Рішення

від 14.01.2025 по справі 910/13926/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.01.2025Справа № 910/13926/24Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП»

про стягнення 93 468,72 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення 96 468,72 грн., у тому числі: 76 000,00 грн. - основного боргу, 12 275,05 грн. - пені, 6 439,16 грн. - інфляційних втрат та 1 754,51 грн. - 3% річних.

Окрім того, позивач зазначив, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн., зазначивши, що докази на їх підтвердження будуть надані впродовж п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 відповідач в обумовлений строк не здійснив у повному обсязі та у визначені договором строки оплату поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13926/24, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (виклику).

26.11.2024 в підсистемі «Електронний суд» відповідач сформував письмовий відзив, в якому зазначив, що загальна заборгованість з оплати товару становить 73 000,00 грн., оскільки ТОВ «ФАЕР ГРУП» частково оплатило основний борг, що підтверджується платіжною інструкцію №31045 від 26.11.2024 року на суму 3 000,00 грн. Зважаючи на актуальний розмір заборгованості вважає, що позивачем здійснено не коректний розрахунок штрафних санкцій, у зв`язку з чим просив суд зменшити штрафні санкції.

Окрім того, у відзиві відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На вимогу п. 8 ч. 3 ст. 165 ТОВ «ФАЕР ГРУП» у відзиві зазначило, що орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 8 000,00 грн.

Позивачем 02.12.2024 через підсистему «Електронний суд» подано відповідь на відзив та одночасно з відповіддю на відзив подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з Відповідача основної заборгованості.

Відповідно до поданої заяви позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 93 468,72 грн., з яких: 73 000,00 грн. - основного боргу, 12 275,05 грн. - пені, 6 439,16 грн. - інфляційні втрати та 1 754,51 грн. - 3% річних.

Розглянувши подану заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Пунктом 2. ч. 2. ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Отже, оскільки зменшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, суд дійшов до висновку про прийняття її до розгляду, а тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір, є стягнення 93 468,72 грн.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (надалі - «Покупець», Відповідач) укладено Договір поставки №10/01/2023.

Згідно п.1.1 договору поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця Товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до цього договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату.

Асортимент, одиниця виміру, загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю Товару визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до цього договору (п.1.2).

Відповідно до п.5.1 договору ціна за одиницю Товару вказана в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Ціна на Товар може змінюватись за письмовою згодою сторін, що фіксується додатками до Договору. Загальна ціна договору складається з суми вартості всіх партій Товару, поставлених Постачальником протягом строку дії даного Договору (п.5.3).

Пунктом 8.1 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2023 р., а в частині взаєморозрахунків Сторін за даним договором до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Якщо за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії даного Договору жодна зі Сторін не заявить письмово про його розірвання, то Договір вважатиметься пролонгованим на 1 (один) рік. Кількість таких однорічних пролонгацій даного Договору є необмеженою (п.8.2).

Згідно специфікації № 2/02/24 від 27.02.2024 загальна вартість Товару по даній Специфікації становить 160 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 26 666,67 грн.

Товар по даній Специфікації повинен бути наданий Покупцю в повному обсязі до 01 березня 2024 р. включно.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Постачальник поставив Відповідачу товар (кров`яне борошно) на загальну суму 160 000,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №27/02/2024-1 від 27.02.2024 та видатковою накладною №РН-0000000105 від 27.02.2024.

За умовами п. 5.4 договору оплата вартості партії Товару проводиться на умовах попередньої оплати, шляхом перерахування коштів на розрахунковий/поточний рахунок Постачальника, на підставі виставленого останнім рахунку-фактури.

Згідно п.5 специфікації № 2/02/24 від 27.02.2024 оплата по даній Специфікації здійснюється до 12 березня 2024 року включно.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, в порушення умов договору поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 у повному обсязі не сплатив вартість отриманого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Як свідчать матеріали справи, 16 серпня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» (Первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (Новий кредитор) (надалі - «Позивач», «Товариство») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (Боржник) було укладено Договір про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024.

За умовами договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024 первісний кредитор відступає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором поставки №10/01/2022 від 10.01.2022р. та Специфікації до договору №2/02/24 від 27 лютого 2024 року, укладеним між Первісним кредитором та Боржником.

За цим Договором Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань, а саме повернення суми за поставлений товар в розмірі 91 000,00 грн.

Таким чином, шляхом укладення Договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024 до ТОВ «МКС ТЕПЛО», як до нового кредитора, перейшли усі права первісного кредитора згідно Договору поставки №10/01/2022 від 10.01.2022 та Специфікації до договору №2/02/24 від 27.02.2024.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п.4.1).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Позивач, 18.10.2024 звернувся до Відповідача з вимогою про сплату заборгованості за Договором про відступлення права вимоги.

Відповідач в узгоджений строк оплату за отриманий товар в повному обсязі не здійснив, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду з позовом виникла заборгованість у розмірі 76 000,00 грн.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено частково оплату за договором на суму 3 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцію №31045 від 26.11.2024 року.

У зв`язку з наведеними обставинами позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

З урахуванням наведеного, заборгованість відповідача становить 73 000,00 грн.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Оскільки строк виконання зобов`язання з оплати товару настав, доказів сплати вартості отриманого товару у повному обсязі суду не надано та матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 73 000,00 грн. - основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати вартості товару, позивачем нараховано пеню у розмірі 12 275,05 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором винна Сторона сплачує постраждалій Стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Як уже зазначалося, за Договором про відступлення права вимоги до Позивача перейшли усі права кредитора за Договором поставки, відтак, ТОВ «МКС ТЕПЛО» вправі вимагати від Відповідача сплати суми заборгованості, з урахуванням пені, узгодженої сторонами в Договорі поставки.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що визначаючи розмір заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений кредитором розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду під час перевірки розрахунку заявлених позовних вимог викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанові Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що штрафні санкції можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування штрафних санкцій було здійснено останнім без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат.

Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача, оскільки день здійснення оплати не включається в період часу, за який стягується пеня.

Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 12 213,96 грн.

В той же час, Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Слід враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну та строки оплати поставленого товару. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із відповідними зобов`язаннями, які взяв на себе підписанням договору.

Відповідно до п. 7.1 укладеного договору поставки, сторони погодилися, що у разі виникнення обставин непереборної сили (як то, військових дій, ембарго, змін у законодавстві, які унеможливлюють виконання Стороною своїх зобов`язань за даним договором, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха чи природних явищ), та безпосередньої дії таких обставин на Сторону, вона звільняється від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Суд, оцінивши наведені відповідачем доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.

Позивач за прострочення строків оплати наданих послуг, нарахував та просить стягнути з відповідача 6 439,16 грн. - інфляційних втрат та 1 754,51 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що 3% річних та інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами позивача, а інфляційні нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

За перерахунком суду, до стягнення підлягає 3 % річних у розмірі 1727,95 грн., оскільки нарахування трьох процентів річних було здійснено позивачем без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат.

Позовні вимоги в частині стягнення 6 439,16 грн. - інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судового збору, суд зауважує наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».

У п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у т.ч. в апеляційній та касаційній інстанціях

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як однієї з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх правового статусу та майнового стану. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

У даній справі, суд вирішив спір лише у частині вимог про стягнення 93 468,72 грн., тому відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині (з урахуванням часткового задоволення позовних вимог), тобто, в сумі 2 344,86 грн.

Натомість витрати на сплату судового збору в сумі 75,33 грн. відповідач не зобов`язаний відшкодовувати позивачу, оскільки в цій частині судовий збір підлягає поверненню з Державного бюджету України після звернення позивача до суду з відповідною заявою.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 2 344,86 грн.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (04123, м. Київ, вул. Межова, буд. 23, код ЄДРПОУ 43653491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (79035, м. Львів, Львівська обл., вул. Зелена, буд.238-Б, код ЄДРПОУ 44395034) 73 000 (сімдесят три тисячі) грн. 00 коп. - основного боргу, 12 213 (дванадцять тисяч двісті тринадцять) грн. 96 коп. - пені, 6 439 (шість тисяч чотириста тридцять дев`ять) грн. 16 коп. - інфляційні втрати, 1727 (одна тисяча сімсот двадцять сім) грн. 95 коп. - 3% річних та 2 344 (дві тисячі триста сорок чотири) грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2025.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА