Постанова

від 15.01.2025 по справі 920/368/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Справа№920/368/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми»

на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024

у справі №920/368/24 (суддя Вдовенко Д.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми»

про стягнення 74 619, 81 грн

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (далі - відповідач) переплату у розмірі 71 501, 93 грн, 3 % від простроченої суми у розмірі 1 691, 13 грн та інфляційні втрати в сумі 1 426, 75 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у відповідача внаслідок авансової оплати споживачем електричної енергії виникла надлишкова оплата в розмірі 71 501, 93 грн, що є боргом відповідача перед позивачем по договору №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019.

Господарський суд Сумської області рішенням від 10.10.2024 у справі №920/368/24 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» 71 501, 93 грн, 1 691, 13 грн 3% річних, 1 426, 75 грн інфляційних втрат, 2 422, 40 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції встановив, що станом на дату закінчення строку дії договору 30.09.2019 позивач перерахував відповідачу за договором на 71 501, 93 грн більше, ніж фактично отримав електричної енергії. Враховуючи, що відповідач зобов`язаний був повернути кошти у розмірі 71 501,93 грн за фактом їх безпідставного збереження, коли підстава на якій майно набувалося відпала, однак не здійснив цього, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, вважав правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 691, 13 грн, інфляційних втрат в сумі 1 426, 75 грн за період з 15.06.2023 до 28.03.2024.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом не було враховано того, що за договором №11/06/01/113-МРТ (№18137 згідно обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми») від 26.04.2019 позивачу виставлявся додатковий рахунок за червень 2019 року №18137/113554/1 від 30.06.2019 на суму 45 006,59 грн, а за договором №11/06/01/112- МТР (№1513 згідно обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми») від 26.04.2019 позивачу виставлявся додатковий рахунок за червень 2019 року №1513/113678/1 від 30.06.2019 на суму 35 198,62 грн.

Відповідач також вказує, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків щодо отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» листів позивача від 24.07.2019 про зарахування коштів за невикористану електричну енергію в загальній сумі 2 715 414, 72 грн в договір №11/06/01/156-МТР.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.11.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.11.2024 витребував з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/368/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24.

Матеріали справи №920/368/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 25.11.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 28.11.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24. Апеляційну скаргу призначив до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи надав право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 18.12.2024.

18.12.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що, навівши свої дані щодо обліку, які спростовуються первинною документацією щодо розрахунків за весь період постачання (липень-вересень 2019 року) - відповідними актами, листами та платіжними дорученнями, намагається за рахунок суду вирішити питання у власному обліку.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази надані суду першої інстанції в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» ( далі - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «ОХТИРКАНАФТОГАЗ» (далі - Споживач) укладений договір №11/06/01/156-МТР про постачання електричної енергії споживачу за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1. договору).

Договір діє з 01.07.2019 до 30.09.2019 (комерційна пропозиція, додаток № 3 до договору).

Відповідно до п. 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору.

Спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (п. 5.2 договору).

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.5. договору).

Згідно з умовами п. 5.7. договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк визначений в рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної в комерційній пропозиції щодо оплати рахунку, оформленого споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.

Відповідно до умов комерційної пропозиції (додаток №3 до договору) та додатку №2 (Договірна ціна) оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком:

до 28 числа місяця, що передує розрахунковому 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;

до 05 дня розрахункового місяця 34% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;

до 15 дня розрахункового місяця 33% вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ;

з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку.

Остаточні розрахунки за фактичний відпрацьований період проводяться до 15 числа наступного за звітним. На підставі підписаного акту за звітний місяць фіксується сальдо на 01 число місяця, наступного за звітним і, відповідно, коригується третій платіж до 15 числа.

Відповідно до умов комерційної пропозиції (додаток №3 до договору) сума переплати/недоплати споживача визначається після завершення розрахункового періоду. Сума переплати споживача, за вибором споживача, може бути зарахована в якості оплати наступного розрахункового періоду, або повертається постачальником на розрахунковий рахунок споживача.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів за договором, в сумі більшій, ніж фактично передано електричної енергії за договором у липні-вересні 2019 року, відповідно до умов договору та ст. ст. 670, 693 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що 17.11.2020 звертався до відповідача з претензією про повернення надлишково сплачених коштів за спірним договором в сумі 71 501 грн 93 коп.

Також 14.06.2023 позивач звернувся до відповідача з листом № 01/01/09/24/01/06/09-02/01/346 щодо повернення коштів в сумі 71 501 грн 93 коп.

