Ухвала

від 14.01.2025 по справі 280/3823/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2025 року

м. Київ

справа №280/3823/24

адміністративне провадження № К/990/46461/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Мельник-Томенко Ж.М., Єресько Л.О.,

перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2024 року у справі №280/3823/24 за адміністративними позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (третя особа - Державна судова адміністрація України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

26 квітня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просив суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з лютого 2024 року по день звернення до суду, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2102 гривні та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 26316700) провести нарахування та виплату позивачу недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з лютого 2024 року по день звернення до суду, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 26316700) в подальшому обчислювати позивачу розмір суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2024 року, позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з лютого 2024 року по 26.04.2024 (день звернення до суду), обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 26316700) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з лютого 2024 року по 26.04.2024 (день звернення до суду), виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2024 року відмовлено Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору та касаційну скаргу залишено без руху із встановленням строку на усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду документу про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі.

На виконання цієї ухвали, скаржник направив до суду повторно клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Щодо заявленого клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів виходить з такого.

Дослідивши вказане клопотання, Суд вважає за потрібне вказати наступне.

Так, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Право на касаційне оскарження реалізується у спосіб подання в установленому порядку касаційної скарги, форма та зміст якої також визначається процесуальним законом.

Умовою прийнятності касаційної скарги до розгляду є її відповідність вимогам щодо форми і змісту, які визначені у статті 330 КАС України, в тому числі і в частині сплати судового збору. Так, відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 8 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону №3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб`єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.

Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим. Це допускається, оскільки право доступу до суду за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб. Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своїй практиці неодноразово зауважував, що вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Тобто, особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які діють як суб`єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.

Відтак, органи влади, що діють як суб`єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов`язків.

Верховний Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду зроблений в постанові від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 згідно якого суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується і суб`єкта владних повноважень. При цьому, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя. У справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia", заява № 26746/05, п.108-112) Європейський суд з прав людини нагадує, що право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб ("Ashingdane v. the United Kingdom", Заява №8225/78, п. 57).

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для звільнення, відстрочення/розстрочення сплати судового збору.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження своїх доводів.

Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відсутні.

Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, особа, яка звертається до суду касаційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.

Доводи скаржника не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір в подальшому. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.

З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки наведені в ньому обставини вже розглядалися Верховним Судом із зазначенням про відсутність підстав для відстрочення від сплати судового збору, передбачених статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статті 8 Закону України «Про судовий збір».

Частиною другою статті 332 КАС України встановлено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

З огляду на те, що заявник не усунув зазначені в ухвалі недоліки касаційної скарги і не просив продовжити строк на їх усунення, скарга не приймається до розгляду і повертається особі, яка її подала.

Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Запорізькій області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

2. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 1 листопада 2024 року у справі №280/3823/24 за адміністративними позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (третя особа - Державна судова адміністрація України) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - повернути особі, яка її подала.

3. Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

4. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду