Ухвала

від 14.01.2025 по справі 308/10809/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/10809/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

14.01.2025 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судових засідань Ткаченко Ю.В.,

представника позивача Химинця М.І.

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення

в с т а н о в и в:

до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) надійшла позовна заява до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України код ЄДРПОУ 40116086, місцезнаходження: м. Київ, вул. Богомольця, 10 (далі відповідач або ДВП НПУ), у якій позивач просить суд:

-визнати незаконною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ББА №111509 від 17.05.2024 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалою від 19.09.2024 суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Лемак О.В. прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження у справі.

Відповідно до розпорядження №213 від 11.11.2024 проведено повторний перерозподіл справи №308/10809/24.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 головуючим суддею визначено Данка Віктора Йосиповича.

Ухвалою від 14.11.2024 суддя Данко В.Й. прийняв справу до свого провадження.

До суду разом із позовною заявою надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що після отримання спірної постанови позивач за вказівкою свого керівництва відразу 17.05.2024 звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою про оскарження постанови про притягнення його до відповідальності.

Опісля, 20.05.2024, позивач доповнив раніше подану заяву про оскарження постанови від 17.05.2024.

Його заяви були переадресовані до ДВБ НПУ як органу, уповноваженого на їх розгляд.

Як стверджується позивачем, 21.06.2024 (субота) він отримав відповідь ДВБ НПУ, в якій зазначалося про відсутність підстав для скасування спірної постанови.

У зв`язку з наведеним позивач вказує про те, що фактично про порушення своїх прав дізнався 21.06.2024 після отримання відмови відповідача скасовувати спірну постанову.

До суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що позивач, звертаючись до суду, пропустив встановлений процесуальним законом строк, а причини пропуску цього строку є неповажними.

До суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, у яких він повторно навів аргументи щодо строку звернення до суду, вказавши, що до суду міг звернутися лише 25.06.2024. Поряд із цим, у письмових пояснення зазначається, що клопотання про поновлення строку звернення до суду ставилося перед Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області в складі судді Лемак О.В. і таке клопотання було задоволено.

У судовому засіданні позивач визнав, що спірну постанову отримав 17.05.2024. Крім того, позивач та його представник пояснили, що, на їх переконання, процесуальний строк для оскарження спірної постанови не являється пропущеним, оскільки позивач скористався своїм правом, передбаченим статтею 288 КУпАП.

У судовому засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають юридичне значення для вирішення клопотання про поновлення процесуального строку, суд встановив таке.

Оскаржувана постанова датується 17.05.2024. Зі змісту спірної постанови вбачається, що позивач отримав примірник постанови наручно. Як визнається позивачем та підтверджується змістом позовної заяви, днем отримання постанови позивачем є 17.05.2024.

Позивач звертався до Департаменту патрульної поліції 17.05.2024 із заявою та 20.05.2024 із доповненням до заяви з приводу скасування спірної постанови.

Листами Департаменту патрульної поліції №Т-4286/41/1/03-2024 від 21.05.2024 та №Т-4391/41/1/03-2024 від 24.05.2024 заяву позивача від 17.05.2024 із доповненнями від 20.05.2024 було переадресовано до ДВБ НПУ за належністю для розгляду в межах компетенції.

Листом відповідача №7973-2024 від 07.06.2024 позивача повідомлено про відсутність підстав для скасування постанови №111509 від 17.05.2024.

З матеріалів справи вбачається, що вказаний лист відповідача направлявся позивачу шляхом його поштового надсилання 16.06.2024, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на поштовому конверті.

Як визнається позивачем, відповідь ДВБ НПУ щодо відмови у скасуванні спірної постанови він отримав 21.06.2024.

25.06.2024 позивач звернувся до суду, що підтверджується відміткою канцелярії суду про отримання матеріалів позовної заяви.

У матеріалах справи міститься клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Згідно з ухвалою судді Лемак О.В. від 19.09.2024 (а.с.38) позовну заяву прийнято до розгляду, а провадження у справі відкрито.

За правилами статті 248 КАС України ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) учасників справи; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою (частина 6 статті 121 КАС України).

Залишаючи позовну заяву без руху, суддя, як слідує зі змісту ухвали від 02.07.2024, виходила з того, що позивачем не надано доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

У свою чергу, чергу, в ухвалі про відкриття провадження у справі міститься посилання на відсутність підстав для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Між тим, суд зауважує, що в ухвалі про відкриття провадження у справі відсутні висновки про визнання поважними причин пропуск строку звернення до суду та поновлення такого строку.

У зв`язку з цим суд вважає, що заявлене позивачем клопотання про поновлення строку звернення до суду фактично не вирішувалося.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості означеному клопотанню, суд виходив із такого.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд зауважує про те, що строк звернення до адміністративного суду за своєю суттю являється періодом часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою про вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Абзацом першим частини 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 3 статті 122 КАС України).

Отже, строк звернення до суду може встановлюватися приписами КАС України та інших законів. При цьому за загальним правилом обчислення строку здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності унормовано статтею 286 КАС України.

Так, за правилами частини 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно з пунктом третім частини першої статті 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

За правилами статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Системний аналіз цитованого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що за обставин цієї справи строк звернення до суду є скороченим, що обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, та необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Адміністративний суд зобов`язаний в кожному випадку з`ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.

Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Таким чином, вихід за визначені часові межі робить для відповідного учасника процесу вчинення певних процесуальних дій неможливим.

Згідно з частинами 1, 5 та 6 статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Суд встановив, що оскаржувана постанова винесена та вручена позивачу 17.05.2024.

Тобто першим днем 10-денного строку для оскарження спірної постанови є 18.05.2024, а останнім 27.05.2024.

Між тим, до суду позивач звернувся лише 25.06.2023, тобто з пропуском 10-денного строку.

Твердження позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався лише 21.06.2024 суд вважає помилковими, оскільки отримання позивачем листа від відповідача про відмову у скасуванні спірної постанови не може змінювати точку відліку, з якої розпочинається перебіг процесуального строку для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом, оскільки такий момент імперативно визначається приписами процесуального закону.

Суд, надаючи правову оцінку поважності причин пропуску строку звернення із цим позовом, виходив із такого.

Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

У пункті 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.

Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення . Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.

Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд вказує на те, що позивач в межах 10-денного строку до суду не звертався.

За змістом досліджуваного клопотання обставиною, на яку позивач покликається, як на підставу для поновлення пропущеного строку, є його звернення 17.05.2024 із заявою та 20.05.2024 із доповненням до заяви, які були переадресовані до ДВБ НПУ для розгляду за належністю, з приводу скасування спірної постанови.

Таким чином, фактичною підставою в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду є твердження позивача про вжиття заходів оскарження постанови в адміністративному порядку та оперативність його дій по оскарженню постанови, що передували зверненню до суду.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що як було зазначено вище, відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Доцільно зауважити про те, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово надавав оцінку поважності причин пропуску строку звернення позивачами до суду, встановленого статтею 288 КУпАП, в обґрунтування поновлення якого останні вказували на досудове врегулювання спору шляхом звернення зі скаргою на постанову про адміністративне правопорушення до відповідного органу.

Зокрема така позиція Верховного Суду щодо вказаного питання, викладена у постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 463/1221/17, від 05 березня 2020 року у справі № 127/7446/19 та від 07 грудня 2020 року у справі № 522/14986/19 від 26 січня 2021 року у справі № 757/48987/18-а, від 16 лютого 2023 року у справі № 697/1044/22.

Так, у вищенаведених постановах касаційним судом зазначено, що вказаною нормою передбачено право вибору особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення.

При цьому звернення особи до відповідного органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення є альтернативним способом захисту своїх прав.

Суд, беручи до уваги наведений вище підхід Верховного Суду, констатує про те, що звернення позивача 17.05.2024 із заявою та 20.05.2024 із доповненням до заяви, які були переадресовані до ДВБ НПУ для розгляду за належністю, з приводу скасування спірної постанови не є поважними причиними пропуску строку на звернення до суду із позовом про визнання протиправною постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Означені обставини носили суб`єктивний характер, оскільки пов`язані з обраним способом порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення та не мають відношення до прав або можливостей звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення про накладення адміністративного стягнення.

Необхідно зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення десятиденним строком з дня вручення постанови по справі про адміністративне правопорушення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Беручи до уваги фактичні обставини, встановлені судом у справі, а також враховуючи практику Верховного Суду щодо застосування статті 288 КУпАП у цій категорії спорів, суд доходить до переконання про те, що в даному випадку строк звернення до суду позивачем пропущений, тоді як наведені позивачем причини його пропуску не є поважними, оскільки звернення особи до вищестоящого органу зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення, будучи альтернативним способом захисту своїх прав, не є безумовною і достатньою підставою поважності причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2023 по справі № 750/8462/22.

Інших причин поважності причин пропуску звернення до суду з цим позовом позивачем не представлено.

Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України.

Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з частиною 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (частини третя та четверта статті 123 КАС України).

Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2021 у справі №140/2046/19.

Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави для поновлення такого строку.

Із урахуванням викладеного слід констатувати про те, що залишення позову без розгляду, про що просить представник відповідача, є передчасним, а тому відповідне клопотання слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 123, 161, 169, 171, 248, 256, 294 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити повністю.

Клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду задовольнити частково.

Підстави пропуску строку звернення до суду вказані у заяві про поновлення строку звернення до суду визнати неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення залишити без руху.

Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви у строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, скерувавши на адресу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області:

-заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій вказати інші підстави для поновлення такого строку.

У задоволенні решти клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовити повністю.

Відповідно до частини 15 статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили негайно після її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене за результатами розгляду справи.

Повна ухвала суду складена та підписана 14 січня 2025 року.

Суддя Данко В.Й.