Постанова

від 29.10.2007 по справі 5/429ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/429ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29.10.07                                                                                 Справа № 5/429ад.

Колегія суддів Господарського суду Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., суддів Ворожцова А.Г. та Василенко Т.А., при секретарі Монастирському Д.Д., розглянувши матеріали справи за позовом:

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264) до підприємства Свердловської виправної колонії № 38 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області  (смт. Ленінське, Свердловського району, Луганської області, вул. Профсоюзна, 16, код 08680394);

за участю представників сторін:

від позивача –Шатських Т.І. (довіреність № 03-01/2254 від 19.07.07.);  

від відповідача –Ігнатенко Л.Д. (довіреність № 32/40211 від 15.10.07.);

про стягнення 13812,00 грн., –

В С Т А Н О В И В:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 13812,00 грн. несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзивом на позовну заяву та його представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково в сумі 7902,43 грн., мотивуючи свої заперечення тим, що на підприємстві, відповідно до Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», проходять службу атестовані працівники, які за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я, спроможні ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кількість вільнонайманих не атестованих працівників складає 41 особу при цьому 4%-й норматив від цієї кількості складатиме 1,5 чоловіка, або 1,5 ставки. Середня заробітна плата вільнонайманого працівника складає 5268,29 грн. тому, сума коштів, яка підлягає перерахуванню до Фонду соціального захисту інвалідів складає 7902,43 грн.  

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91. № 875-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями, далі Закон)  передбачено, що всі підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Щодо визначення нормативу робочих місць, то відповідно до ст. 19 зазначеного Закону для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого  місця.

Як свідчать матеріали справи, в 2006 році у відповідача фактично не працювало жодного інваліда замість 2-х необхідних згідно 4-х відсоткового нормативу. За незайняті робочі місця відповідачу нарахований штраф позивачем у сумі 13812,00 грн. (з врахуванням розміру середньорічної заробітної плати).

Згідно зі ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Пунктами 5,10,11,12,13,14 «Положення про  робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими  радами народних  депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навиків відповідно до висновків МСЕК.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., підприємства (об'єднання), установи та організації в межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. За змістом цього Положення, робоче місце інваліда - це окреме робоче місце на підприємстві, де створено необхідні умови для праці інваліда.

У визначенні того, чи створено робоче місце для інваліда, слід враховувати положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, зокрема, такі:

·          пунктом 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування    інвалідів передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників медико-соціальної експертної комісії, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда;

·          у частині  першій статті 17 Закону визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

·          згідно з частинами другою та третьою статті 18 Закону підбір робочого місця   здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства  (об'єднання),  установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

·          відповідно до частини першої статті 12 Закону "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з   урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають    специфічним особливостям цієї категорії працівників;

·          у пункті 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

·          пунктом 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83, визначено наступне: "Медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в м.м. Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов'язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда".

Отже, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатись органи та організації, визначені у частині першій статті 18 Закону.

При цьому, Закон розрізняє:

а) обов‘язок забезпечити виконання нормативу робочих місць для інвалідів (зобов‘язані особи –підприємства);

б) обов‘язок працевлаштування  інвалідів (зобов‘язані особи –вище перераховані державні органи).

З чого вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

Як зазначалось вище, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244: звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно, де у графі 4 (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до статті 5 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про зайнятість населення", для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також: для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ... 14 - інваліди.

Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

В ході судового розгляду даної справи було встановлено, що у звітах відповідача форми № 3-ПН за спірні періоди не відображалась інформація щодо наявності на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Також, за повідомленням Обласного центру медико-соціальної експертизи, відділення фонду соціального захисту інвалідів та управління соціального захисту населення, відповідачем у 2006 році атестація робочих місць для працевлаштування інвалідів за участю працівників МСЕК, відповідно до постанови КМУ № 314 від 03.05.1995 р. не проводилась, робочі місця не створювались.

Даний факт свідчить про те, що відповідачем вищевказані державні органи  не інформувались і перераховані обов'язки щодо виконання нормативу по створенню робочих місць для інвалідів належним чином не виконані.

Статтею 19 Закону визначено, що її положення, щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, не поширюються на підприємства, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

За поясненням відповідача, він лише на 30-40% утримується за рахунок державного бюджету. Інша частина витрат на утримання здійснюється за рахунок особистого виробництва та реалізації продукції.     

Отже, суд вважає, що на відповідача поширюється дія статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№ 875-ХІІ щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При цьому, суд вважає цілком обґрунтованим і правильним твердження відповідача, що з урахуванням вимог Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України»щодо умов прийому на службу певної категорії працівників відповідача, розрахунок вищевказаних штрафних санкцій повинен здійснюватись від кількості не атестованих –вільнонайманих працівників. В даному випадку це 41 особа, а 4%-й норматив від цієї кількості складатиме 1,64 працівника. Однак на будь-якому підприємстві не може працювати 1,64 інваліда, або ж створюватись 1,64 робочого місяця для інваліда. Тобто, це має бути два окремих робочих місця з відповідною оплатою розмір якої, враховуючи вимоги чинного законодавства, встановлюється внутрішніми документами самого підприємства.  

З поданого відповідачем звіту форми № 10-ПІ вбачається, що середня заробітна плата одного штатного працівника складає 6906,00 грн. Відповідно, розмір штрафних санкцій за не створення двох робочих місць для працевлаштування інвалідів складатиме 13812,00 грн.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивач, звільнений від сплати судових витрат, питання по їх розподілу судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з підприємства Свердловської виправної колонії № 38 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Луганській області  (смт. Ленінське, Свердловського району, Луганської області, вул. Профсоюзна, 16, код 08680394) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264) в доход Державного бюджету України (код 24048566, код платежу 50070000, в ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013) штрафні санкції в розмірі 1812,00 грн.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з дня складення в повному обсязі. Апеляційна  скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Згідно ст.ст. 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 02.11.07. у відповідності до вимог ст. 163 КАС України.

Суддя                                                                                     О.В. Закропивний

Суддя                                                                                           А.Г. Ворожцов

          Суддя                                                                                           Т.А. Василенко