Ухвала

від 13.01.2025 по справі 716/481/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 716/481/24

провадження № 61-17341ск24

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання додаткової угоди укладеною,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання додаткової угоди укладеною.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2024 року, яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що сторони не досягли домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору.

19 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у зазначеній вище справі.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд установив, що 20 грудня 2016 року орендодавець Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та орендар ОСОБА_1 уклали договір оренди землі, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Репужинецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області площею 28,1831 га, кадастровий номер 7321587600:01:001:0386.

Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що договір укладено на 7 років. По закінченню строку, на який було укладено договір, орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Кадубовецька сільська рада Чернівецького району Чернівецької області із врахуванням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», пункту 24 Перехідних положень ЗК України та акта прийому-передачі земельних ділянок із державної у комунальну власність є розпорядником зазначеної земельної ділянки.

29 листопада 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Кадубовецької сільської ради Чернівецької області заяву про укладення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах в порядку статті 33 Закону України «Про оренду землі». До даної заяви додав проект додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 20 грудня 2016 року. Відповідно до змісту проекту додаткової угоди вказано: «пункт 1 - поновити термін дії договору оренди землі від 20 грудня 2016 року площею 28,1831 га кадастровий номер 7321587600:01:001:0386 на 7 років; пункт 2 всі інші умови вищевказаного договору неврегульовані цією угодою залишаються незмінними; пункт 3 ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі від 20 грудня 2016 року.».

29 листопада 2023 року Кадубовецька сільська рада Чернівецького району Чернівецької області розглянувши заяву ОСОБА_1 повідомила, виступаючи орендодавцем, що повинна перевірити проект договору оренди, а також узгодити істотні умови договору та перевірити стан розрахунку щодо сплати орендної плати. Провівши попереднє камеральне обстеження земельної ділянки кадастровий номер 7321587600:01:001:0386 встановлено, що земельна ділянка використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно моніторингу та дешифрування аерофотозйомки території за допомоги сервісу Google maps вся ділянка використовується як рілля, однак в затвердженому проекті землеустрою, яким була сформована земельна ділянка вказаний вид угіддя - пасовище, що є порушенням правил землеустрою, яке в свою чергу призводить до значних втрат до місцевого бюджету у вигляді орендної плати. Встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка в даному випадку є недостовірна.

Кадубовецька сільська рада Чернівецького району Чернівецької області листом повідомила, що з метою захисту інтересів територіальної громади, забезпечення реалізації принципу платності використання земельних ділянок комунальної форми власності на території громади, запропоновано ОСОБА_1 відшкодувати завдані збитки місцевому бюджету в розмірі 352 028,88 грн згідно розрахунку.

09 грудня 2023 року зазначений лист був вручений особисто ОСОБА_1 .

Рішенням XXXVIII сесії VIII скликання Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області від 01 березня 2024 року № 697-38/2024 припинено ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки площею 28,1831 га кадастровий номер 7321587600:01:001:0386 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кадубовецької сільської територіальної громади, за межами с. Репужинці у зв`язку із: недосягненням домовленості щодо орендної плати при поновленні (пункт 3.4); відсутністю згоди на перегляд розміру орендної плати, спричинену змінами умов господарювання (пункт 4.5), які завдають втрат місцевому бюджету внаслідок безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності з порушенням вимог законодавства; невиконанням умов договору, а саме не здійснено всі заходи передбачені законодавством, спрямовані на внесення змін до договору щодо нормативної грошової оцінки та орендної плати (підпункт 9.4.8 пункту 9.4.); недосягненням згоди щодо зміни умов (пункт 12.1).

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У частині першій статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Відповідно до частин першої та другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Законом України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до частин першої та другої статті 33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

14 листопада 2023 року ОСОБА_1 надіслав до Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області заяву про укладення договору оренди землі.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» до листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» при укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

29 листопада 2023 року листом відповідач повідомив позивача про необхідність узгодження істотних умов договору.

Аналіз положень частини першої-п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого частиною першою статті 33 Закону України «Про оренду землі», можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (частини друга-п`ята статті 33 Закону України «Про оренду землі») процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 902/619/17, від 27 червня 2019 року у справі № 923/925/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 912/1138/19, від 17 травня 2022 року у справі № 384/30/21 (провадження № 61-21267св21), від 24 квітня 2023 року у справі № 608/2591/21 (провадження № 61-813св23) та інших.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2019 року у справі № 908/2314/18 зазначено, що саме лише визнання відмови протиправною не може бути підставою для поновлення договору оренди землі за частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», оскільки для поновлення договору оренди за цими частинами необхідне погодження обох сторін щодо істотних умов договору.

У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 926/2720/21 Верховний Суд, серед іншого, зазначив про те, що у випадку, якщо орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився із запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в межах своїх повноважень, а отже, суди повинні також відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки реалізація переважного права на укладення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі» процедури та за наявності волевиявлення сторін договору, а у спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 22 липня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кадубовецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання додаткової угоди укладеною.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров