Постанова

від 09.01.2025 по справі 161/8530/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/8530/23 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/79/25 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2024 року

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2021 року її батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оголошено померлим.

Позивач зазначала, що у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а саме протягом 10 місяців, з врахуванням воєнного стану, який введений в Україні з 24 лютого 2022 року.

Постановою від 06 березня 2023 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, яку мотивував відсутністю правовстановлюючих документів на ім`я спадкодавця на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0320 га, кадастровий номер 0710100000:31:058:0022, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за зазначеною адресою.

Позивач також вказувала, що батьки перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 травня 1976 року, який рішенням суду від 19 січня 2004 року між ним розірваний. В період сумісного проживання її батьків згадане домогосподарство перебудовувалося, внаслідок чого були створені два житлові будинки А-1 та Б-1.

Вважає, що як спадкоємець за законом першої черги має право на спадкування половини належного її батьку ОСОБА_7 вищезазначеного нерухомого майна, яке інші спадкоємці після оголошення його померлим не прийняли ані шляхом подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, ані шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку в житлових будинках А-1 та Б-1 з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0320 га, кадастровий номер 0710100000:31:058:0022, призначеної для будівництва та обслуговування вищевказаних житлових будинків, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відзивів на апеляційну скаргу відповідачі не подавали.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові з інших підстав, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2021 року у цивільній справі № 161/20665/21 оголошено померлим ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Російської Федерації Кемеровської області, жителя АДРЕСА_1 . Днем смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено вважати день набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набрало законної сили 17 січня 2022 року, що вважається днем смерті ОСОБА_7 .

Судом з матеріалів спадкової справи також встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 18 серпня 2022 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 свої вимоги мотивувала тим, що після смерті батька відкрилась спадщина на частину належного йому нерухомого майна, набутого з відповідачем ОСОБА_4 у період перебування у зареєстрованому шлюбі, яку вона як спадкоємець першої черги за законом має право успадкувати, однак, не має змоги цього зробити, оскільки правовстановлюючі документи на зазначене майно на ім`я спадкодавця відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_7 , який закінчився 17 липня 2022 року. При цьому судове рішення про надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини відсутнє і позивач з таким позовом до суду не зверталася, а письмова згода інших спадкоємців, згідно з ч. 2 ст. 1272 ЦК України, на прийняття спадщини позивачем, також відсутня в матеріалах спадкової справи.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №697/2052/17-ц (провадження № 61-3014св19) викладено наступний правовий висновок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ч. 2 ст. 1258 ЦК України).

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1 та 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини 1, 2 та 3 ст. 51 ЦПК України).

При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами у справах про спадкування є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Так предметом заявленого ОСОБА_1 позову є визнання права власності на спадкове майно, а саме на: 1/2 частку в житлових будинках А-1 та Б-1 з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0320 га, кадастровий номер 0710100000:31:058:0022, призначеної для будівництва та обслуговування вищевказаних житлових будинків, в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У справі, що переглядається, апеляційним судом з матеріалів спадкової справи встановлено, що відповідачі у справі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (за правом представлення після смерті ОСОБА_8 сина спадкодавця) як спадкоємці за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у передбаченому законом порядку спадщину не прийняли. Спадкоємцем за законом першої черги є також позивач по справі ОСОБА_1 і за її заявою приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Грабовська С. В. 18 серпня 2022 року відкрила спадкову справу № 18/2022 (витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 69791764 від 18 серпня 2022 року) (а.с.22, том 1). 06 березня 2023 року нотаріус відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність правовстановлюючих документів на ім`я спадкодавця на зазначене нерухоме майно.

Ураховуючи предмет позову у цій справі та відсутність інших спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, належним відповідачем у справі є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, у даному випадку Луцька міська рада.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не прийняли спадщину, а тому не можуть бути відповідачами у справі.

На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та не встановив належності відповідачів, не залучив до участі у справі відповідачем територіальну громаду в особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини на яку у даному випадку покладено обов`язок відповідати за позовом, що не давало суду підстав для ухвалення у справі рішення про відмову у позові.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення суду з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, його належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня 2024 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: