Рішення

від 14.01.2025 по справі 759/23866/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/23866/24

пр. № 2/759/1327/25

14 січня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Бабич н,Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги ,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2024 року до суду надійшов вказаний позов, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 60451,38 грн. та судовий збір по справі. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є власником/орендарем квартири за адресою: АДРЕСА_1 та користується послугами, що надаються позивачами. 26.01.2016 р, між відповідачем та позивачем підписано договір про надання розстрочки по сплаті заборгованості за житлово-комунальні послуги, за яким відповідач визнав борг в сумі 36437,63 грн. Також заначило, що Комунальне підприємство «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва» здійснювало утримання будинків та прибудинкової території відповідача та відповідно до розрахунку заборгованості за період з 01.01.2011 по 30.04.2015 заборгованість за житлово-комунальні послуги відповідача перед Комунальним підприємством «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м.Києва» складає 60451,38 грн, з них: 18117,69 грн - основна сума заборгованості; 34483,04 грн - інфляційні нарахування; 7850,65 грн. - 3% річних. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 60451,38 грн, а також стягнути суму сплаченого судового збору.

Ухвалою суду від 14.11.2024 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с. 33).

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, а також матеріали позовної заяви та додатки до неї, однак конверт повернувся не врученим, за даними Укрпошти "за закінченням терміну зберігання"(а.с. 34,36).

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» створене на підставі рішення Святошинської районної місті Києві ради «Про удосконалення комунальних підприємств та реорганізацію КП «Галагани»№ 212 від 24.04.2008.

КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі м. Києва» здійснювало утримання будинку та прибудинкової території відповідача.

Як встановлено судом відповідач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , крім неї зареєстровані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,, ОСОБА_4 , та неповнолітній ОСОБА_5 .

Позов пред`явлено лише до ОСОБА_1 , матеріали справи містять даних, що остання не є єдиним власником спірного приміщення.

Як вбачається з свідоцтва про право власності на житло, спірне приміщення пв рівних долях належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Доказів хто є власником спірного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на момент звернення до суду позивач не надав, як і не заявлено позивачем клопотання про витребування доказів, з метою з`ясування хто є власником житлового приміщення.

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно, відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідачів коштів за надані житлово-комунальні послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Враховуючи, що позивач не надає доказів того, що відповідач є єдиним власником спірного приміщення, позов пред`явлено лише до однієї зареєстрованої особи в той час, як зареєстровано повнолітніх чотири особи, позовні вимоги до яких не пред`являється, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 .

За наслідком викладеного, суд зазначає, що у відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі`під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно достатті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнімп ереконанням, що ґрунтуєтьсяна всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, оцінивши та надавши оцінку усім зібраним по справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, проаналізувавши усі обставини по справі, враховуючи, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах, суд вважає позовні вимоги про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, необґрунтованими, а відтак не підлягаючими до задоволення.

Питання судових витрат вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 13, 81, 141, 258, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст.ст. 1, 16, 19, 20, 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги ,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду.

Суддя Бабич Н.Д.