Рішення

від 30.12.2024 по справі 356/766/24

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/370/24

Справа № 356/766/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.12.2024 Березанський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшученко І. О.

за участю секретаря Хоменко Т. А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Терещук І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенніБерезанського міськогосуду Київськоїобласті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Березань-сервіс" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

До Березанського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з вказаним вище позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Березань-сервіс" (далі - ТОВ «Березань-сервіс») про поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Свою заяву обґрунтовував тим, що з 01.04.2022 працював менеджером (управителем) групи житлових будинків в ТОВ "Березань-сервіс" за трудовим договором на умовах дистанційної роботи. Листом від 11.07.2024 за вихідним № 57 адміністрація ТОВ «Березань-сервіс» повідомила його про наказ № 42 від 11.07.2024 про зміну з 15.07.2024 істотних умов праці, які полягали у переході з дистанційного режиму роботи на офісний на території роботодавця за адресою м. Березань, пров. Б. Хмельницького, 19-В, та встановленні 4-х денного робочого тижня з 4-х годинним робочим днем. Із запропонованими умовами праці позивач не погодився у зв`язку з відсутністю належно облаштованого робочого місця та невизначеністю розміру оплати праці. 20.07.2024 рекомендованим листом під трек-номером 0754101104626 позивач отримав наказ № 9/к про його звільнення з роботи на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та припинення дії трудового договору. Разом з тим, вважає своє звільнення незаконним через порушення відповідачем вимог трудового законодавства, а саме всупереч статті 49-2 КЗпП України його не було попереджено за два місяці про майбутнє звільнення, а також не запропоновано вакантні посади на підприємстві. Окрім того, у зв`язку з незаконним звільненням на підставі частини другої статті 235 КЗпП України відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахунок якого слід провести, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до його звільнення, що становить 697,67 грн. ((15000,00 грн. + 15000,00 грн. = 30000,00 грн.): 43 робочих дні в травні і червні 2024 року), помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, та попередньо розрахована позивачем за період з 16.07.2024 по 16.11.2024 в розмірі 62092,63 грн. (89 робочих дні х 697,67 грн.).

Обґрунтовуючи строк звернення до суду з позовом, зазначає, що дана позовна заява подається ним через 98 календарних днів після отримання наказу про звільнення, так як він попередньо вже звертався до суду з аналогічною заявою від 12.08.2024 (справа № 356/623/24), яку ухвалою суду було повернуто у зв`язку з неусуненням ним недоліків. При цьому пояснив, що коли у відділенні «Укрпошти» він оформлював заяву про усунення недоліків позовної заяви в справі № 356/623/24, було оголошено повітряну тривогу, тому, перебуваючи у стресовому стані він помилково вклав у конверт замість підписаного екземпляра заяви про усунення недоліків її непідписану копію, що стало причиною повернення його попередньої заяви та, як наслідок, пропущення строку подання повторної позовної заяви. За таких обставин, просить суд поновити пропущений процесуальний строк повторного подання позовної заяви, скасувати виданий ТОВ «Управляюча компанія «Березань-сервіс» наказ № 9/к від 15.07.2024 про звільнення, поновити його на посаді та стягнути з відповідача ТОВ «Березань-сервіс» на свою користь середній заробіток за час його вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі, провівши остаточний розрахунок станом на дату прийняття судового рішення. Відшкодування судових витрат просить покласти на відповідача.

22.11.2024 від ТОВ «Березань-сервіс» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечив, вказавши на його безпідставність та необґрунтованість. Пояснив, що ОСОБА_2 дійсно перебував у трудових відносинах з ТОВ «Березань-сервіс» на посаді менеджера (управителя) групи житлових будинків будинків по сумісництву в період з 01.04.2022 по 15.07.2024. У період початку військової агресії РФ проти України максимально запроваджувалися заходи по попередженню загрози життю і здоров`ю працівників, тому з ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 1 від 31.03.2022 про дистанційну роботу відповідно до статті 60-2 КЗпП України. Після зміни керівництва роботодавцем було проведено інвентаризацію по підприємству та отримано звіти від працівників про виконану роботу. На усне прохання директора прозвітуватися позивач відмовився, звіти до підприємства за весь період роботи від позивача не надходили. Оскільки бойових дій в м. Березань та на території Київської області на той час вже не було, відпала і потреба у дистанційній роботі позивача. Відповідно до рішення виконкому Березанської міської ради від 10.05.2024 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків, в яких не створено об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком», ТОВ «Березань-сервіс» було призначено управителем будинків та укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік. Це зобов`язало ТОВ «Березань-сервіс» прозвітувати за пророблену роботу і довести до відома споживачам про умови договору та про затверджений новий тариф, який починав діяти з 01.06.2024. За вказаних вище обставин позивачу, як управителю, на виконання його посадових обов`язків в усному порядку було запропоновано перейти з дистанційної роботи на офісну, змінити режим роботи з метою організації зборів мешканців і їх проведення та звітуватися за пророблену роботу, на що позивач також відмовився. Після цього вони змушені були видати наказ про зміну істотних умов праці, де запропонували позивачу тільки зміну режиму роботи, всі інші умови трудового договору залишилися незмінними. Позивач ознайомився із наказом, проте згоди на продовження роботи із зміненими умовами праці не надав, відповідно було прийнято рішення про звільнення позивача на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Бухгалтерія провела розрахунок при звільненні та виплатила ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку і компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку. При цьому зауважили, що у період дії воєнного стану Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" введені обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України та передбачено, що повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачених частиною третьою статті 32 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Отже, дії відповідача є правомірними, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.29-31).

23.12.2024 від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти наведених відповідачем у відзиві аргументів заперечив, вказавши, що відзив відповідачем подано 17.12.2024, тобто з пропущенням встановленого строку на його подачу, окрім того, у ньому не зазначено відомості щодо наявності або відсутності електронного кабінету. Щодо доданих відповідачем до відзиву наказу директора ОСОБА_3 від 01.07.2024, а також рішення № 6 від 01.07.2024 засновника ТОВ «Березань-сервіс» ОСОБА_4 щодо надання права підпису виконавчому директору ОСОБА_5 , вважає їх недостовірними та складеними вже після його звільнення, оскільки в межах розгляду іншої аналогічної справи № 356/623/24 відповідачем такі докази не подавались. Окрім того, у вказаному вище рішенні № 6 від 01.07.2024 щодо права підпису документів ОСОБА_5 не зазначено, про які саме документи йде мова (наряди, акти виконаних робіт тощо) (а.с.62-65).

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 08.11.2024 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судовому засіданні пред`явлений позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу просив провести станом на день винесення судом рішення.

Відповідач в особі директора Терещук І. В. в судовому засіданні проти пред`явлених вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві. У задоволенні позову просила відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.

Так, судом встановлено,що з01.04.2022 ОСОБА_1 перебувавна посадіменеджера (управителя)групи житловихбудинків Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Березань-сервіс» за сумісництвом із заробітною платою в розмірі 15000,00 грн. на місяць на підставі трудового договору № 1, укладеного між в.о. директора ТОВ «Березань-сервіс» Микитенком П. О. та позивачем ОСОБА_1 на підставі ст. 60-2 КЗпП України, даний договір є безстроковим, датою початку роботи за цим договором є 01.04.2022 (п.п. 1.1, 2.1, 3.1, 4.1, 12.3) (а.с.8-9).

Згідно з умовами п.п. 2.2, 5.1 трудового договору передбачено, що працівник самостійно визначає робоче місце (місце роботи) та виконує роботу поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, розподіляє свій робочий час на власний розсуд та на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку (а.с.8-9).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Березанської міської ради від 10.05.2024 № 97 «Про призначення управителя багатоквартирних будинків, в яких не створено об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком», ТОВ «Березань-сервіс» призначено управителем багатоквартирних будинків та уповноважено укласти договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком строком на один рік та довести до відома співвласників інформацію про управителя (а.с.33).

У відповідностідо статуту ТОВ «Березань-сервіс», затвердженого рішенням учасника ТОВ «Березань-сервіс» № 1 від 04.11.2021, єдиним учасником (власником 100% статутного капіталу) ТОВ «Березань-сервіс» є ОСОБА_4 (а.с.76-83).

Рішенням учасника (засновника) ТОВ «Березань-сервіс» ОСОБА_4 від 01.07.2024 № 6 ОСОБА_5 призначено виконавчим директором ТОВ «Березань-сервіс» з наданням повноважень директора з правом підпису документів в період фактичної відсутності на роботі директора (а.с.53-на звороті).

Згідно з наказом № 7/к від 01.07.2024 на підставі вказаного вище рішення від 01.07.2024 № 6, ОСОБА_5 прийнято на посаду виконавчого директора ТОВ «Березань-сервіс» з 02.07.2024 за сумісництвом на умовах неповного робочого дня з тривалістю робочого тижня 20 годин (а.с.32,53).

У відповідності до наказу № 17/В від 15.07.2024 директору ОСОБА_3 на підставі його заяви 15.07.2024 надано відпустку без збереження заробітної плати та наказом № 10/В від 15.07.2024 звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (а.с.50-на звороті,52).

Рішенням учасника (засновника) ТОВ «Березань-сервіс» ОСОБА_4 від 16.07.2024 № 7 ОСОБА_5 призначено керівником (директором) ТОВ «Березань-сервіс» (а.с.54).

Згідно з наказом № 12/к від 16.07.2024 «Про вступ на посаду директора», ОСОБА_5 приступила до виконання обов`язків директора ТОВ «Березань-сервіс» з 16.07.2024 за сумісництвом на умовах неповного робочого дня з посадовим окладом 12300 грн. на місяць, з тривалістю робочого тижня 20 годин (а.с.41,52-на звороті).

Наказом ТОВ «Березань-сервіс» № 42 від 11.07.2024 у зв`язку з необхідністю вирішення виробничих питань по підприємству ОСОБА_1 змінено істотні умови праці з 15.07.2024, а саме змінено режим роботи з дистанційної роботи по сумісництву на офісний режим роботи на території роботодавця за адресою: Київська область, Броварський район, м. Березань, вул. Б. Хмельницького, 19-В, та встановлено чотирьохгодинний робочий день з понеділка по п`ятницю, вихідні субота, неділя та додатковий вихідний день середа, з вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений під підпис, що підтверджується відповідною відміткою (а.с.11).

Повідомлення про зміну істотних умов праці за вих. № 57 від 11.07.2024 вручено ОСОБА_1 11.07.2024 під підпис (а.с.10).

Вказаним повідомленням позивачу роз`яснено, зокрема, що у період воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачених частиною третьоюстатті 32 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов, а також повідомлено про необхідність до 15.07.2024 надання ним письмово згоди чи відмови працювати у запропонованих умовах (а.с.10).

Позивач свою згоду на продовження роботи зі зміненими умовами праці під час ознайомлення із попередженням не надав, про що особисто зазначив у повідомленні та засвідчив свою відмову власноручним підписом (а.с.10).

Наказом ТОВ «Березань-сервіс» № 9/к від 15.07.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади менеджера (управителя) групи житлових будинків з 15.07.2024 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці (а.с.12).

Копію наказу про звільнення із розрахунковим листком вручено ОСОБА_1 20.07.2024 поштою листом з описом вкладення за номером 0754101104626, що підтверджується копією поштового конверту з описом, інформацією за результатом відстеження на сайті: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, а також не заперечувалось позивачем (а.с.13).

Згідно з розрахунковим листком за липень 2022 року, з ОСОБА_1 проведено остаточний розрахунок при звільненні та нараховано заробітної плати (за тарифними ставками, посадовими окладами) за 9 днів в розмірі 4695,65,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в кількості 31 день в розмірі 12927,62 грн. та вихідну допомогу в розмірі 12009,20 грн., всього нараховано 29632,47 грн., з них утримано ПДФО в сумі 5333,84 грн. та військовий збір в сумі 444,49 грн., виплачено (аванс) 23854,14 грн. (а.с.13).

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює законодавство про працю.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою (ч. 2 ст. 2 КЗпП України).

За змістом статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Так, відповідно до частин третьої, четвертої статті 32КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6статті 36 цього Кодексу.

Водночас, пунктом 2 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України, що набрав чинності 24.03.2022, визначено, що під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 відповідно доЗакону України"Проправовий режимвоєнного стану" з 05 години 00 хвилин 24.02.2022, що діє по теперішній час, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

У відповідності доположень частини третьої статті 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-IX,що набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Частиною другою статті 3 вказаного Закону № 2136-IX від 15.03.2022встановлено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті32та статтею103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

З аналізу положень частини третьоїстатті 32 КЗпП Українивбачається, що істотними умовами праці є, зокрема: система та розміри оплати праці; пільги та компенсації, передбачені колективним договором, локальними актами або чинним законодавством; режим роботи (дистанційна, надомна робота, гнучкий режим тощо); встановлення або скасування неповного робочого часу (неповного робочого дня чи неповного робочого тижня); зміна робочого часу та часу відпочинку, графіків змінності; суміщення професій; зміну розрядів і найменування посад; зміну посадових обов`язків; зміна строку трудового договору. Цей перелік не є вичерпним. Зазначені зміни можуть застосовуватися як до окремого працівника, відділу, так і до всього підприємства (позиція Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі № 754/5228/22).

У постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 176/3792/14-ц зазначено, що припинення трудового договору на підставі пункту 6 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипривідмовіпрацівникавідпродовженняроботизі зміненими істотними умовами праці допускається, якщо зміна істотних умов праці при провадженніроботизатією ж спеціальністю, кваліфікацієючипосадоювикликаназмінамив організації виробництва і праці, зокрема, раціоналізацієюробочихмісць, введенням новихформорганізації праці,у тому числі перехід на бригадну форму організації праці,і,навпаки,впровадженням передових методів, технологій тощо.

Статтями 44, 64 ГК України визначено, що суб`єктам підприємницької діяльності надано право самостійно визначати порядок залучення та використання матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів (в тому числі і трудових). Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Отже, проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці є виключним повноваженням власника, який вправі самостійно визначати найбільш вигідні умови здійснення господарської діяльності, і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність таких змін в організації виробництва і праці, про що неодноразово наголошувалось Верховним Судом у постановах від 25.09.2024 № 485/1199/21, від 13.03.2019 у справі № 761/8658/16-ц, від 22.04.2019 у справі № 176/3792/14-ц, від 20.03.2019 у справі № 317/4223/16-ц.

Згідно з ч.ч. 1-2, 5ст. 60-2 КЗпП Українидистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. Типова форма трудового договору про дистанційну роботузатверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Отже,дистанційна роботавиконується запогодженням між працівником і роботодавцем шляхом укладення трудового договору.

Законодавство не визначає переліку робіт, що можуть виконуватися дистанційно. Питання доцільності чи недоцільності дистанційної роботи є складовою права роботодавця на управління господарською діяльністю підприємства і вирішується ним на власний розсуд.

Отже, за змістом частини третьоїстатті 32КЗпП України роботодавець має право змінити істотні умови праці, якщо це пов`язано зі змінами в організації виробництва і праці, і за умови продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Водночас такі зміни не повинні означати примусу до праці.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.

Згідно з ч. 4ст. 32 КЗпП України, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6ст. 36 цього Кодексу.

Звільнення працівника на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.

Аналогічний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.05.2020 у справі № 761/11887/15-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 76 ЦПК України, частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьоюстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи викладені вище положення законодавства, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши наявні в них докази, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що його звільнення із займаної посади було незаконним.

Твердження позивача, що роботодавець мав офіційно попередити його про звільнення з 12.09.2024, тобто за два місяці з дня вручення йому повідомлення про зміну істотних умов праці, безпідставні та суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки в силу приписів ч. 2 ст. 3 Закону № 2136-IX від 15.03.2022у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

З досліджених доказів вбачається, що відповідач у встановлений законом строк повідомив позивача ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, ОСОБА_1 письмово висловив свою незгоду із такою зміною та фактично відмовився продовжувати працювати у запропонованих умовах, тому відповідач правомірно звільнив позивача із займаної посади на підставі п. 6 ч. 1ст. 36 КЗпП Україниу зв`язку з його відмовою від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

Отже, усупереч таким доводам позивача, у зв`язку з ненаданням ним згоди на продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці з 15.07.2024 відсутні підстави для продовження трудових відносин, оскільки в протилежному випадку таке продовження означатиме примус до праці, що є неприпустимим.

Посилання позивача щодо відсутності належно облаштованого робочого місця та невизначеністю розміру оплати праці судом до уваги не беруться, оскільки як вбачається із наказу № 42 від 11.07.2024 «Про зміну істотних умов праці», впроваджені зміни не стосувалися питань оплати праці, відтак, є надуманими, а доводи щодо облаштування робочого місця жодними доказами не підтверджуються.

Окрім того, суд враховує, що у зв`язку із початком збройної агресії РФ проти України максимально запроваджувалися заходи по попередженню загрози життю і здоров`ю працівників та з ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 1 від 31.03.2022 про дистанційну роботу відповідно до статті 60-2 КЗпП України.

При цьому суд зазначає, що датою складання трудового договору є саме 31.03.2022, оскільки на це послідовно вказували позивач та відповідач у своїх заявах по суті справи та поясненнях, наданих в судовому засіданні, окрім того, виходячи зі змісту п. 12.3 трудового договору датою початку роботи за цим договором сторони визначили саме 01.04.2022, тому зазначення у тексті трудового договору дати його складання як «31.03.2021» є опечаткою.

Разом з тим, станом на момент виникнення даних спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду, активні бойові дії на території м. Березань та Київської області в цілому припинені, що є загальновідомим фактом, тому як обґрунтовано зазначила представник відповідача, відпала потреба у дистанційній роботі позивача.

Законодавством не встановлено переліку випадків, коли запровадження дистанційної роботи є обов`язковим. Зі змісту статті 60-2 КЗпП України вбачається, що договір про дистанційну роботу укладається шляхом погодження між працівником та роботодавцем, запровадження дистанційної роботи в односторонньому порядку на вимогу працівника не передбачено.

Отже, проведена оптимізація робочого процесу з метою вирішення виробничих питань по підприємству, що включаєв себезміну дистанційногорежиму роботипозивача наофісний із встановленням йому чотирьохгодинного робочогодня зпонеділка поп`ятницю,та вихіднихднів суботи,неділі тасереди, є цілком обґрунтованим, не суперечить принципам законодавства про працю та не порушує трудові права позивача.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача про недотримання при його звільненні гарантій, передбачених ст. 492 КЗпП України, з огляду на наступне.

Статтею 492 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівниківперсонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним органпропонує працівникові іншу роботуна тому ж підприємстві, в установі, організації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 582/1001/15-ц, зазначено, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьоюстатті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першоїстатті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Водночас, звільнення працівників у разі скорочення штату або чисельності працівників завжди пов`язується з їх вивільненням із виробничого процесу. Тому під терміном «вивільнення працівників» розуміється припинення з ними трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Стосовно інших підстав припинення трудового договору цей термін не застосовується.

Під час звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40КЗпПу зв`язку зі змінами в організації праці, у т.ч. скороченням штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст. 492КЗпП.

У даному випадку робоче місце позивача зберігалося і позивача було звільнено на підставі п. 6ст. 36 КЗпП України, а не заст. 40 КЗпП України, а тому у роботодавця не виник обов`язок, передбачений ст. 492 КЗпП України.

Твердження позивача щодо недостовірності поданих доказів про надання права підпису виконавчому директору ОСОБА_5 та їх підроблення відповідачем є суб`єктивною думкою позивача, яка не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, в тому числі, і процесуальними рішеннями, прийнятими уповноваженою особою в порядку КПК України, отже, є припущенням, яке не узгоджується із стандартами доказування.

Доводи ОСОБА_1 про те, що в межах розгляду іншої справи № 356/623/24 відповідачем такі докази не подавались, по-перше, жодним чином не підтверджені і ґрунтуються виключно на поясненнях самого позивача, по-друге, виходячи з принципу змагальності, сторони реалізують своє право на подання до суду доказів вільно та на власний розсуд, виходячи з їх позиції у конкретній справі та бажаного результату, тому сам факт подання або неподання стороною доказу у якійсь певній справі не тягне за собою наслідком висновок про його недостовірність у даній справі.

Окрім того, як зазначено самим позивачем у позові та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, позовна заява у справі № 356/623/24 ухвалою суду була повернута позивачу у зв`язку з неусуненням ним недоліків, провадження у справі не відкривалось, отже, за загальним правилом, встановленим ч. 3 ст. 83, ст. 178 ЦПК України, строк для подачі відповідачем доказів у справі № 356/623/24 не розпочався, тому посилання позивача на обставину їх неподання відповідачем безпідставні.

Доводи позивача, що офіційно ОСОБА_5 стала керівником ТОВ «Березань-сервіс» з 19.07.2024 з посиланням на інформацію з відкритих джерел в мережі Інтернету, суд відхиляє, оскільки статтею 10Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до ЄДР. Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року усправі № 813/6286/15, від 6 лютого 2019 року усправі № 462/2646/17, від 19 червня 2019 року усправі № 826/5806/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2020 № 826/10249/18.

Отже, внесення запису до державного реєстру є лише відображенням у реєстрі реєстраційної зміни, разом з тим, не відміняє собою самого факту таких змін, що відбулись у визначений законом спосіб та підтверджені належними та допустимими доказами.

Водночас, з аналізу відповіді на відзив вбачається, що підозри позивача про наявність у діях посадових осіб ТОВ «Березань-сервіс» ознак кримінального правопорушення, в частині підроблення офіційних документів та їх використання ґрунтується виключно на обставинах неподання таких доказів відповідачем в межах розгляду іншої справи № 356/623/24, і цим доводам позивача було надано оцінку судом та визнано їх безпідставними, будь-яких інші порушення законодавства в матеріалах справи відсутні, тому підстав для винесення окремої ухвали суд не вбачає.

Посилання позивача на пропущення відповідачем строків на подачу відзиву безпідставні та не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки як вбачається з довідки про доставку електронного документу, ухвала про відкриття провадження у справі від 08.11.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача у підсистемі «Електроннийсуд» 13.11.2024о 07:55:57у відповідностідо положень частин п`ятої, шостої статті 272 ЦПК України (а.с.23).

При цьому, відзив на позовну заяву відповідачем подано 22.11.2024, а не 17.12.2024, як зазначає позивач, тобто в межах 15-денного строку, встановленого в ухвалі суду про відкриття провадження у справі.

Водночас, незазначення у відзиві відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету в учасників справи не передбачена цивільним процесуальним законодавством як підстава для залишення такого відзиву без розгляду та не може бути підставою для неврахування наведених у ньому доводів.

За встановлених обставин, наказ ТОВ «Березань-центр» № 9/к від 15.07.2024 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є законним та прийнятим з дотриманням вимог КЗпП України, тому підстави для його скасування та поновлення позивача на роботі відсутні.

Враховуючи, що решта позовних вимог позивача є похідними від вимог про скасування наказу про його звільнення, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відсутні.

Щодо клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даною позовною заявою суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.

Як поважні причини пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановленого в статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися обставини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк та є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду у постановах від 08.05.2024 у справі № 593/1161/21, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20, від 12.12.2019 у справі № 243/9604/18, від 02.12.2020 у справі№ 751/1198/18, від 02.12.2020 у справі № 203/2276/19, від 29.06.2021 у справі № 588/1672/18, від 30.07.2021 у справі № 263/6538/18.

Судова практика щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою, сформованою та враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Судом встановлено, що копію оспорюваного наказу про звільнення з посади позивачу вручено поштою 20.07.2024, і з цього часу для позивачапочався перебігстроку назвернення досуду зданим позовом (а.с.12-13).

Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернувся особисто через канцелярію суду лише 25.10.2024, тобто на 97-ий день з моменту вручення копії даного наказу, що підтверджується відповідним вхідним штампом на позовній заяві, тобто з порушенням встановленого ст. 233 КЗпП України строку, що також не заперечувалось позивачем.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого строку, позивач вказував, що звертається до суду з даним позовом повторно, оскільки його попередню аналогічну позовну заяву, подану у строки у справі № 356/623/24 ухвалою суду було повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків. При цьому пояснив, що коли у відділенні «Укрпошти» він оформлював заяву про усунення недоліків позовної заяви в справі № 356/623/24, було оголошено повітряну тривогу, тому, перебуваючи у стресовому стані і поспішаючи залишити приміщення, він помилково вклав у конверт замість підписаного екземпляра заяви про усунення недоліків її непідписану копію, що і стало причиною повернення його попередньої заяви.

Водночас, будь-яких доказів на підтвердження вказаних посилань, зокрема, що позивач звертався до суду саме з аналогічною заявою, щодо предмету та підстав такого позову, часу звернення до суду, а також про вчинені у справі процесуальні дії та прийняті судові рішення, позивачем не надано.

Також відсутні будь-які докази на підтвердження посилань позивача, що того дня (як вказує позивач у позові - 25.09.2024) була оголошена повітряна тривога, скільки часу вона тривала, а також не обґрунтовано неможливості подати вказану заяву в інший, альтернативний спосіб.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень та офіційного веб-порталу «Судова влада України» за посиланням: https://court.gov.ua/fair/, судом встановлено, що 05.09.2024 до Березанського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Березань-Сервіс» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та вказаній цивільній справі присвоєно єдиний унікальний номер № 356/623/24.

Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 16.10.2024 в справі № 356/623/24 вказану вище позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу разом з доданими до неї документами у зв`язку з не усуненням недоліків позовної заяви, а заяву про усунення недоліків позовної заяви від 25.09.2024 повернуто заявнику без розгляду у зв`язку з тим, що вона не підписана заявником.

Вказана ухвала суду була оскаржена позивачем в апеляційному порядку та ухвалою Київського апеляційного суду від 02.12.2024 апеляційна скарга ОСОБА_1 була повернута у зв`язку з її відкликанням останнім.

Фактично обґрунтування позивачем причин пропуску строків звернення до суду з даним позовом зводяться до пояснення обставин вчинення або невчинення ним процесуальних дій в іншій судовій справі, що можуть бути предметом розгляду у встановленому законом інстанційному порядку, разом з тим, не стосуються даної справи.

Отже, позивач реалізував своє право на оскарження рішення роботодавця про його звільнення у визначений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду у справі № 356/623/24, водночас, сам ініціював припинення апеляційного провадження у справі за його позовом, подавши заяву про відкликання апеляційної скарги, чим розпорядився своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відтак, обставини, на які посилається позивач, не є об`єктивно такими, що позбавили його можливості подати заяву у визначений строк, оскільки фактично позивачем така заява була подана, проте він втратив процесуальну заінтересованість у її вирішенні, що повністю залежало від його волі.

Отже, з урахуванням того, щострок звернення до суду пропущений та позивачем не доведено поважних причин, якімогли об`єктивно перешкоджати чи створювати труднощі для своєчасного звернення за судовим захистом, суд прийшов до висновку, що клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

За таких обставин, суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що позивач не довів наявність факту порушення його трудових прав, тому у задоволені позову слід відмовити.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12-13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Київського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя І. О. Капшученко