Постанова

від 13.01.2025 по справі 400/6498/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/6498/23

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.,

розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗЕВС» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ЗЕВС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2023 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач, Фонд) звернулось до суду першої інстанції з позовом до Приватного підприємства «ЗЕВС» (далі відповідач, ПП «ЗЕВС»), в якому просило стягнути з адміністративно - господарські санкції в сумі 85 855,68 грн. у тому числі пеня за порушення термінів сплати в сумі 2 597,79 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Фонд зазначив, що ПП «ЗЕВС», в порушення норм Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875-ХІІ), у 2022 році не виконало нормативу робочих місць щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце.

На переконання Фонду, невиконання нормативу працевлаштування однієї особи з інвалідністю у 2022 році супроводжується обов`язковим накладенням адміністративно-господарських санкцій, за умови, якщо підприємство до 15.04.2023 року самостійно їх не сплатить.

Оскільки товариство не створило необхідну кількість робочих місць для осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу та не сплатило за це штраф, позивач застосував до останнього адміністративно - господарські санкції в сумі 83 257,89 грн.

Окрім цього, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій (з 18.04.2023 по 26.05.2023) позивач нарахував пеню в розмірі 2 597,79 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволений.

Суд стягнув з ПП «ЗЕВС» на користь Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно - господарських санкцій в сумі 83 257,89 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 597,79 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції указав, що діюче законодавство встановлює обов`язки для підприємств щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачено сплату підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Суд встановив, що згідно розрахунку сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік та розрахунку суми пені середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 35 осіб, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ становить 1 особа.

При цьому, суд врахував, що відповідач не виконав норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робоче місце.

Отже, суд визнав, що сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 85 855,68 грн., сума пені становить 2597,79 грн.

Суд зазначив, що докази сплати адміністративно-господарських санкцій у матеріалах справи відсутні, а тому визнав позов обґрунтованим та таким, що належить до задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі, ПП «ЗЕВС», посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Пояснюючи свою позицію ПП «ЗЕВС» зазначає, що з 01.01.2022 був затверджений на 2022 рік штатний розпис підприємства у кількості 36,5 штатних одиниць та для виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в штатний розпис підприємства на 2022 додатково введена штатна одиниця маркетолога.

Тобто, на переконання скаржника, вимоги Закону № 875-ХІІ щодо створення робочих місць підприємством виконані.

Далі, скаржник просить врахувати, що 22.02.2022 між ПП «ЗЕВС» та ПП «Редакція газети «Прибузький вісник» укладений договір № 10, предметом якого є підготовка та розміщення оголошення від замовника, і вже 26.02.2022 у випуску № 15 (14292) на останній сторінці надруковане оголошення наступного змісту: «ПП «ЗЕВС» запрошує на роботу особу з інвалідністю на посаду маркетолога. Звертатися за тел. (050) 905-12-10».

Стосовно подання підприємством інформації про попит на робочу силу скаржник зазначає, що Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі Порядок №316) не передбачав подання звітності № 3-ПН в електронному вигляді, а тому підприємство не мало змоги надати зазначений звіт на той час.

Як пояснює скаржник, можливість подання звітності № 3-ПН в електронному вигляді була передбачена лише з часу прийняття наказу Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901, який набрав чинності 07.07.2022.

Скаржник просить також врахувати, що в умовах воєнного стану підприємство намагалося не тільки зберегти наявні робочі місця та заробітну плату співробітників, а ще й декілька місяців самостійно здійснювало пошук особи з інвалідністю на відкриту вакансію, користуючись правом наданим законодавством і не маючи об`єктивної можливості подати форму звітності № 3-ПН.

На переконання скаржника, висновки суду першої інстанції про несвоєчасне подання підприємством інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою звітності № 3-ПН, не свідчить про те, що підприємство не докладало зусиль для працевлаштування особи з інвалідністю з метою виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

До того ж скаржник просить врахувати, що листом Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчуються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, як такі, що є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по окремим зобов`язанням/обов`язкам, виконання яких настало згідно з умовами законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Також на думку скаржника, суд першої інстанції не врахував положення закріплені в пункті 1 частини 4 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення», яка дає право роботодавцю самостійно обирати спосіб підбору персоналу, не зобов`язуючи його в обов`язковому порядку звертатися за допомогою до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Посилаючись на положення частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, скаржник вважає, що суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

На переконання скаржника, враховуючи, що на виконання вимог Закону № 875-ХІІ на підприємстві було створено робоче місце для особи з інвалідністю, а причини непрацевлаштування особи з інвалідністю не залежали від підприємства, а також те, що співпраця з підрозділами центру зайнятості була ускладнена через введення воєнного стану та ведення на території Миколаївської області активних бойових дій, висновки суду про наявність підстав для застосування, до підприємства адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону № 875-ХІІ є помилковими.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які ідентичні доводам викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суд залишити без змін..

Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ПП «ЗЕВС» перебуває на обліку в Миколаївському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

ПП «ЗЕВС» на 2022 рік затвердило штатний розпис підприємства та у 2022 році на підприємстві було працевлаштовані та офіційно працювали, згідно до штатного розпису, 35 осіб, а тому підприємство мало працевлаштувати 1 особу з інвалідністю.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю сформував розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2022 рік, які підлягають сплаті ПП «ЗЕВС», у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.7).

У вказаному розрахунку зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у ПП «ЗЕВС» складає 35 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 1 особу, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб.

З огляду на зазначене, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю указало на те, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю складає 1 особу, у зв`язку з чим, ПП «ЗЕВС» були визначені адміністративно-господарські санкції у розмірі 83 257,89 грн. та пеня 2 597,79 грн.

Указаний розрахунок, як стверджує позивач, був розміщений в електронному кабінеті ПП «ЗЕВС».

26.04.2023 Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю направив на адресу відповідача претензію, якою повідомив, що підприємство не виконало встановлений законодавством норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим необхідно сплатити нараховану суму адміністративно-господарської санкції.

Оскільки дана заборгованість відповідачем добровільно не сплачена, позивач звернувся до суду з метою її стягнення в судовому порядку.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги ПП «ЗЕВС» про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо порушення підприємством вимог Закону № 875-ХІІ а також про наявність правових підстав для стягнення з підприємства адміністративно-господарських санкцій та пені, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі і вище Закон 875-XII).

Відповідно до статті 17 Закону 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

При цьому, частина 2 цієї статті визначає, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради, за рахунок власних коштів у разі потреби, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частина 3 статті 18 Закону 875-XII передбачає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 19 Закону 875-XII передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

-про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

-необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Приписи статті 20 Закону №875-XII передбачають, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно із частини 1 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вищенаведеною нормою визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлена відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Так, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України «Про зайнятість населення» та Порядком №316;

- у разі невиконання такого нормативу щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

При цьому, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Згідно вказаних вище норм права, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, а також звіт форми №3-ПН, що подається у визначеному порядку.

При цьому, звіт за формою №3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Відповідно до положень пункту 5 Порядку №316 інформація про попит на робочу силу (вакансії) подається не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як мовилося вище, що у 2022 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ПП «ЗЕВС» становила 35 осіб, з огляду на що середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2022 році повинна складати 1 особа.

Згідно матеріалів справи, наказом ПП «ЗЕВС» від 01.01.2022 №2 затверджений новий штатний розпис підприємства на 2022 рік, в якому передбачено робоче місце для особи з інвалідністю маркетолог, оскільки як указує скаржник, така посада дозволяє виконувати роботу дистанційно, що є більш пріоритетним для осіб з інвалідністю.

Таким чином обов`язок повідомити службу зайнятості про наявність вакансії для особи з інвалідністю або особисто або надіслати поштою у роботодавця виник з наступного дня, тобто з 02.01.2022.

Колегія суддів звертає увагу про невиконання відповідачем наведеного обов`язку до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України, а відтак критично оцінює посилання скаржника на введення на території України воєнного стану та на лист Торгово-промислової палати України, як підставу неподання своєчасно звіту до служби зайнятості.

Отже, відповідно до викладених правових норм, на роботодавців покладений обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН за наявності попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Дотримання цього обов`язку, означає, що роботодавець вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Разом з цим, як підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим скаржником, підприємство до центру зайнятості не зверталося та звітність за формою №3-ПН не подавало.

у порядку затвердженому Наказом № 827-22 ПП «ЗЕВС», з метою пошуку працівників, саме осіб з інвалідністю,

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що підприємство не виконало вимоги Закону 875-XII щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Стосовно посилання скаржника на пункт 1 частини 4 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» який передбачає право роботодавця проводити добір працівників безпосередньо або через територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єктів господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, колегія суддів зазначає, що такі посилання є помилковими, адже зазначена норма регулює підбір персоналу для заповнення вакантних місць, не створених для осіб з інвалідністю.

Взаємодія роботодавця із органами виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, отримання інформації про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення, зокрема, з інвалідністю передбачена пунктом 5 частини 4 цієї статті.

Водночас, положення частини 3 статті 18 Закону 875-XII, визначають, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Той факт, що з метою виконання обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю підприємством були розміщенні у друкованих засобах масової інформації оголошення про пошук відповідних працівників, не спростовує не виконання підприємством свого обов`язку щодо звітування до відповідного центру зайнятості про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому такі доводи скаржника колегія суддів також оцінює критично.

В силу положень наведених вище норм чинного законодавства, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Отже, оскільки ПП «ЗЕВС» не вжило усіх можливих заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до приписів Закону №875-ХІІ, колегія суддів дійшла висновку, що Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю правомірно застосувало до відповідача адміністративно-господарські санкції та нарахувало пеню за порушення термінів сплати таких санкцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Таким чином, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги ПП «ЗЕВС» щодо безпідставності заявленого позову про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗЕВС» залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ЗЕВС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 13.01.2025.