Рішення

від 14.01.2025 по справі 916/5002/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"14" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5002/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за вх.суду№2-1846/24 від 05.12.2024 про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5002/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 );

до відповідача Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 );

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Федерація профспілок Одеської області (65079, м. Одеса, Куликове поле,1, код ЄДРПОУ 02668630);

про стягнення 682947,65грн

за участю представників сторін:

від позивача: Казарновський О.Л. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);

від відповідача: Поваляєв О.Б. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 позов Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни задоволено та стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни на користь Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни 540 000,00грн заборгованості з орендної плати за період листопад 2022 року - жовтень 2023 року, 142 947,65грн штрафу, 8 195,38грн судового збору.

05.12.2024 за вх.суду№2-1846/24 Фізична особа-підприємець Баранова Людмила Володимирівна звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення в якому просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни 61 500,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.12.2024 заяву Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5002/23 прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 19.12.2024 о 12:50 та викликано учасників справи у судове засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 13.12.2024, судове засідання 19.12.2024 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 20.12.2024 призначено судове засідання для розгляду заяви Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5002/23 на 14.01.2025 о 10:40 та викликано учасників справи у судове засідання.

В обґрунтування своєї заяви Фізична особа-підприємець Баранова Людмила Володимирівна посилається на те, що в судовому засіданні 05.12.2024 представником позивача було заявлено про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до ст. 126 ГПК України. Витрати на професійну правничу допомогу по справі, з урахуванням положень договору про надання правничої допомоги та розрахунку часу, витраченого на виконання доручення ФОП Баранова Л.В., склали 61 500,00 грн. Перевищення суми витрат на професійну правничу допомогу у порівнянні із сумою, яку було зазначено в позовній заяві, пов`язана з суттєво збільшеним обсягом роботи, у порівнянні з очікуваним, необхідністю готувати письмові заперечення на багаточисельні необґрунтовані клопотання представника відповідача, а також у зв`язку із участю в 9 судових засіданнях у справі. Відповідно до позиції Верховного Суду при розрахунку часу, який витратив представник на участь в судовому засіданні, приймається до уваги час, який є необхідним, щоб дістатися до суду та повернутися у зворотному напрямку.

Враховуючи викладене, Фізична особа-підприємець Баранова Людмила Володимирівна просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 61 500,00грн.

Фізична особа-підприємець Лавріненко Ірина Борисівна проти заяви заперечує посилаючись на те, що заявник зазначив, що витратив значний час на участь у дев`яти судових засіданнях. Однак засідання, як зазначено у судових записах, тривали не більше 30 хвилин кожне. Така розбіжність свідчить про завищення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки включення часу на дорогу до суду чи інші сумнівні розрахунки не відповідає принципам економії процесу. Щодо участі представника у судових засіданнях (18 годин), зазначимо, що у заяві про стягнення судових витрат зазначено про участь у 9 судових засіданнях які зайняли по 2 години кожне. Однак журнали судових засідань свідчать, що тривалість засідань не перевищувала 30 хвилин кожне. Витрати на дорогу, очікування в суді не є прямими судовими витратами, які підлягають компенсації відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (ГПК). Крім того, представник позивача знаходиться в місті, де розташований суд, що робить такий розрахунок недоцільним. Щодо вивчення представником документів і підготовка процесуальних документів (17 годин) зазначимо, що розрахунок включає 4 години на вивчення договору, 3 години на аналіз законодавства, 5 годин на складання позовної заяви та розрахунків, а також 5 годин на підготовку пояснень і заперечень. Зазначені дії є типовими завданнями адвоката, які мали бути враховані в загальній сумі гонорару за представництво. Варто наголосити, що із такими завданнями юрисконсульти АО «Паритет» справляються у двічі скоріше. Таким чином, окреме включення таких витрат до компенсації судових витрат є необґрунтованим та завищеним. Також у додатку до заяви представником позивача надано розрахунок, що включає в себе час, витрачений на нібито вивчення матеріалів, складання позовів і підготовку документів. Однак ці дії, за своєю суттю, виходять за межі компенсації судових витрат, оскільки є звичайними професійними обов`язками адвоката, що мають бути включені до його гонорару, а не компенсовані окремо. Щодо принципу розумності та справедливості витрат, зазначимо, що відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд має оцінити розмір заявлених витрат на професійну правничу допомогу з точки зору розумності та обґрунтованості. У даному випадку розмір витрат, заявлений позивачем, є завищеним, непропорційним складності справи та суперечить принципам процесуальної економії. Щодо невідповідності статусу представника вимогам оподаткування зазначимо, що відповідно до законодавства України, адвокат, який отримує винагороду за правову допомогу, зобов`язаний сплачувати податки як ФОП, через адвокатське бюро (АБ) або адвокатське об`єднання (АО). В договорів про надання правничої допомоги відсутні реквізити банківського рахунку представника позивача, що унеможливлює ідентифікувати його як зареєстрованого належним чином платника податків. Представник позивача не довів належного статусу чи виконання податкових зобов`язань. Відсутність такого підтвердження може свідчити про порушення податкового законодавства, що ставить під сумнів законність стягнення цих витрат. Таким чином, задоволення заяви про стягнення судових витрат заохочуватиме адвокатів до ухилення від сплати податків.

Враховуючи викладене, Фізична особа-підприємець Лавріненко Ірина Борисівна просить відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 61 500,00грн.

Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни про стягнення судових витрат та заперечення Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни з цього приводу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону №5076-VI).

Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 10.10.2022 між адвокатом Казарновським О.Л. (Адвокат) та ФОП Барановою Л.В. (Клієнт) було укладено договір №10.10/22 про надання правової допомоги відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.

Згідно розрахунку часу, витраченого адвокатом на виконання доручення ФОП Баранової Л.В. на підставі договору №10.10/22 від 10.10.2022 у справі №916/5002/23 кількість часу становить 41 година, вартість витраченого часу становить 61 500,00грн.

Згідно з ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведеної норми законодавства слідує, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правничу допомогу, акт приймання - передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим у частині п`ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19. Ці правові висновки було підтверджено і в постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та від 06.12.2019 у справі №910/353/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21). Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункт 29). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009р., справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015р.). А також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Заявником на підтвердження суми понесених витрат надано до суду Згідно розрахунку часу, витраченого адвокатом на виконання доручення ФОП Баранової Л.В. на підставі договору №10.10/22 від 10.10.2022 у справі №916/5002/23 кількість часу становить 41 година, вартість витраченого часу становить 61 500,00грн.

Посилання відповідача на те, що витрати на дорогу, очікування в суді не є прямими судовими витратами, які підлягають компенсації відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України судом до уваги не приймаються, оскільки, як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 06.12.2023 у справі №905/493/22, Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 18.04.2023 у справі №903/378/22, від 23.03.2023 у справі №921/434/21, від 25.04.2023 у справі №910/21424/21 висловлював правову позицію про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами. Зазначені висновки Верховного Суду є сталими та ґрунтуються на аналізі складових часу, необхідного для належного здійснення адвокатом представництва інтересів клієнта.

Щодо доводів відповідача про неспівмірність заявлених адвокатських витрат, суд зазначає, що ціна позову у справі №916/5002/23 становить 682947,65грн, адвокатські витрати становлять 61 500,00грн, що є меншим ніж 10% від ціни позову, що не є надмірно високим у порівнянні із ціною позову.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 61 500,00грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за вх.суду№2-1846/24 від 05.12.2024 про ухвалення додаткового рішення по справі №916/5002/23 задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лавріненко Ірини Борисівни ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Баранової Людмили Володимирівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 61 500,00грн.

Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Повний текст додаткового рішення складено 15 січня 2025.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя Л.В. Степанова