направлення листа-вимоги від 23.10.2023.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, оскільки, вищевказані додаткові пояснення з додатками були подані на спростування доводів відповідача, з метою об`єктивного розгляду всіх обставин справи, забезпечення рівня прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, суд першої інстанції правомірно прийняв додаткові пояснення позивача до розгляду та відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України продовжив позивачу строк для подання доказу, що поданий разом з додатковими поясненнями.

Водночас, апелянт не заперечує отримання листа-вимоги від 23.10.2023, а лише виснує надання відповідних доказів поза строком.

При цьому, суд першої інстанції заявляв, що відзив на позовну заяву був поданий відповідачем з пропуском строку встановленого судом, проте, суд першої інстанції також продовжив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняв відзив до розгляду.

Так, за твердженням позивача, відповідач під час вивантаження вантажу з транспортних засобів в с. Бандурка Миколаївської області не забезпечив виконання зобов`язання згідно з п. 3.9. договору, що призвело до понаднормативного простою транспортних засобів загальним терміном 20 діб, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача штраф у розмірі 60 000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 934,37 грн та 3% річних у розмірі 1 847,37 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Абзацом 2 пункту 2 статті 908 Цивільного кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналогічні приписи містяться у статті 307 Господарського кодексу України.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 73, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Судом першої інстанції встановлено, що факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу підтверджується товарно-транспортними накладними № 1185 від 02.05.2023, № 1188 від 02.05.2023, № 1189 від 02.05.2023, № 1190 від 02.05.2023, № 1191 від 03.05.2023, № 1192 від 03.05.2023, № 1193 від 03.05.2023, № 1194 від 05.05.2023, № 1195 від 05.05.2023, № 1196 від 05.05.2023 (наявні в матеріалах справи).

Так, за твердженням позивача, про простій транспортних засобів останній повідомив відповідача одразу після надання відповідних послуг, зазначивши про простій в актах наданих послуг, які відповідач не підписав, при цьому не надавши вмотивованої відмови від підписання актів щодо простою.

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000220 від 08.05.2023, № СФ-0000221 від 06.05.2023, № СФ-0000222 від 09.05.2023, № СФ-0000223 від 10.05.2023, № СФ-0000217 від 05.05.2023, зокрема, на оплату простою на загальну суму 371 881,97 грн.

23.10.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 23/10/1 сплатити у 15-денний строк з моменту отримання вимоги грошові кошти за понаднормативний простій транспортних засобів в загальній сумі 60 000,00 грн відповідно до п. 3.9. договору, яка була надіслана 23.10.2023 з електронної пошти (зазначена у договорі) позивача на адресу електронної пошти відповідача (зазначена у договорі) з урахуванням положень п. 7.5. договору, що підтверджується скріншотом сторінки з електронної пошти та не заперечується апелянтом (а.с. 112).

Відповідач у свою чергу відповідні на вищевказану вимогу не надав, грошові кошти не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно зі статтями 217-218 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідні товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, а саме, не містять відомостей в графі «вантажно-розвантажувальні операції» про час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження, що унеможливлює встановлення конкретної дати як завантаження товару позивачем, так і дати фактичної доставки вантажу, колегія суддів відзначає наступне.

Пунктом 2.7. договору чітко визначено, що перевізник зобов`язаний контролювати отримання відміток в товарно-транспортних накладних про фактичний час відправлення та прибуття автомобілів із пунктів навантаження та вивантаження.

Водночас, на підтвердження відомостей про дату та час прибуття транспортних засобів під розвантаження позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" б/н, б/д з інформацією про час реєстрації (прибуття) транспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю "Стріт Компані" та їх тарування (розвантаження) за період з 02.05.2023 до 08.05.2023.

Так, з інформації листа Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" вбачається наступне:

- транспортний засіб НОМЕР_1 (ТТН 1189) прибув до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод" 02.05.2023 та був розвантажений 05.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_2 (ТТН 1188) - 02.05.2023 та - 05.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_3 (ТТН 1190) - 03.05.2023 та - 05.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_4 (ТТН 1185) - 03.05.2023 та - 06.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_5 (ТТН 1192) - 04.05.2023 та - 06.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_6 (ТТН 1191) - 04.05.2023 та - 06.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_7 (ТТН 1193) - 04.05.2023 та - 06.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_8 (ТТН 1194) - 05.05.2023 та - 08.05.2023;

- транспортний засіб НОМЕР_9 (ТТН 1195) - 05.05.2023 та - 08.05.2023;

- транспортний засіб КА50431ІТ (ТТН 1196) - 05.05.2023 та - 08.05.2023.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, зазначені відомості підтверджують факт понаднормативного простою транспортних засобів в загальному протягом 16 діб.

Разом з цим, інформацією у листі не підтверджуються зазначені позивачем у листі-вимозі обставини щодо понаднормативного простою транспортних засобів НОМЕР_3 (ТТН 1190), НОМЕР_6 (ТТН 1191), НОМЕР_5 (ТТН 1192), НОМЕР_7 (ТТН 1193) протягом двох діб, з урахуванням дат прибуття та розвантаження. Понаднормативний простій кожного з цих автомобілів - 1 доба, а не дві, як зазначає позивач, а всього 4 доби.

З огляду на викладене, позивачем правомірно нараховано штраф лише за 16 діб понаднормативного простою автомобілів.

Крім того, твердження апелянта, що лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" є неналежним доказом, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд" не було вантажоодержувачем товару, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки відповідно до інформації у товарно-транспортних накладних вантажоодержувачем вантажу є Товариство з обмеженою відповідальністю "Бандурський олійноекстракційний завод" для Товариства з обмеженою відповідальністю "Кернел-Трейд".

При цьому, колегія суддів зазначає, що за умовами п. 3.9. договору саме відповідач зобов`язаний організувати здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на прийом вантажів до перевезення та їхню здачу не більше чим за 48 годин (24 години на завантаження й оформлення документів, 24 години на розвантаження й оформлення документів).

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованим твердження відповідача про неправомірність вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 3 000,00 грн за добу, зважаючи на те, що в актах штраф визначений у розмірі 3000,00 грн за добу, оскільки відповідач не підписав акти, відповідно сторони не узгодили розмір штрафу за простій в іншій сумі, ніж визначено у договорі. Інший розмір штрафу, ніж визначений п. 5.9. договору, не погоджений сторонами також у заявці на перевезення від 01.05.2023 № 1.

Так, матеріали справи не містять, а апелянтом не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що простій транспортних засобів відбувся не з вини відповідача.

При цьому, колегія суддів не приймає до розгляду адвокатський запит від 02.09.2024 року, на який посилається апелянт, з огляду на наступне.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 ГПК України, викладених у постановах від 21.06.2018 у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції прийняв судове рішення, а апелянт посилається на адвокатський запит, який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції. Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суд першої інстанції.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не повідомляв суд про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

Отже, адвокатський запит від 02.09.2024 колегією суддів до розгляду не приймається.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18.

Враховуючи вищевикладене, на переконання колегії суддів, докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем умов договору підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем зобов`язання з оплати штрафу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу за понаднормативний простій в сумі 48 000,00 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів відзначає наступне.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України неодноразово продовжувався та діє на дату ухвалення судом рішення у справі.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, позивач звернувся з вимогами про стягнення штрафу в межах позовної давності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 934,37 грн інфляційних втрат та 1 847,37 грн 3% річних, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з 08.11.2023 до 30.05.2024 з урахуванням часткового задоволення суми основної заборгованості, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 1 556,79 грн інфляційних втрат та 807,14 грн 3% річних.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, твердження апелянта, що позовні вимоги позивача були задоволені частково, проте судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача судовий збір в повному розмірі, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки суд першої інстанції керуючись ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України правомірно поклав витрати позивача за сплати судового збору на відповідача повністю.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача фактично зводяться до переоцінки обставин, правильно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі №920/671/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі № 920/671/24 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Урожай Білопільщини» на рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі №920/671/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 23.08.2024 у справі № 920/671/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №920/671/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім