Рішення
від 14.01.2025 по справі 288/2415/24
ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/2415/24

Провадження № 2/288/70/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року селище Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

за участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Проценка Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Попільня Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Центр надання адміністративних послуг Попільнянської селищної ради Житомирської області про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду з позовом до Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі-відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Центр надання адміністративних послуг Попільнянської селищної ради Житомирської області (далі-третя особа) про зняття арешту з майна, в якому вказує, що їй на праві власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на нерухоме майно позивач отримала внаслідок договору дарування від 29 березня 2003 року відповідно до якого, ОСОБА_2 подарував позивачу житловий будинок, господарські будівлі та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Вказаний будинок належав дарувателю на підставі свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок від 25.12.2002 року, а земельна ділянка належала дарувателю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ № 04-31-006967 виданого Попільнянською селищною радою 27 березня 2003 року. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 524.

13 травня 2024 року при отриманні Інформації із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, позивач дізналась про те, що Попільнянським відділом державної виконавчої служби у рамках виконавчого провадження на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 011921/АА від 17.09.2001 року було накладено обтяження - арешт на будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 .

Згідно вказаної постанови було накладено арешт на майно, що не належить ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у реєстрі міститься запис про обтяження за № 2989464 від 20.03.2006 року здійснено реєстратором: Попільнянська державна нотаріальна контора, на підставі постанови № 011921/АА від 17.09.2001 року Попільнянського відділу державної виконавчої служби та винесено обтяження у вигляді арешту нерухомого майна будинку АДРЕСА_1 .

Обтяження у вигляді арешту майна, яке ніби належить ОСОБА_2 на праві власності, однак в дійсності йому не належить, і власником вказаного майна (будинку) він ніколи не був. Власником вказаного житлового будинку являється позивач ОСОБА_1 відповідно до договору дарування від 29.03.2003 року укладеного між позивачем (обдарована) та ОСОБА_2 (даруватель).

Маючи інформацію про арешт майна, позивач звернулась до Попільнянського районного суду, щоб отримати рішення суду про арешт майна яке належить ОСОБА_2 , але отримала інформацію про відсутність вказаної справи.

Звернувшись до нотаріуса Попільнянської державної нотаріальної контори щодо накладеного арешту на майно позивач отримала відповідь, що відомості щодо накладення арешту на майно ОСОБА_2 не збереглись, справа у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну зберігання знищена.

Після цього позивач звернулась до Попільнянського відділу державної виконавчої служби щодо припинення чинності арешту та отримала відповідь, що справа знищена.

19.06.2024 року позивач звернулась до директора Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту з майна, але позивачу було відмовлено.

Обтяження у вигляді арешту, створює позивачу перешкоди у здійсненні права володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Таким чином, існує необхідність скасувати заборону відчуження об`єкту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження № 2989464 від 20.03.2006 року, яка обумовлена тим, що жодних відомостей у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень щодо даного виконавчого провадження немає. Тобто, виконавче провадження, у рамках якого було накладено арешт на вказане нерухоме майно є уже закінченим.

У зв`язку з несвоєчасним зняттям арешту з нерухомого майна позивача, відбулось порушення її основних прав та свобод, гарантованих не тільки на державному, а й на міжнародному рівні.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що накладаючи арешт на майно боржника нотаріус помилково наклав арешт на майно позивача.

На підставі вищевикладеного, позивач просить зняти арешт з нерухомого майна, будинку АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який було накладено нотаріусом 20.03.2006 року на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження № 011921/АА від 17.09.2001 року, реєстраційний номер обтяження: за № 2989464 від 20.03.2006 року.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Коростишівськоговідділу державноївиконавчої службиу Житомирськомурайоні Житомирськоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ), всудове засіданняне з`явився,про дату,час імісце розглядусправи бувналежним чиномповідомлений,що підтверджуєтьсядовідкою продоставку електронногодокументу,з якоївбачається,що документдоставлено доелектронного кабінету:26.12.2024року, про причини неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі наявних в справі доказів.

Частина 4 статті 223 ЦПК України передбачає, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Судом враховано, що в силу вимог частини 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно достатті 280 ЦПК Українисуд, за згодою представника позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надійшло, відповідно до положень ч. 5ст. 279 ЦПК України, тому суд з власної ініціативи розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, але без їх участі, за наявними у справі матеріалами та письмовими доказами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін, але без їх участі, відповідно до ч. 2статті 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву в якій просить справу розглядати без участі їх представника, при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Частина 3 статті 211 ЦПК України визначає, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, вислухавши позивача та її представника, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, дійшов наступного висновку.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з Договору дарування укладеного 29 березня 2003 року між ОСОБА_2 далі- даруватель та ОСОБА_1 далі- обдарована, дарувателі подарували, а обдарований ОСОБА_1 прийняли у дар житловий будинок, господарчі будівлі та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1 . /а.с.8/

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 06 червня 2003 року Державним КП Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації, власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_1 , форма власності приватна, частка 1/1. /а.с. 9/

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 13 травня 2024 року Попільнянською селищною радою Житомирської області, тип майна: будинок, адреса: АДРЕСА_1 , за параметрами запиту: право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, знайдено інформацію щодо права власності на нерухоме майно та відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме: власником житлового будинку зареєстрована 06.06.2003 року ОСОБА_1 , тип обтяження: арешт (архівний запис), зареєстровано 20.03.2006 року за № 2989464 Попільнянською державною нотаріальною конторою, підстава обтяження: постанова 01192/АА від 17.09.2001 року Відділ державної виконавчої служби, власник ОСОБА_2 . /а.с. 10/

Як вбачається з повідомлення Попільнянської державної нотаріальної контори в Житомирській області № 143/01-16 від 03 червня 2024 року, відомості щодо накладення арешту на майно ОСОБА_2 , на підставі постанови 01192/АА від 17.09.2001 року, не збереглися. В зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну зберігання, наряд в якому було підшито вищевказаний документ та супутні документи були знищені на підставі акту про вилучення для знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню. /а.с. 12/

Відповідно до повідомлення Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області № 38343 від 09 липня 2024 року, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме

майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, накладено арешт на нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на будинок АДРЕСА_1 (архівний запис), реєстраційний номер обтяження № 2989464, дата 20.03.2006 17:13:10, Реєстратор: Попільнянська державна нотаріальна контора, 13500, Житомирська область, Житомирський район, смт. Попільня, вулиця Горького, 6-А, ((04137) 5-11-68). Підстава обтяження: постанова 011921/АА, 17.09.2001, Відділ державної виконавчої служби, власник ОСОБА_2 , причина відсутності коду: архівний запис. Згідно перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі рішення, боржником за якими є ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , до відділу ДВС не надходили та на контролі не перебувають. Тому, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», та у зв`язку з відсутністю в Автоматизованій системі виконавчого провадження виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , підстави для зняття арешту з майна відсутні. /а.с. 14/

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідностатті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зістаттями 15,16 ЦКУкраїни,кожна особамає правона захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Позивач звернулась до суду з позовом в якому просить зняти арешт з нерухомого майна накладений відповідачем з тих підстав, що незважаючи на те, що у неї відсутні виконавчі провадження, в державному реєстрі прав на нерухоме майно наявний запис про накладення арешту на житловий будинок, що порушує її права на вільне користування та розпорядження власністю, оскільки підстави для подальшого арешту майна відсутні.

Статтею 319 ЦПК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За приписами пункту 5 частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року (чинного на момент накладення арешту на майно), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначені статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року (чинного на момент вирішення питання про звільнення майна з-під арешту), згідно якого, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй,а не боржникові,може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого виду судочинства (пункт 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц).

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про звільнення майна з-під арешту.

Звертаючись до суду з позовом позивач посилається на порушення її права приватної власності на майно, при цьому зазначає і судом встановлено, що обтяження на майно накладено державним реєстратором на підставі постанови № 011921/АА від 17.09.2001 року, виданої Відділом державної виконавчої служби, в межах виконавчих проваджень в яких був боржником ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи судом не встановлено, що між позивачем та відповідачем існує спір про право на майно, на яке накладено арешт, не встановлено, що права позивача на майно оспорюються відповідачем, тобто вирішення питання про скасування арешту з майна не пов`язано зі спором про право на це майно.

Наведена вище норма статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною та в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень у особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено висновок про те, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження № 14-703цс19) вказано, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Згідно з статтею 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесіє позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Позивачем заявлено позов до Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

В абзаці 2 пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз`яснено, що відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі№ 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц.

За правилами статті 51 ЦПК України,заміна відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача можлива лише за клопотанням позивача, суд з власної ініціативи немає повноважень для визначення відповідачів, що є виключним правом позивача.

Суд, виключно за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

У разі, якщо вимоги заявлені до неналежного відповідача, суд відмовляє в задоволенні позову.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 509/4966/17.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

З викладених вище норм права слідує, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог та наданих ними доказів.

Саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів) суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Позивачем у позові не обґрунтовано та не надано доказів того, що Коростишівським відділом державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) будь-яким чином порушуються, не визнаються або оспорюються права, свободи чи інтереси позивача, а тому, суд вважає, що вказаний орган є неналежним відповідачем у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, особою, в інтересах якої було накладено арешт на майно є ОСОБА_2 , який не залучений позивачем в поданому позові та в зв`язку з вищевказаним позивачем необхідно було саме його вказати відповідачем при зверненні до суду з позовом про зняття арешту з майна, при цьому орган державної виконавчої служби може залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не залучено до участі у справі в якості відповідача особу, в інтересах якої було накладено арешт на майно ОСОБА_2 .

Крім того, суд зазначає, що по змісту позовної заяви і в доданих до позовної заяви документах, прізвище бувшого власника вищевказаного житлового будинку зазначено по різному: « ОСОБА_3 » та « ОСОБА_4 », а саме: в Договорі дарування від 29.03.2003 року /а.с. 8/ вказано « ОСОБА_3 », в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.05.2024 року /а.с. 10/ та в повідомленні Попільнянської державної нотаріальної контори в Житомирській області /а.с. 12/ зазначено власника майна як « ОСОБА_4 ». У відповіді начальника відділу Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області від 09.07.2024 року /а.с. 14/, також зазначено, що власник майна ОСОБА_2 , проте боржником зазначений ОСОБА_2 .

Таким чином, незрозуміло кому належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевказаного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Не підлягають, відповідно до статті 141 ЦПК України, до подальшого розподілу понесені позивачем судові витрати, оскільки в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись Законом України «Про виконавче провадження»; статтями 15, 16, 319, 321 ЦК України; статтями 4, 5, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 51, 76, 78, 81, 89, 141, 211, 223, 258, 259, 263-265, 280-283, 352, 354, 355, 447 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Центр надання адміністративних послуг Попільнянської селищної ради Житомирської області про зняття арешту з майна відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник

СудПопільнянський районний суд Житомирської області
Дата ухвалення рішення14.01.2025
Оприлюднено16.01.2025
Номер документу124399481
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)

Судовий реєстр по справі —288/2415/24

Рішення від 14.01.2025

Цивільне

Попільнянський районний суд Житомирської області

Рудник М. І.

Рішення від 14.01.2025

Цивільне

Попільнянський районний суд Житомирської області

Рудник М. І.

Ухвала від 12.12.2024

Цивільне

Попільнянський районний суд Житомирської області

Рудник М. І.

Ухвала від 25.11.2024

Цивільне

Попільнянський районний суд Житомирської області

Рудник М. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні