Рішення

від 15.01.2025 по справі 309/3061/24

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/3061/24

провадження № 2/632/45/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"15" січня 2025 р. м. Златопіль

Первомайський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді: Библіва С.В., за участю секретаря судових засідань: Кузьменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Златопіль Лозівського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Хустської міської ради Закарпатської області про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька та про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без дозволу батька,-

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації матері: АДРЕСА_1 , одночасно із зняттям з реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , без згоди батька ОСОБА_2 . Позивачка також просить суд надати їй дозвіл на виїзд за кордон неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без годи батька ОСОБА_2 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 12.12.2020 року по 07.12.2023 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. 07.12.2023 року рішенням Хустського районного суду Закарпатської області шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано. Від шлюбу з відповідачем у них народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 донька ОСОБА_3 , яка проживає разом з матір`ю за фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Як на підставу позову посилається на положення ст. 7 СК України, ст. 3 Конвенції про права дитини, п. 14 Правил реєстрації місць проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207. У зв`язку з чим, позивачка просить надати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання дитини: АДРЕСА_2 , та дозволити реєстрацію місця проживання дитини з нею без згоди батька за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом 06 серпня 2025 року було надіслано запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 . З отриманої судом 13 серпня 2025 року відповіді вбачається, що місцем реєстрації останнього є: АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді від 15 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 24 вересня 2024 року, проведення якого було відкладено на 07 листопада 2024 року. Ухвалою суду від 07 листопада 2024 року було замінено неналежну первісну третю особу на належну - Виконавчий комітет Хустської міської ради Закарпатської області,та відкладено проведення підготовчого засідання на 02 грудня 2024 року. Ухвалою суду від 02 грудня 2024 року було закрито підготовче провадження по даній справі та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 15 січня 2025 року.

У судове засідання сторони не з`явилися, надавши суду письмові заяви, згідно яких просять суд розглянути справу у їхню відсутність. Позивачка підтримує позовні вимоги, які просить суд задовольнити. Відповідач позов визнає частково в частині реєстрації місця проживання дитини без згоди батька, не заперечує проти його задоволення, а в частині надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без дозволу батька - заперечує повністю.

Представник третьої особи: Виконавчий комітет Хустської міської ради Закарпатської області у судове засідання не з`явився, надавши до суду письмові пояснення, при ухваленні рішення покладаються на розсуд суду.

Суд дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2023 року вбачається, що між сторонами було розірвано шлюб (а.с. 8).

Зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05 квітня 2022 року вбачається, що сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання позивачки та її дочки є АДРЕСА_2 (а.с.9).

14.02.2024 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4 та взяла прізвище чоловіка (а.с.10). З того часу переїхала жити в Закарпатську область, де проживає і до сьогодні.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Вимогами статей 6, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено обов`язок протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання і зняття з місця реєстрації особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 2 березня 2016 року № 207 передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідно до п. 2.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України 22 листопада 2012 року № 1077, відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вноситься до заяви одного з них. При проживання батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним. У разі якщо місце проживання другого з батьків зареєстровано в межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці територіального підрозділу, яким розглядається заява про реєстрацію місця проживання дитини, інформація перевіряється цим територіальним підрозділом або надається адресно-довідковим підрозділом відповідного територіального органу ДМС.

Пунктом 3.3 Порядку передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за однією адресою при знятті з реєстрації одного з батьків разом з дитиною/дітьми до 14 років другий з батьків надає письмову згоду на зняття дитини/дітей з реєстрації місця проживання.

Відповідно до п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» від 2 березня 2016 року № 207, у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідно до Порядку реєстрації місця проживання та перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом МВС України від 22 листопада 2012 року № 1077 (із змінами та доповненнями), реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації з попереднього місця проживання, але якщо батьки дитини, яка не досягла 14 років, проживають за різними адресами, для реєстрації її місця проживання разом з одним із батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.

Суд, керуючись принципом рівності прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так і зі змісту Конвенції про права дитини, повинен давати оцінку насамперед об`єктивним обставини життя, які б свідчили про те, що хто саме із батьків, і де саме може створити кращі умови для життя дитини.

Суд вважає, що батько безпідставно, з власних міркувань не надає дозволу на зняття з реєстрації та надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини за адресою проживання позивачки і остання вимушена звернутись до суду із вимогою про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання дитини та реєстрацію її місця проживання без згоди батька.

Даний висновок суду ґрунтується на зібраних у справі доказах.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у ЦПК України, зібрані у відповідності з чинним цивільно-процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

З наведених доказів вбачається, що позивач зверталася до відповідача з проханням надати дозвіл на зняття з реєстрації та реєстрацію місця проживання дитини, однак останній відмовився. В будинку, в яку має намір зареєструвати позивачка доньку, є зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання чоловіка позивачки.

З поданої заяви відповідачем вбачається, що останній не заперечує щодо задоволення позовних вимог в частині перереєстрації місця проживання дочки.

Суд, виходячи як з найкращих інтересів малолітньої дитини дійшов висновку про задоволення позову в цій частині у спосіб, обраний позивачкою.

Разом з цим, суд зазначає, що порядок зняття з попереднього місця реєстрації дитини та її реєстрацію за місцем проживання без згоди одного із батьків не визначено ні Цивільним кодексом України, ні жодним іншим нормативним актом.

Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону) - частина 1 статті 8 ЦК України.

Отже, до правовідносин сторін, які виникли з приводу оформлення реєстрації місця проживання дитини, судом застосовуються норми Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Так, відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року, встановлено, що виїзд неповнолітньої особи за кордон, оформлення паспорта/проїзного документа дитини, яка не досягла 16 років, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання обох батьків або законних представників батьків чи дітей. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Враховуючи наведене, зібрані у справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановлені судом обставини про те, що батько дитини не надає згоди на зняття з реєстрації місця проживання дитини і реєстрацію місця проживання дитини в поза судовому порядку, тому у даному випадку це може бути дозволено на підставі рішення суду. Відтак, вимоги позивачки щодо надання дозволу на зняття з реєстрації і реєстрацію місця проживання малолітньої доньки, без згоди батька необхідно задовольнити.

Суд відзначає, що надання позивачці права на зняття з реєстрації і реєстрацію місця проживання малолітньої дочки, без згоди батька, не позбавляє останнього права проявляти турботу та любов до доньки, незалежно від того, з ким із батьків, і де саме, проживає дитина.

Стосовно вимоги позивачки про надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дочки ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2 суд прийшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Однак при цьому йдеться про відсутність спору між батьками з цього питання.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).

Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 643/1090/17.

Надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків за рішенням суду законодавством не передбачено та суперечить положенням цього Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та статтей 141, 153, 157 СК України.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог закону, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу батька, оскільки не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини, період поїздки та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини.

Таким чином, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Задовольняючи одну позовну вимогу з двох, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки підтверджені понесені стороною позивачки судові витрати в сумі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 82, 141, 263-265, 268, 273, 274, ЦПК України, ст.ст. 7,141, 150,153,155,157 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Хустської міської ради Закарпатської області про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька та про надання дозволу на виїзд малолітньої дитини за кордон без дозволу батька - задовольнити частково.

Надати ОСОБА_1 дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання її малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , та на здійснення реєстрації проживання малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без письмової згоди батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В іншій частині позовних вимог позивачці відмовити.

Стягнути з відповідача на користь позивачки 1211 (одну тисячу двісті одинадцять ) гривень 20 (двадцять ) копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 15 січня 2025 року.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер: не відомий.

Третя особа: Виконавчий комітет Хустської міської ради Закарпатської області, юридична адреса: 90400, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста,буд.27, код ЄДРПОУ: 04053714.

Суддя: С. В. Библів