Постанова

від 14.01.2025 по справі 904/4397/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"14" січня 2025 р. Справа№ 904/4397/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 14.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024

у справі №904/4397/24 (суддя Літвінова М.Є.)

за заявою Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви

про забезпечення позову

у справі №904/4397/24

за позовом Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви

до Дніпропетровської обласної ради

про визнання протиправним та скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.10.2024 Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Дніпропетровської обласної ради (далі за текстом - відповідач, Облрада) із позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону №LLE001-UA-20240829-28902 від 11.09.2024 та зобов`язання Облради укласти Договір оренди нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення на першому поверсі одноповерхового комплексу, за адресою: м. Дніпро, вул. Бехтерева, 1, загальною площею 202,30 кв.м. з позивачем, як переможцем електронного аукціону №LLE001-UA-20240829-28902 від 11.09.2024 у відповідності до норм чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прийнято рішення з порушенням норм чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2022, оскільки рішення не містить підставу для його прийняття, і таке рішення порушує права та законні інтереси позивача, як переможця електронного аукціону №LLE001-UA-20240829-28902 від 11.09.2024.

У позові позивач просить суд з метою уникнення ускладнення та пред`явлення додаткових позовів, і неможливості виконання рішення суду, у разі задоволенні позовних вимог вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо укладення Договору оренди з наступним учасником електронного аукціону №LLE001-UA-20240829-28902 від 11.09.2024 на період розгляду позовної заяви до ухвалення рішення.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 07.10.2024 (суддя Васильєв О.Ю.) передав за територіальною підсудністю на розгляд Господарському суду міста Києва матеріали справи №904/4397/24 за позовом Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви до Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправним та скасування рішень, та зобов`язання вчинити дії.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 позовну заяву Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви залишив без руху.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 у задоволенні заяви Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви про забезпечення позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем суду належними та допустимими доказами (жодних доказів не надано) існування обставин, які є підставами для заборони відповідачу вчиняти дії, щодо укладання договору оренди з наступним учасником електронного аукціону № LLE001-UA20240829-28902 від 11.09.2024 на період розгляду позовної заяви до ухвалення рішення.

Не погодившись із прийнятою ухвалою, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 про відмову у забезпеченні позову та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального Закону, оскільки заява про забезпечення позову надійшла до суду 31.10.2024, тоді як суд першої інстанції в порушення вимог частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) розглянув заяву з порушенням двох денного строку лише 12.11.2024. Крім того, позивач зазначає, що заява про забезпечення позову документально обґрунтована, оскільки позивачем надано суду єдиний наявний у нього доказ - рішення від 23.09.2024 (Акт про відмову/не підписання) про відмову у затвердженні протоколу про результати електронного аукціону № LLE001-UA20240829-28902 від 11.09.2024, яким позивача, як переможця аукціону згідно протоколу про результати електронного аукціону № LLE001-UA20240829-28902 від 11.09.2024, дискваліфіковано. На сторінці аукціону визначено - «Анонімізовано. Дані цього аукціону приховані від усіх крім організатора і учасників аукціону.», на переконання позивача, у суду при розгляді заяви про забезпечення позову відповідно до пункту 4 статті 140 ГПК України була можливість звернутися до організатора аукціону - ТОВ «Закупівлі.Про» для отримання доступу до аукціону і аналізу всіх наявних документів, що б дало змогу позивачу надати такі докази, оскільки 11.10.2024 на сторінці аукціону оприлюднено протокол, підписаний відповідачем 10.10.2024 та на даний час очікується договір для підписання та оприлюднення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 апеляційну скаргу Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №904/4397/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.11.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №904/4397/24; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №904/4397/24.

Матеріали справи №904/4397/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 12.12.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.12.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 у справі №904/4397/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 14.01.2025 на 13 год. 50 хв.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу не подав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду (частина 3 статті 263 ГПК України).

Частиною 1 статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідач своїх представників у судове засідання, призначене на 14.01.2025 не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 про відкриття апеляційного провадження у справі №904/4397/24 до його електронного кабінету.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 ГПК України).

У судовому засіданні 14.01.2025 представник позивача підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 скасувати та ухвалити нову, якою задовольнити заяву позивача про забезпечення позову.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали оскарження, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно із частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Подібний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 21.12.2021 у справі №910/10598/21.

Відповідно до положень частин 11, 12 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших учасників юридичної особи.

Для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові від 07.12.2022 у справі №908/309/21.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно із частинами 1-2 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Побідна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 911/1551/18.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

Тобто метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/18739/16, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Законодавство не встановлює вичерпний перелік обставин, якими учасник справи вправі обґрунтовувати заяву про забезпечення позову. Відсутній також вичерпний перелік доказів, за допомогою яких можуть бути встановлені ці обставини.

Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить з того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, Верховним судом у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Тобто, позов не може бути забезпечений таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Відповідно до частини 8 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» протокол про результати аукціону формується та оприлюднюється ЕТС автоматично в день завершення аукціону в електронній формі, у тому числі у випадку, передбаченому частиною п`ятою цієї статті.

У разі відмови переможця аукціону або орендодавця від підписання (затвердження) протоколу аукціону або від укладення договору оренди, що підтверджується відповідним актом, ЕТС автоматично формує та оприлюднює новий протокол аукціону з визначенням переможцем електронного аукціону учасника з наступною за величиною ціновою пропозицією.

Верховний Суд у постанові від 17.01.2022 у справі № 902/872/21 підтвердив обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що «застосовуючи приписи статей 136, 137 ГПК України в аспекті необхідності забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів та прав позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, у контексті спірних правовідносин станом на дату постановлення судом першої інстанції ухвали про забезпечення позову (визнання незаконним та скасування рішення про відхилення тендерної пропозиції, визнання недійсними [незаконними] результатів спрощеної закупівлі), дотримуючись наведених норм, врахував ступінь і вірогідність доведеності позивачем зв`язку змісту порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову, зазначивши, що ймовірне задоволення позовних вимог не призведе до автоматичного та безумовного визнання позивача переможцем торгів чи визнання за ним права на розробку проектної документації на капітальний ремонт мосту на км 6+008 автомобільної дороги загального користування місцевого значення О-02-19-01 Томашпіль-Ракова-Яришівка, в межах Вінницької області. Таким чином, врахувавши наведені законодавчі приписи та встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову щодо неможливості поновлення порушених прав та інтересів позивача, наведених у заяві, є лише припущеннями, які, в свою чергу, не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, суд апеляційної інстанції, вірно застосував приписи статей 136, 137 ГПК України».

Отже, позивачем, як правильно встановлено судом першої інстанції, не доведено існування обставин, які є підставами для заборони відповідачу на укладення Договору оренди з учасником аукціону з наступною за величиною ціновою пропозицією.

Крім того, частиною 12 статті 137 ГПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Верховний Суд у постанові від 14.09.2023 у справі №918/531/23 виснував, що частиною 12 статті 137 ГПК України встановлюється обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення конкурсу, аукціону, торгів, що проводяться від імені держави або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/11552/20).

Враховуючи, що аукціон проводився відповідачем як організатором аукціону з метою передачі в оренду нерухоме майно, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, що встановлює обмеження для суду вживати заходи забезпечення позову, які полягають або мають наслідком, зокрема, зупинення у проведенні відповідачем електронного аукціону.

Відповідно до положень частини 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заява про забезпечення позову, яка міститься у тексті позову, надійшла на адресу Господарського суду міста Києва 31.10.2024, а розглянута судом лише 12.11.2024 шляхом прийняття спірної ухвали.

Водночас за приписами абзацу 2 частини 2 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, розгляд судом заяви про забезпечення позову з порушенням строку, визначеного частиною 1 статті 140 ГПК України, не може бути безумовною підставою для скасування правильної ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апелянта про не звернення суду першої інстанції до оператора електронного майданчика аукціону не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки за приписами частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із приписами частини 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Аналіз приписів частини 4 статті 140 ГПК України свідчить про те, що призначення розгляду заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін є не обов`язком, а правом господарського суду (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 11.07.2024 у справі № 914/1875/16 (914/345/24)).

Крім того, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 236 ГПК України (частини 1-5) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Управління Дніпропетровської Єпархії Української Православної Церкви.

4. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №904/4397/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.01.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова