Рішення

від 13.01.2025 по справі 477/2564/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 477/2564/24

Провадження № 2/477/1327/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

25 грудня 2024 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого у справі - судді Полішко В.В., з секретарем Крошніною А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Жовтневого районного суду Миколаївської області цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Південна ліфтова компанія» про розірвання трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати трудовий договір від 10 січня 2020 року, укладений між ним, ОСОБА_1 , та товариством з обмеженою відповідальністю ««Південна ліфтова компанія» (далі по тексту - ТОВ «Південна ліфтова компанія») з 01 жовтня 2024 року, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

В обґрунтування зазначених вимог вказав на те, що наказом ТОВ «Південна ліфтова компанія`від 10 січня 2020 року його було прийнято на посаду начальника виробничої дільниці. Товариство вже тривалий час не здійснює господарству діяльність, внаслідок чого воно не забезпечує його роботою та не виплачує йому заробітну плату.

04 вересня 2024 року він направив поштою до відповідача заяву про звільнення його з посади за власним бажанням з 01 жовтня 2024 року, водночас вказану заяву, направлену поштою, ТОВ «Південна ліфтова компанія» не отримало.

Оскільки на сьогодні він не був звільнений у визначеному законом порядку після подачі заяви про звільнення, що є порушенням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення, він змушений звернутися до суду вказаним позовом.

Позивач в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, причини суду не повідомив, відповідно до частини 7 статті 128 ЦПК України вважається таким, що повідомлений судом належним чином про час і місце розгляду справи. Відзив відповідачем не подано.

Оскільки доказів у матеріалах справи достатньо для ухвалення рішення, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

З огляду на те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, то, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, суд встановив наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням вказаної норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі N 1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі N 1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі N 1-5/2008 вказав на те, що визначене ст.43Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст.4Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом Законів про Працю України.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено пунктом 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Положеннями статті 24-1 КЗпП України встановлено, що у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин, соціального захисту населення.

З огляду на матеріали справи 10 січня 2020 року на підставі наказу № 32-К ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника виробничої дільниці ТОВ «Південна ліфтова компанія», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 .

Вказане також підтверджується інформацією з сайту portal.pfu.gov.ua станом на 17 грудня 2024 року.

Як на підставу звернення до суду позивач посилається на те, що Товариство не забезпечує його роботою та не виплачує йому заробітну плату.

Як на доказ посилається на інформацію з сайту portal.pfu.gov.ua станом на 18 грудня 2024 року, з огляду на яку позивач отримує заробітну плату від іншого роботодавця, а саме: ТОВ «Південна ліфтова компанія Миколаїв».

На даний час відповідач фактично припинив виконувати свої обов`язки за трудовим договором.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору також є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Позивач письмово звертався до відповідача із заявами про розірвання трудового договору на підставі статті 38 КЗпП України, однак конверт з заявою було повернуто відправнику.

На думку суду бездіяльність ТОВ «Південна ліфтова компанія» щодо припинення трудових відносин з ОСОБА_1 порушує трудові права позивача, як працівника.

За таких обставин, суд вважає вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, але враховуючи те, що при винесенні рішення суд повинен вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд, на підставі частини 6 статті 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 про розірвання трудового договору - задовольнити.

Розірвати трудовий договір від 10 січня 2020 року, укладений між ним ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Південна ліфтова компанія», на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з 01 жовтня 2024 року.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю «Південна ліфтова компанія» (ЄДРПОУ 41599108) на користь держави судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Водночас, відповідно до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних ПоложеньЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. Тобто, через Жовтневий районний суд Миколаївської області.

Повне найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «Південна ліфтова компанія», адреса: вул. Марка Кропивницького, 153, кв. 512, м. Миколаїв, 54003, ЄДРПОУ 41599108.

Повний текст рішення складений та підписаний 13 січня 2025 року.

Суддя В.В.Полішко