Постанова

від 14.01.2025 по справі 756/9369/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/3727/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/9369/24

14 січня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кафідової О.В.

суддів: Оніщука М.І.

Шебуєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою відповідача генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» Зукіна Валерія на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шролик І.С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» про стягнення грошових коштів.

В обгрунтування заявлених вимог зазначала, що 07 листопада 2021 року між ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» та позивачем укладено Попередній договір №263П/11/2021 про надання медичної допомоги (медичних послуг) з ведення пологів (одноплідна вагітність) Пакет «Стандарт», згідно якого сторони взяли на себе зобов`язання у термін з 22 до 32 тижня вагітності Пацієнта (у разі спостереження вагітності у медичному закладі або афілійованих закладах) або з 32 по 34 тижня вагітності пацієнта (у разі спостереження вагітності у інших медичних закладах) укласти договір про надання медичної допомоги (медичних послуг) з ведення пологів, одноплідна вагітність, пакет «Стандарт», на умовах якого пацієнт зможе отримати від медичного закладу кваліфіковану медичну допомогу, що полягає у веденні пологів пацієнта, на основі діючих нормативних документів МОЗ України, обов`язкових протоколів та стандартів медичної допомоги та стандартів і протоколів прийнятих в медичному закладі, в обсязі та на умовах передбачених основним договором та додатками до нього. Вартість авансового платежу за цим договором склала 5 992,00 грн., яка сплачена 07 листопада 2021 року позивачем у повному обсязі.

Зазначає, що 22 квітня 2022 року засобами електронного зв`язку надіслала письмову заяву про відмову від укладення основного договору та виконання зобов`язань за попереднім договором та вимогу про повернення коштів в сумі 58 992 гривні, що сплачені в якості авансового платежу за попереднім договором.

Того ж дня, відповідач підтвердив отримання та прийняття запиту на розірвання договору та повернення коштів, проте своїх зобов`язань не виконали.

В подальшому, з метою нагадування необхідності повернення коштів та актуалізації банківських реквізитів для грошових переказів, позивачем неодноразово повторно надсилались заяви про повернення коштів за попереднім договором, однак станом на день подання даного позову, зобов`язання ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» щодо повернення грошових коштів виконані не були.

З огляду на вище викладене просила суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 77 731,93 грн., з яких: 58992,00 грн. основна сума заборгованості, інфляційне збільшення суми боргу- 14800,62 грн, 3 % річних- 3939,93 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» про стягнення грошових коштів - задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» (код ЄДРПОУ 39155132, місцезнаходження: м. Київ, вул. Квітки Цісик, 56) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) грошові кошти за попереднім договором № 263П/11/2021 про надання медичної допомоги (медичних послуг) з ведення пологів (одноплідна вагітність) пакет «Стандарт» від 07 листопада 2022 року у розмірі 77731,93 грн, з яких основна сума заборгованості: 58992,00 грн, інфляційне збільшення суми боргу: 14800,62 грн, 3 % річних 3939,93 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 жовтня 2024 року відповідач генеральний директор ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» Зукін Валерій подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року частково і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат та задовольнити клопотання ТОВ «Лелека» від 08 серпня 2024 року і розстрочити виконання рішення суду про стягнення коштів у розмірі 58 992 грн. на 12 місяців зі сплатою щомісячних платежів у розмірі 4 916 грн.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи.

Зазначає, що ТОВ «Лелека» не заперечує стягнену судом першої інстанції на користь позивача грошову суму у розмірі 58 992,00 грн. - грошових коштів за попереднім договором. Однак, ТОВ «Лелека» заперечує щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та

відмови у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

Зазначає, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва по даній справі, на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, встановлено наявність у відповідача форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії російської федерації, та, відповідно, введення військового стану, що і призвело до неможливості виконання зобов?язання, а відтак, на думку апелянта, міра відповідальності, передбачена ст. 625 ЦК України, не підлягає застосуванню.

Вказує на те, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення посилаючись на те, що наявність в країні військового стану та настання тяжких наслідків для відповідача не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду, а також те, що ТОВ «Лелека» не надало суду доказів існування тяжкого матеріального стану та неспроможність виконати рішення суду.

Вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи оскільки, подаючи клопотання про розстрочення виконання рішення, ТОВ «Лелека» посилалось на те, що на даний час ТОВ «Лелека» має велику суму щомісячного кредитного платежу, в т.ч. валютного, та інші зобов?язання, пов?язані із функціонуванням ТОВ «Лелека».

10 грудня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували вплив загальних форс-мажорних обставин на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язання і власне стале продовження невиконання цих зобов`язання протягом 2,5 років. Щодо заперечень відповідача про відмову у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду зазначає, що відповідач, подаючи клопотання про розстрочку виконання рішення суду, посилався на запровадження воєнного стану, значну кількості судових справ стосовно нього та скрутне матеріальне становище спричинене зменшенням кількості пацієнтів та наявності кредитних зобов`язань. Звертає увагу на те, що минуло вже більше аніж 2 роки як відповідачем відновлено господарську діяльність, товариством надаються медичні послуги та отримується прибуток, а посилання на велику кількість судових рішень, за якими з відповідача стягнуто заборгованість, носять абстрактний характер, окрім того станом на день винесення оскаржуваного рішення в автоматизованій системі виконавчих проваджень відображаються дані, що всі виконавчі провадження відносно відповідача завершені.

З огляду на вище викладене просив суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 листопада 2021 року між ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» та позивачем укладено Попередній договір №263П/11/2021 про надання медичної допомоги (медичних послуг) з ведення пологів (одноплідна вагітність) Пакет «Стандарт», згідно якого сторони взяли на себе зобов`язання у термін з 22 до 32 тижня вагітності Пацієнта (у разі спостереження вагітності у медичному закладі або афілійованих закладах) або з 32 по 34 тижня вагітності пацієнта (у разі спостереження вагітності у інших медичних закладах) укласти договір про надання медичної допомоги (медичних послуг) з ведення пологів, одноплідна вагітність, пакет «Стандарт», на умовах якого пацієнт зможе отримати від медичного закладу кваліфіковану медичну допомогу, що полягає у веденні пологів пацієнта, на основі діючих нормативних документів МОЗ України, обов`язкових протоколів та стандартів медичної допомоги та стандартів і протоколів прийнятих в медичному закладі, в обсязі та на умовах передбачених основним договором та додатками до нього. (а.с. 31-33).

Згідно п. 1.4. Попереднього договору при підписані останнього позивач повинен був здійснити на користь медичного закладу авансовий платіж у розмірі 58 992,00 грн, що дорівнювало ціні/вартості послуг медичного закладу за основним договором. У визначеному розмірі, авансовий платіж повинен був бути виконаний пацієнтом шляхом внесення та/або перерахування коштів у національній валюті України на рахунок медичного закладу або з використанням готівкового розрахунку в касі медичного закладу.

Згідно рахунку-фактури № 66858 від 07 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 відповідно до умов договору сплатила грошові кошти в розмірі 58 992,00 грн (а.с. 14).

Пунктом 1.8 Договору передбачено, що у разі не укладання основного договору у термін, передбачений п.1.1. попереднього договору, зобов`язання за попереднім договором припиняються, при цьому грошові кошти, сплачені в якості авансового платежу за попереднім договором підлягають поверненню медичним закладом пацієнтові, протягом п`яти календарних днів з моменту одержання відповідної письмової вимоги пацієнта. Повернення авансового платежу здійснюється медичним закладом у безготівковій формі, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок пацієнта.

До позовної заяви подана копія заяви ОСОБА_1 від 22 квітня 2022 року(а.с. 18).

Також подана вимога про повернення коштів, яка датована 15 червня 2022 року та направлена засобами електронної пошти на електронну адресу відповідача з підтвердженням отримання і надання відповіді (а.с. 15-16).

Пологи позивача відбулися не в ТОВ «Пологовий будинок «Лелека», а в іншому медичному закладі.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено та який діє на день ухвалення рішення.

У наданому листі Торгово-Промислової палати України від 28 лютого 2022 року за № 2024/02.0-7.1 вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору.

В апеляційній скарзі представник відповідача просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних та в частині відмови у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду, а тому рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року в іншій частині не переглядається.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 14 800,62 грн. та 3 % річних в розмірі 3 939,93 грн. суд першої інстанції посилався на те, що оскільки відповідач прострочив виконання зобов`язань у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу разом з основною сумою боргу 3% річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми.

Безпідставне збереження відповідачем коштів, сплачених позивачем на виконання вимог попереднього договору № 263П/11/2021, які не були повернуті позивачу, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

З урахування вище зазначеного суд першої інстанції прийшов до правильних та обгрунтованих висновків про, що у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу три проценти річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, розмір яких визначений з урахуванням наданих позивачем розрахунків, які відповідачем не спростовуються.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва по даній справі, на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, встановлено наявність у відповідача форс-мажорних обставин внаслідок військової агресії російської федерації, та, відповідно, введення військового стану, що і призвело до неможливості виконання зобов?язання, а відтак, на думку апелянта, міра відповідальності, передбачена ст. 625 ЦК України, не підлягає застосуванню, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, відповідачем надано лист Торгово-промислової палати України, який підтверджує сам факт існування форс-мажорних обставин, які є загальновідомими в Україні. Однак жодних доказів, що внаслідок існування відповідних обставин сторона відповідача була позбавлена можливості здійснити повернення позивачці коштів за попереднім договором, матеріали справи не містять.

Фактично доводи відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі зводяться до неможливості виконання зобов`язань щодо надання послуг, однак жодних доводів, підтверджених доказами, які підтверджують неможливість повернення грошових коштів, шляхом перерахування на рахунок позивачки, сторона відповідача не наводить.

Таким чином, оскільки позовні вимоги стосуються повернення коштів, а не відповідальності за невиконання договору, такі кошти підлягають поверненню.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції посилався на те, що саме по собі посилання представника відповідача на наявність в країні військового стану та настання тяжких наслідків для відповідача, не може слугувати обставиною, достатньою для надання відстрочення виконання рішення суду, позаяк відповідачем не надано доказів наслідку впливу цієї обставини на його матеріальний стан та неспроможність виконати рішення суду.

Військовий стан не може вважатися беззаперечним доказом існування таких умов, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Також суд першої інстанції зазначив, що представником відповідача належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану відповідача суду не надано. Також не надано відомостей про наявність та обсяг інших фінансових зобов`язань. Настання наслідків у вигляді пошкодження майна відповідача, наявність боргових зобов`язань та судових справ не можна визнати виключними, за якими законодавством передбачено право відстрочення виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Так, відповідачем не надано суду доказів вчинення дій, спрямованих на погашення заборгованості у розмірі, який би відповідав його матеріальному становищу, як і доказів на підтвердження розміру отримуваного доходу тощо.

Суд першої інстанції оцінивши надані заявником докази у їх сукупності і взаємному зв`язку, дійшов правильного висновку про те, що заявник не довів існування правових підстав для відстрочення виконання рішення суду.

Обставини, на які посилається сторона відповідача, не є тими виключними обставинами, що перешкоджають належному виконанню рішення суду або роблять неможливим його виконання протягом дванадцяти місяців.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Це ж стосується посилань на непереборні обставини, пов`язаними із військовою агресією РФ, уведенням воєнного стану і обмеженням фінансування, які також носять загальний характер. В матеріалах справи відсутні відомості, що у зв`язку із військовою агресією, робота товариства припинена, як і припинене фінансування чи виплата працівникам заробітку.

Колегія суддів звертає увагу, що введення воєнного стану на території України не є перешкодою для діяльності державних підприємств, установ і організацій, за виключенням окупованих територій.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача генерального директора ТОВ «Пологовий будинок «Лелека» Зукіна Валерія.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу відповідача генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Пологовий будинок «Лелека» Зукіна Валерія залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року у залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: