Рішення

від 15.01.2025 по справі 910/12969/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2025Справа № 910/12969/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664)

до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 (03022, м. Київ, вул. Охтирська, буд. 8, ідентифікаційний код 05433011)

про стягнення 94 626,28 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального автотранспортного підприємства № 273904 про стягнення заборгованості за договором № 16653/1-2-01 від 27.12.2016 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі у розмірі 94 626,58 грн, з яких: 84 094,39 грн грошових коштів за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин, 3 859,13 грн 3% річних та 6 673,06 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/12969/24 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.11.2024 через відділ діловодства суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву.

22.11.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.

29.11.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

16.12.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подані додаткові пояснення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2010 року між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», перейменованим на Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке в свою чергу перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач, ПрАТ «АК «Київводоканал», водоканал або постачальник) та Комунальним автотранспортним підприємством № 273904 КАТП-273904 (далі - абонент або відповідач) було укладено договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі № 16653/1-2-01 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об`єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об`єктів водоспоживання та водовідведення (яка є невід`ємною частиною цього договору) та на підставі пред`явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (надалі - Умови), а Абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань з питань житлово- комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 № 37 (на сьогодні діють Правила приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 № 316) (в подальшому - Правила приймання), Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 12.10.2011 за № 1879, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Згідно з п. 1.5 договору абонент забезпечує наявність та своєчасне подовження умов на скид стічних вод згідно із вимогами чинного законодавства, а також забезпечує скид стічних вод з дотриманням допустимих концентрацій забруднюючих речовин.

Відповідно до п. 1.4. Правил № 190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

З метою запобігання порушенням у роботі мереж і споруд каналізації, підвищення ефективності роботи і безпеки їх експлуатації та забезпечення охорони навколишнього природного середовища від забруднення скидами стічних вод виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням від 12.10.2011 №1879 затверджені Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва (далі - Правила № 1879).

Відповідно до п. 1.2 Правил № 1879, вони поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб-підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації (крім балансоутримувачів житлового фонду та об`єктів соціально-культурного призначення, які не скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження, або у яких немає орендарів чи інших суб`єктів, що скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження).

Пунктом 1.5 Правил № 1879 встановлено, що правила встановлюють вимоги до Абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов`язки Абонентів і Водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення.

Згідно з п. 2.1 Правил № 1879 ПрАТ "АК "Київводоканал" має право здійснювати контроль за якістю стічних вод, що надходять від Абонента в систему каналізації м. Києва, а також режимом та обсягом скидання.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою контролю якості стічних вод, що надходять від КАТП-273904 у каналізаційні мережі м. Києва, представниками департаменту екологічного нагляду Позивача (далі - ДЕН), в присутності представника відповідача, 26.12.2022 був здійснений відбір проб стічних вод, які скидаються з об`єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Охтирська, 8 з контрольного колодязя 1/11 абонента для вимірювання показників їх складу та властивостей.

За результатами лабораторних досліджень проб стічних вод, відібраних 26.12.2022 працівниками ДЕН, був складений протокол, в якому зафіксовано невідповідність стічних вод, які абонент скидає в систему каналізації м. Києва, державним стандартам та екологічним нормативам в галузі охорони навколишнього природного середовища, закріпленим в Правил № 1879.

У випадку перевищення допустимої концентрації (допустима концентрація - встановлений рівень концентрації забруднюючої речовини у стічних водах, які відводяться до міської каналізації) (далі - ДК) при визначенні величини сплати за скидання стічних вод використовується коефіцієнт кратності далі - Кк), передбачений Правилами № 1879.

У випадку, якщо встановлений факт одночасного скиду до міської каналізації кількох забруднень у концентраціях, що перевищують ДК, коефіцієнт кратності слід визначати за формулою, наведеною в п. 7.4 Правил № 1879.

Відповідно до п. 6.2.17 Правил № 1879 у разі виявлення перевищення допустимої концентрації, встановлених правилами приймання:

- у 14-денний термін з моменту відбору робочої проби стічних вод ДЕН направляє Абоненту лист-повідомлення про перевищення ДК у стічних водах Абонента та результати хімічного аналізу;

- після визначення обсягів водовідведення Абонента за розрахунковий період, ДЕН направляє Абоненту розрахунок плати за скид стічних вод з перевищенням ДК та відповідний рахунок.

Листом-повідомленням від 29.12.2022 № 15/8801-Т позивачем було повідомлено відповідача про результати хімічних аналізів стічних вод, які ним скидалися у систему міської каналізації.

Так, за результатами лабораторних досліджень проб стічних вод, які скидаються з об`єкта, розташованого за адресою: м. Київ, вул. вул. Охтирська, 8, відібраних 26.12.2022 з контрольного колодязя 1/11 КАТП-273904, виявлено перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин по чотирьом компонентам:

- сухий залишок становить 2360 мг/дм3 нормоване значення - 1000;

- вміст фосфатів становить 38,98 мг/дм3, нормоване значення - 8,00;

- вміст амонію (азот амонійний) становить 61,36 мг/дм3, нормоване значення - 20,00;

- вміст хлориду становить 775,5 мг/дм3, нормоване значення - 240,0.

За даними позивача, відповідачем за період з 27.09.2022 по 26.12.2022 скинуло стічних вод до міської каналізаційної мережі в обсязі 1052 м3.

Листом-попередженням від 03.02.2023 позивач направив відповідачу розрахунок №15/ДК-2022-12-07/003-Ф від 26.12.2022 нарахувань плати за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин та рахунок на оплату від 27.01.2023 № 06000493 на суму 84 094,39 грн.

Відповідно до пункту 6.2.18 Правил № 1879 Абонент зобов`язаний оплатити наданий Водоканалом рахунок у 10-денний строк з моменту його отримання.

Проте відповідачем сума нарахованої плати за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин у розмірі 84 094,39 грн сплачена не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 3 859,13 грн 3% річних та 6 673,06 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 2 цієї статті визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 7.2 Правил № 1879, при перевищенні рівня вмісту забруднюючих речовин у стічних водах, що скидаються Абонентами у міську каналізацію, порівняно з встановленими ДК забруднюючих речовин. Абоненти сплачують Водоканалу плату за скид наднормативних забруднень, яка нараховується за нормативом плати за очищення 1 куб. м стічних вод з вмістом забруднень у межах допустимих концентрацій (Нп), обсягом скинутих наднормативно забруднених стічних вод (Упз) та коефіцієнтом кратності (Кк), який враховує рівень небезпеки скинутих забруднень для технологічних процесів очищення стічних вод та екологічного стану водойми.

Відповідно до п. 7.4 Правил № 1879 загальний коефіцієнт кратності з урахуванням перевищення допустимої концентрації кількох речовин та інших порушень не може бути більше ніж 10. Якщо за розрахунком Кк виходить більше ніж 10, то приймається Кк = 10.

Відповідно до п. 7.5 Правил №1879, плата за скид Абонентом стічних вод з перевищенням ДК, установленим разовим аналізом, стягується за час від попереднього аналізу, проведеного Водоканалом, до моменту зафіксованого порушення, але не більше трьох календарних місяців. Ця плата стягується за весь обсяг стічних вод, скинутих Абонентом за цей період з даного об`єкта.

Оскільки попередній відбір проб стічних вод здійснювався понад три місяці від відбору проби, у якій зафіксовано перевищення ДК, обсяг скинутих стічних вод КАТП-273904 вираховується за три попередні місяці, а саме з 27.09.2022 по 26.12.2022.

У постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.12.2021 № 2842 встановлено, що з 01.01.2022 тариф на послуги водовідведення становить 11,85 грн (без податку на додану вартість) за 1 куб.м. Оскільки частка тарифу на послуги водовідведення, яка відповідає вартості очищення 1 куб. м стічних вод з вмістом забруднень у межах, установлених допустимих концентрацій забруднюючих речовин становить 59% від затвердженого тарифу на послуги водовідведення Нп складає 6,99 грн (без ПДВ) (11,85 грн * 59%).

З огляду на те, що обсяг скинутих наднормативно забруднених стічних вод (Vпз): Vпз = 1052 куб.м (обсяг скинутих відповідачем стічних вод за період з 27.09.2022 по 26.12.2022); Кк по колодязю 1/11 = 9,53, відтак плата за скид відповідачем наднормативно забруднених стічних вод розраховується за формулою (Нп * Vпз * Кк) та складає: 84 094,39 грн = (6,99*(1052*100%)*9,53) + 20% (ПДВ).

Враховуючи викладене, оскільки відповідач оплату направленого позивачем 03.02.2023 рахунку № 15/ДК-2022-12-07/003-Ф від 26.12.2022 нарахувань плати за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин та рахунок на оплату від 27.01.2023 № 06000493 не здійснив, позовна вимога про стягнення з відповідача 84 094,39 грн плати за скид стічних вод наднормативних забруднень підлягає задоволенню.

Таким чином, дослідивши надані позивачем до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 84 094,39 грн плати за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин.

Щодо доводів відповідача в частині відбору проб стічних вод, суд зазначає наступне.

Так, відбір проб стічних вод здійснювався в присутності представника відповідача інженера-енергетика Слюсара Володимира Віталійовича, що не заперечується відповідачем та підпис якого міститься в журналі-акті відбору проб стічних вод.

Суд критично оцінює доводи відповідача стосовно некомпетентності інженера-енергетика Слюсара Володимира Віталійовича, з огляду на те, що саме відповідач, як споживач, повинен визначати осіб, уповноважених представляти його під час відбору проб стічних вод із зазначенням номерів телефонного зв`язку, і в подальшому забезпечувати присутність таких уповноважених представників на своєму об`єкті безпосередньо під час відбору проб стічних вод виробником.

Відповідальність за невизначення таких представників (із зазначенням їх номеру телефону) покладається на відповідача, разом з тим не позбавляє його прав наділяти такими повноваженнями тих чи інших довірених осіб за необхідності, тому ризики настання наслідків невиконання договірних зобов`язань повинен нести відповідач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 925/761/21.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.12.2020 у справі № 904/3392/19, факт знаходження представників виробника на об`єкті споживача, повідомлення ними останнього про прибуття для відбору контрольної проби стічних вод з метою виконання своїх обов`язків, дає об`єктивні підстави очікувати прибуття повноважної особи за договором поза розумними сумнівами у її компетенції, і навіть неявка споживача не може перешкоджати діяльності позивача здійснювати контрольні функції за рівнем шкідливих речовин у стічних водах.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.12.2020 № 904/3392/19 зазначив, що позивачем не забезпечено участь уповноваженого представника (відповідальної особи) позивача при відборі проб стічних вод, відповідно до вищезазначених положень правил та умов договору. Разом з цим, зазначений факт не позбавляє уповноважених представників виробника здійснити відбір проб стічних вод, при цьому, присутність представника позивача, який не був визначений умовами договору як відповідальна особа для вчинення таких дій, як і відсутність такої особи з будь-яких причин не є порушенням вищезазначених Правил №316 та підставою для визнання таких дій відповідача неправомірними, а відібрані проби стічних вод не є такими, що не можуть бути використані для дослідження якості стічних вод.

З наведеного вбачається, що відбір проб стічних вод здійснювався на території відповідача в присутності його уповноваженого представника, при цьому, будь-які твердження відповідача щодо неналежності чи некомпетентності такого представника вже після проведеного відбору та дослідження відібраних проб не є підставою визнання такого відбору неправомірним.

Так, судом встановлено, що у журналі-акту відбору проб стічних вод від 26.12.2022 відсутні будь-які зауваження з боку головного енергетика відповідача щодо процедури відбору проб стічних вод.

Підписання представником підприємства документів стосовно відбору проб стічних вод без зауважень та заперечень, підтверджує, що відбір проби було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 904/298/18, від 12.06.2019 у справі № 904/3681/18 та від 28.03.2016 у справі № 914/3381/15.

Щодо доводів відповідача в частині проведення відбору проб стічних вод, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 6.2.5 Правил № 1879 проба для Абонента відбирається за його бажанням. Аналіз цієї проби проводиться Абонентом. Абонент може не проводити аналізу проби, погоджуючись з результатами аналізу робочої проби.

26.12.2022 одночасно було відібрано три проби стічних вод робочу пробу, контрольну (арбітражна) пробу та проба для відповідача про що свідчить підпис представника відповідача у журналі-акті відбору проб стічних вод доданого до позовної заяви.

За результатами аналізу робочої проби визначаються концентрації забруднюючих речовин та робиться висновок щодо відсутності чи наявності у стічних водах, які скидаються до міської каналізації, перевищень допустимих концентрацій забруднюючих речовин, відповідно до підпункту 6.2.3 Правил № 1879.

Відповідно до підпункту 6.2.4 Правил № 1879 після відбору робоча проба передається в хімічну лабораторію Водоканалу для аналізу. Інформацію про хімічний склад стічних вод, відібраних на випуску Абонента, Абонент може одержати за телефоном в хімічній лабораторії Водоканалу на другий день після відбору проби.

За результатами лабораторних досліджень проб стічних вод, відібраних 26.12.2022 позивачем було складено протокол вимірювань показників складу та властивостей проб стічних вод (по контрольну колодязі 1/11), в якому зафіксовано невідповідність стічних вод, які відповідач скидає в систему каналізації м. Києва, державним стандартам та екологічним нормативам в галузі охорони навколишнього природного середовища, закріпленим в Правил № 1879.

При цьому, відповідачем жодних дій спрямованих на встановлення результатів аналізу, зокрема, дослідження контрольної (арбітражної) проби вчинено не було, а також не надано результатів аналізу проби відібраної для абонента, що свідчить про те, що останній погодився з результатами аналізу робочої проби в силу п. 6.2.5 Правил № 1879.

У протоколах вимірювань показників складу та властивостей проб стічних вод зазначається температура стічної води в момент її відбору з контрольного колодязя, відповідно до МВВ 081/12-0311-06 «Поверхневі, підземні та зворотні води. Методика виконання вимірювань температури».

У зв`язку з цим у контрольному колодязі 1/11 визначена температура стічної води 16,0±0,10С (протокол від 26.12.2022) аналогічна відмітка міститься і в журналі-акті відбору проб стічних вод споживачів.

При цьому, посилання відповідача на скріншот з сайту не є належним та допустимим доказом, оскільки, згідно з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 587/2051/18 роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електроного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто, набувають статуту письмового доказу.

Відповідач також посилається на п. 2.5 Правил № 1879, згідно з яким Абоненти мають право вимагати проведення контрольного (арбітражного) аналізу стічних вод Абонента протягом строку зберігання контрольної проби.

Згідно з п.6.2.7 Контрольна (арбітражна) проба зберігається три доби з моменту відбору проби.

При цьому, відповідач у вказаний строк не звертався з вимогою щодо проведення аналізу контрольної (арбітражної) проби.

Також відповідачем не надано результатів аналізу проби для абонента, яка була відібрана разом із робочою та контрольною (арбітражною) пробами, що свідчить про безпідставність посилання відповідача на п. 2.5 Правил № 1879.

Водночас, доводи відповідача щодо відбору проб в неналежному місці є безпідставними, оскільки, відбір проб здійснювався в присутності уповноваженого представника відповідача, а наданий відповідачем акт не спростовує факту відбору проб стічних вод 26.12.2022 та результатів їх аналізу.

Більше того, вказаний акт складено через 2 місяці після проведеного відбору, а обставини які в ньому зазначені є виключно суб`єктивною думкою відповідача.

Таким чином, твердження відповідача не знайшли свого підтвердження.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 3 859,13 грн 3% річних за період з 20.02.2023 по 31.08.2024 та 6 673,06 грн інфляційних втрат за період з 20.02.2023 по 31.08.2024.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, згідно правової позиції, викладеної в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 18 січня 2019 року у справі № 920/730/16, плата за скид стічних вод із перевищенням допустимих концентрацій забруднюючих речовин є грошовим зобов`язанням, що свідчить про наявність правових підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем виконання такого грошового зобов`язання.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 859,13 грн 3% річних та 6 673,06 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального автотранспортного підприємства № 273904 (03022, м. Київ, вул. Охтирська, буд. 8, ідентифікаційний код 05433011) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 84 094 (вісімдесят одна тисяча дев`яносто чотири) грн 39 коп. плати за скид стічних вод з перевищенням ДК забруднюючих речовин, 6 673 (шість тисяч шістсот сімдесят три) грн 06 коп. інфляційних втрат, 3 859 (три тисячі вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн 13 коп. 3 % річних та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.01.2025

Суддя І.О. Андреїшина