Постанова

від 13.01.2025 по справі 489/6989/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.01.25

22-ц/812/136/25

Єдиний унікальний номер судової справи 489/6989/24

Номер провадження 22-ц/812/136/25

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

13 січня 2025 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Травкіної В.Р.,

за участі: представника заявника ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Миколаївської міськоїради ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва 14 листопада 2024 року, під головуванням судді Микульшиної Г.А., в приміщені цього ж суду о 10 год. 25 хв., у цивільній справі за заявою Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою, заінтересована особа Друга миколаївська державна нотаріальна контора,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2024 року Миколаївська міська рада звернулась до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою, заінтересованою особою вказана Друга миколаївська державна нотаріальна контора.

В обґрунтування заяви зазначено, що Миколаївській міській раді стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до інформації з довідки Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі- КП ММБТІ) та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В реєстрі територіальної громади міста Миколаєва відсутня інформація щодо зареєстрованих осіб у вищевказаній квартирі.

Інформація щодо наявності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 також відсутня.

Посилаючись на те, що сплинуло більше року з дня смерті ОСОБА_2 , проте ніхто з можливих спадкоємців не прийняли спадщину, Миколаївська міська рада просила визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відумерлою, та передати її Миколаївській міській територіальній громаді в особі Миколаївської міської ради.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20вересня2024 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14листопада2024 року заяву Миколаївської міської ради залишено без розгляду.

Ухвала районного суду мотивована тим, що після смерті ОСОБА_2 приватним нотаріусом була заведена спадкова справа №13/2017, що свідчить про наявність спадкоємців, а тому заява Миколаївської міської ради не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право.

В апеляційній скарзі Миколаївська міська рада, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутня інформація про належне оформлення спадкоємцями права на спадщину, адже спадкова справа не містить інформації про видачу свідоцтва про право на спадщину особам, які подали заяви про прийняття спадщини. Вказане, на думку міської ради, свідчить про відсутність зацікавленості у відповідному спадковому майні таких осіб.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Згідно ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою (п.8 ч.2 ст.293 ЦПК України).

Згідно з ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.6 ст.294 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 (провадження №61-51сво18) викладено правовий висновок про те, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права (постанова Верховного Суду від 23грудня 2019 року у справі №175/423/18 (провадження №61-8171св19)).

З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою Миколаївська міська рада посилалась на те, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , а інформація щодо спадкоємців померлої відсутня.

Заяву про визнання спадщини відумерлою Миколаївська міська рада пред`явила до суду у порядку її розгляду за правилами окремого провадження.

Частиною 1статті 1277ЦК Українипередбачено,що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (ч.ч.2,3 ст.1277 ЦК України).

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 було передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ст.338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Системний аналіз зазначених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така, яка на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

Заявник у справі про визнання спадщини відумерлою - це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваного права на спадщину, необхідних для реалізації нею майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці права.

Отже, набуття права власності на відумерлу спадщину територіальною громадою можна розглядати як правовий засіб, що слугує досягненню визначеності у відносинах власності на засадах справедливості.

Згідно із ст.335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття.

Відповідно до ст.337 ЦПК України справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковою участю заявника та з обов`язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковим залученням до участі у справі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження є те, що розгляд такої заяви не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Колегія суддів зауважує, що однією із передумов набуття територіальною громадою права власності на спадкове майно є відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття (ч.1 ст.1277 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права має застосовуватися судом при вирішенні питання, чи порушені рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, поставленого в окремому провадженні, права особи, яка подала апеляційну скаргу, на таке рішення у справі.

Такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі №2-о-36/08 (провадження №61-14000св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертоюстатті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Розглядаючи обставини даної справи в контексті вказаних норм права обов`язковому з`ясуванню підлягала обставина з приводу відсутності спадкоємців за заповітом і за законом у власника майна після відкриття спадщини.

З копії спадкової справи №13/2017, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В., вбачається, що 11квітня 2017 року до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась ОСОБА_3 .

Крім того, 19 липня 2017 року до приватного нотаріуса було подана заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного, факт звернення вищевказаних осіб до приватного нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 свідчить про існування спору про право, а тому колегія суддів вважає, що заява Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою, не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви випливає, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Тобто існує спір про право, що вже саме по собі виключало право суду розглядати дану справу в порядку окремого провадження.

При цьому, наявність чи відсутність у вищевказаних осіб права на спадкування підлягають перевірці в межах позовного провадження за участю останніх.

За такого, враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов законного та обґрунтованого висновку при вирішенні справи.

Доводи апеляційної скарги Миколаївської міської ради не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.

За таких обставин підстави для скасування чи зміни ухвали Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14 листопада 2024 року при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 14листопада2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 15 січня 2025 року