Листом від 25.07.2023 відповідач повідомив позивача, що за спірним договором у нього існує заборгованість в сумі 8 063 грн. 38 коп., факт наявності переплати відповідач заперечує.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Розкриваючи зміст засад свободи договору у статтях 6 і 627 ЦК України, положення вказаних статей визначають, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України, статті 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондуються із статтею 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору відповідачем у липні 2019 року - вересні 2019 року продано електричну енергію позивачу 14 345 309 кВт*год, що підтверджується листом №28/670 від 26.04.2024 (т. 1, а.с. 104) та не заперечується сторонами.

Відповідачем надано на підпис позивачу акт прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії №18137/134904/1 від 31.07.2019 за спожиту активну електричну енергію за липень 2019 року в об`ємі 4 665 315 кВт*год на суму 10 871 249, 51 грн (т. 1, а.с. 101), проте позивач не був згоден з таким нарахуванням та направив у власній редакції акт прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії за липень 2019 року на суму 9 247 550, 65 грн (т. 1, а.с. 127) (об`єм залишився 4 665 315 кВт*год).

У справі № 920/1111/19 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА-СУМИ» зверталось з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «ОХТИРКАНАФТОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 1 631 762,24 грн заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу №11/06/01/156-МТР. У цій справі судом досліджувалося питання щодо застосованого тарифу на послуги з постачання електричної енергії у липні 2019 року. У постанові від 17.06.2020 у справі №920/1111/19, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 29.04.2021, Північний апеляційний господарський суд встановив, що за відсутності погодженого між сторонами нового тарифу (встановленого в липні), а також за відсутності відповідних змін внесених до договору у липні 2019 року слід було застосовувати тариф, який застосовувався за попередній період - 1,982192124 грн/кВт*год з ПДВ.

Таким чином, вартість електричної енергії переданої позивачу у липні 2019 року становила 9 247 550, 65 грн.

Позивач згідно з платіжними дорученнями №6321 від 27.06.2019 на суму 3 307273, 20 грн (т.1, а.с. 131), №21864 від 04.07.2019 на суму 1 135 831, 20 грн (т.1., а.с. 129), № 21869 від 05.07.2019 на суму 2 271 662, 40 грн (т.1, а.с. 130), № 21901 від 12.07.2019 на суму 3 307 273, 20 грн ( т. 1, а.с. 128) перерахував відповідачу в загальному розмірі 10 022 040 грн за електричну енергію за липень 2019 року, тобто на 774 489, 35 грн більше, ніж фактично спожито електричної енергії.

31.08.2019 між сторонами підписано акт прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії №18137/154309/1 за спожиту активну електричну енергію за серпень 2019 року в об`ємі 4 884 014 кВт*год на суму 11 246 464, 02 грн (т. 1, а.с. 102).

Позивач згідно з платіжними дорученнями №21949 від 24.07.2019 на суму 3 203 312, 87 грн (т. 1, а.с. 134), № 22005 від 05.08.2019 на суму 3 300 382, 94 грн (т.1. а.с. 133), № 22083 від 15.08.2019 на суму 3 203 312, 87 грн (т.1, а.с. 132) перерахував відповідачу 9 707 008, 68 грн за електричну енергію за серпень 2019 року.

Відповідно до листів від 24.07.2019 №01/01/11/06/01/06/09/-02/1/1207, №01/01/11/06/01/06/09/-02/1/1207 у зв`язку з припиненням 01.07.2019 укладених між сторонами договорів №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019 позивач просив відповідача кошти за невикористану електричну енергію в загальній сумі 2 715 414, 72 грн зарахувати на договір №11/06/01/156-МТР.

Відповідач зазначає, що не отримував цих листів, однак такі доводи відповідача спростовуються наданим позивачем скріншотом з екрану електронної пошти, який свідчить про надсилання позивачем відповідачу на електронну пошту s.hrytsay@sm.enera.ua листів 24.07.2019.

Крім того, у справі №920/1111/19 судом апеляційної інстанції було зараховано вказану попередню плату на договір №11/06/01/156-МТР, відтак доводи відповідача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

30.09.2019 між сторонами підписано акт прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії №18137/173404/1 за спожиту активну електричну енергію за вересень 2019 року в об`ємі 4 795 980 кВт*год на суму 9 732 612, 66 грн (т. 1, а.с. 103).

Позивач згідно з наданими відповідачем до відзиву на позовну заяву банківськими виписками від 23.08.2019 на суму 3 503 663, 86 грн (т. 1, а.с. 108), від 05.09.2019 на суму 1 500 000, 00 грн (т.1. а.с. 108), від 06.09.2019 на суму 500 000, 00 грн (т.1, а.с. 109) та від 13.09.2019 на суму 2 350 000, 00 грн перерахував відповідачу 7 853 663,86 грн за електричну енергію за вересень 2019 року.

Вартість поставленої відповідачем позивачу електроенергії у липні 2019 року становила 1,982192124 грн/кВт*год з ПДВ.

Вартість поставленої відповідачем позивачу електроенергії у серпні 2019 року становила 2,302708801 грн/кВт*год з ПДВ.

Вартість поставленої відповідачем позивачу електроенергії у вересні 2019 року становила 2,029327199 грн/кВт*год з ПДВ.

За липень 2019 року позивач мав сплатити відповідачу 9 247 550, 65 грн (1,982192124 грн/кВт*год * 4 665 315 кВт*год).

За серпень 2019 року позивач мав сплатити відповідачу 11 246 462, 02 грн (2,302708801 грн/кВт*год * 4 884 014 кВт*год).

За вересень 2019 року позивач мав сплатити відповідачу 9 732 612, 06 грн (2,029327199 грн/кВт*год * 4 795 980 кВт*год).

За активну електричну енергію надану відповідачем позивачу за договором №11/06/01/156-МТР, позивач мав оплатити в загальному розмірі 30 226 626, 00 грн.

Згідно платіжних доручень та банківських виписок, позивачем перераховано відповідачу загалом 27 582 712, 50 грн.

Як вже було встановлено судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції, позивач листом від 24.07.2019 №01/01/11/06/01/06/09/-02/1/1206, у зв`язку з припиненням 01.07.2019 укладеного між сторонами договору №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 просив відповідача кошти за невикористану електричну енергію в сумі 722 382, 67 грн зарахувати на договір №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019 (т. 1, а.с. 65).

Позивач листом від 24.07.2019 №01/01/11/06/01/06/09/-02/1/1207, у зв`язку з припиненням 01.07.2019 укладеного між сторонами договору №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019 просив відповідача кошти за невикористану електричну енергію в сумі 1 993 032, 05 грн зарахувати на договір №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019 (т. 1, а.с. 66).

Отже, з урахуванням оплат позивача на суму 27 582 712, 50 грн та переплат по договорам №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019 на суму 722 382, 67 грн та суму 1 993 032, 05 грн позивачем загалом сплачено 30 298 127, 30 грн (27 582 712, 50 грн + 722 382, 67 грн + 1 993 032, 05 грн). Тоді як, відповідачем продано електричної енергії позивачу на суму 30 226 626, 00 грн.

З урахуванням викладеного, станом на дату закінчення строку дії договору - 30.09.2019 позивач перерахував відповідачу за договором №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019 на 71 501, 93 грн більше, ніж фактично отримав електричної енергії (30 226 625, 33 - 27 582 712, 24 - 722 382, 67 грн - 1 993 032, 05 = 71501,93).

Відповідач і в суді першої інстанції і в суді апеляційної інстанції вказує, що саме у позивача наявна заборгованість за договором №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019 на суму 8 063, 38 грн.

Однак, факт відсутності заборгованості позивача за спірним договором встановлений судом у справі №920/1111/19. Зокрема, постановою від 17.06.2020 у цій справі Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА-СУМИ» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «ОХТИРКАНАФТОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення заборгованості.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, Північний апеляційний господарський суд у справі №920/1111/19 врахував, що за липень 2019 року відповідачем було попередньо сплачено за електроенергію, яка постачатиметься, на 774 489,35 грн більше ніж вартість фактично спожитої електроенергії у липні 2019 року, за серпень 2019 року відповідачем було попередньо сплачено за електроенергію, яка постачатиметься, на 1 175 961,38 грн більше ніж вартість фактично спожитої електроенергії у серпні 2019 року; за вересень 2019 року відповідачем було попередньо сплачено за електроенергію, яка постачатиметься, з врахуванням переплат за попередні місяці у розмірі 1 950 450,73 грн (1175961,38 грн + 774 489,35 грн), тобто заборгованість ПАТ «Укрнафта» за спірний період відсутня з урахуванням переплат, які було здійснено за попередні періоди.

Щодо посилання відповідача на лист від 06.08.2019 №01/01/11/06/01/09-02/1/1275, в якому у зв`язку з припиненням 01.07.2019 укладеного між сторонами договору №11/06/01/113-МРТ (1513) від 26.04.2019 позивач просив відповідача кошти за невикористану електричну енергію в сумі 1 291 437, 11 грн зарахувати на договір №11/06/01/156-МТР від 27.06.2019 суд апеляційної інстанції зазначає, що сума 1 291 437, 11 грн (саме яку відповідач і зарахував як переплату згідно його службової записки (т.1, а.с. 67)) є більшою ніж сума 722 382, 67 грн, адже саме з договору №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 позивач просив зарахувати суму коштів на діючий договір.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, переплата в сумі 2 715 414, 72 грн на дату позивачем надсилання відповідачу листів від 24.07.2019 підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передавання електричної енергії та банківськими виписками про здійснені оплати за договорами №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019, а також договором від 01.01.2019, актами приймання-передавання електричної енергії за травень 2019 року за договором від 01.01.2019 (№ 37, № 1513/1) та за червень 2019 року за договором від 01.01.2019 (№ 1513/1).

Суд першої інстанції з чим погоджується суд апеляційної інстанції, дослідивши надані відповідачем довідки про нарахування за договорами №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019 (а.с. 85, 116, 251,252, том 1) та надані позивачем розрахунки щодо оборотів за договорами (а.с. 187, 190, 191, том 1, а.с. 19, том 2) встановив, що суми здійснених за договорами оплат є тотожними. Різниця полягає в тому, що відповідачем відповідно до довідки нарахувань та оплат по активній електричній енергії за договором № 112 до нарахувань за червень 2019 року в сумі 5665075, 50 грн доданий перерахунок в сумі 35 198, 62 грн за червень 2019 року, а у довідці нарахувань та оплат по активній електричній енергії за договором №113 зазначена вартість електричної енергії за червень 2019 року в сумі 7 275 678, 07 грн.

Водночас, відповідно до наявних в матеріалах справи актів приймання-передавання електричної енергії від 30.06.2019, що підписані сторонами, вартість електричної енергії за договором №112 за червень 2019 року становить 5 666 075, 50 грн, вартість електричної енергії за договором №113 за червень 2019 року становить 7 230 671, 48 грн, як і зазначено позивачем у розрахунках оборотів за договорами №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та № 1/06/01/112-МРТ від 26.04.2019. Перенесення позивачем у розрахунках оплат за договорами №11/06/01/113-МРТ від 26.04.2019 та №11/06/01/112-МРТ від 26.04.2019 не свідчить про відсутність на дату направлення позивачем відповідачу листів від 24.07.2019 переплати за цими договорами в загальній сумі 2 715 414, 72 грн.

Щодо доводів відповідача, що за договором №11/06/01/113-МРТ (№18137 згідно обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми») від 26.04.2019 позивачу виставлявся додатковий рахунок за червень 2019 року №18137/113554/1 від 30.06.2019 на суму 45 006,59 грн, а за договором №11/06/01/112- МТР (№1513 згідно обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми») від 26.04.2019 позивачу виставлявся додатковий рахунок за червень 2019 року №1513/113678/1 від 30.06.2019 на суму 35 198,62 грн суд апеляційної інстанції зазначає, що такі рахунки відсутні в матеріалах справи.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

Отже, тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність встановлення обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Частиною 1 статті 1213 ЦК України встановлено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Таким чином, позивач здійснив сплату грошових коштів у розмірі 71 501, 93 грн на користь відповідача поза межами Договору, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані кошти є безпідставно набутими відповідачем відповідно до положень статті 1212 ЦК України та підлягають поверненню позивачу на підставі частини 1 статті 1213 ЦК України.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми Закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, отже вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №9910/3831/21).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Верховний Суду у постанові від 01.09.2022 у справі №910/9544/19 виснував, що моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна.

Позивач здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 15.06.2023 по 28.03.2024.

Колегія суддів здійснивши перерахунок трьох процентів та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 1 426, 75 грн інфляційних втрат та 1 691, 13 грн трьох процентів річних за період з 15.06.2023 по 28.03.2024.

Доводи відповідача, що судом першої інстанції не враховано відправну дату відповідної вимоги позивача не заслуговують на увагу, оскільки відповідач в своєму листі від 25.07.2023 №534/10 надав відповідь на лист позивача від 14.06.2023.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується судова колегія, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обґрунтованості заявлених до стягнення з відповідача переплати у розмірі 71 501, 93 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 71 501, 93 грн, 1 691, 13 грн трьох процентів річних за період з 15.06.2023 по 28.03.2024 та 1 426, 75 грн інфляційних втрат за період з 15.06.2023 по 28.03.2024 правомірно задовольнив.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.10.2024 у справі №920/368/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми».

4. Матеріали справи №920/368/24 повернути до Господарського суду Сумської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська