Ухвала

від 14.01.2025 по справі 915/32/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

14 січня 2025 року Справа № 915/32/25

м.Миколаїв

Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Миколаївської окружної прокуратури б/н від 13.01.2025 про забезпечення позову у справі

за позовом: Миколаївської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради,

до відповідача: фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича,про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу тимчасової споруди та скасування державної реєстрації права приватної власності з закриттям розділу, -

в с т а н о в и в:

Миколаївська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Коблівської сільської ради звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця Берези Олександра Олексійовича за такими вимогами:

- усунути перешкоди власнику Коблівській об`єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 4820982200:12:041:0301 та зобов`язати фізичну особу - підприємця Березу Олександра Олексійовича демонтувати (знести) тимчасову, некапітальну споруду, загальною площею 9,24 кв.м, опис: А-1 - Насосна станція, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку 05.04.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №49850682;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Берези Олександра Олексійовича на нежитлову будівлю - насосна станція, загальною площею 9,24 кв.м, літера А-1 - Насосна станція, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2717219748060, з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

В обґрунтування вимог прокурор вказує наступне:

- між Коблівською сільрадою і Березою О.О. у визначений законом спосіб (укладення на підставі рішення сільради договору про встановлення земельного сервітуту) досягнуто згоду про тимчасове використання земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:12:041:0301 для здійснення ним господарської діяльності, як фізичною особою підприємцем, а саме для прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших; встановлення будівельних розташувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд без права розташування на вказаній ділянці тимчасових споруд чи її забудови;

- будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі для будівництва, відсутність дозволу на будівництво, проведення будівництва без розроблення та затвердження проектної документації або порушення умов, передбачених в ній, не прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, державна реєстрації права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію об`єкт всупереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про основи містобудування», зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України;

- державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, на підставі лише технічного паспорту на об`єкт нерухомості, за відсутності документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

- державна реєстрація прав приватної власності Берези О.О. на громадський будинок (насосна станція) площею 9,24 кв.м, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4820982200:12:041:0301, як на нерухоме майно була здійснена незаконно, а зазначене майно не є нерухомим та створює перешкоди власнику земельної ділянки;

- в разі відсутності, закінчення, анулювання паспорту прив`язки тимчасової споруди, або самовільного її встановлення, така споруда підлягає демонтажу. Таким чином, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій незаконно розташовано тимчасову, некапітальну споруду, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про демонтаж такої споруди та скасування державної реєстрації права приватної власності із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Разом з позовною заявою Миколаївська окружна прокуратура звернулась до суду із заявою від 13.01.2025, в якій просить суд вжити у даній справі заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю - насосну станцію, загальною площею 9,24 кв.м, літера А-1 - Насосна станція, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку 05.04.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 за №49850682 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2717219748060).

В обґрунтування такої заяви прокурор вказує наступне:

- ОСОБА_1 , як власник спірного об`єкту насосної станції, може розпорядитись ним на власний розсуд, у зв`язку з чим існує очевидна небезпека відчуження цього об`єкта, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави, а також ускладнить або унеможливить виконання рішення суду;

- сам факт реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном, здійснити його відчуження, поділ, що у подальшому призведе до зміни об`єкту позову та може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду;

- наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника на спірну споруду вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь інших осіб;

- невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Коблівської сільської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання такого рішення.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно, виконання рішення, постановленого за вказаним позовом, буде унеможливлено, оскільки власник та володілець вказаного спірного об`єкта має реальні можливості здійснити розпорядження ним. У такому випадку поновлення інтересів держави потребуватиме нового звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади, що суперечить положенням статті 136 ГПК України в частині необхідності забезпечення позову з метою досягнення ефективного захисту порушених інтересів позивача.

Розглянувши заяву суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до норм ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.

Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.

Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

ЄСПЛ у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Водночас ч.4 ст.137 ГПК України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від наявності у відповідача права власності на спірну споруду, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного прокурором, безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на спірну споруду полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Таким чином, суд вважає, що вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Судом взято до уваги, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:041:0301 була надана ОСОБА_1 у тимчасове використання на праві земельного сервітуту для прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших; встановлення будівельних розташувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд, тобто саме для здійснення ним господарської діяльності, як фізичною особою підприємцем.

Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 по справі №753/22860/17, що невжиття власником об`єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об`єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником можливості вільно розпорядитись об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходів забезпечення позову.

За такого вбачається, що заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на спірний об`єкт насосну станцію вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.

При цьому, у пунктах 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов`язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

Окрім того, суд вказує, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Як вбачається з правової позиції наведеній Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 по справі №567/459/23 арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у cправі №908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2024 у справі №504/3408/22 (провадження №61-18041св23).

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Таким чином, врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява прокурора підлягає задоволенню у визначений ним спосіб, оскільки невжиття запропонованих ним заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких прокурор звернувся до суду.

Керуючись ст.ст.136-140, 234, 235 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Заяву Миколаївської окружної прокуратури б/н від 13.01.2025 про забезпечення позову, - задовольнити.

2. Накласти арешт на нежитлову будівлю - насосну станцію, загальною площею 9,24 кв.м, літера А-1 - Насосна станція, розташовану за адресою: Миколаївська обл., с.Коблеве, вул.Миколаївська, буд.№3-В, право власності на яку 05.04.2023 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за №49850682 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2717219748060).

3. Ухвала є обов`язковою та набирає законної сили з 14.01.2025.

4. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред`явлення до примусового виконання протягом трьох років.

За даною ухвалою:

Стягувач: Коблівська сільська рада (57456, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Коблеве, вул.Одеська, буд.4; ідент.код 04375748).

Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 14.01.2025.

Суддя М.В.Мавродієва