Рішення

від 15.01.2025 по справі 200/6970/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 200/6970/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Донецького окружного адміністративного суду (далі ДОАС, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі ДСА України, відповідач-2), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії ДОАС щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, оплачуваної відпустки і допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн;

- зобов`язати ДОАС здійснити перерахунок та виплату, у тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, оплачуваної відпустки та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн;

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, оплачуваної відпустки та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн;

- зобов`язати ДСА України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, оплачуваної відпустки та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року адміністративну справу № 200/6970/24 за позовом ОСОБА_1 до ДОАС, ДСА України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії передано до Першого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання щодо визначення підсудності суду, який повинен розглянути цю справу.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року визначено, що адміністративна справа № 200/6970/24 за позовом ОСОБА_1 до ДОАС, ДСА України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії підсудна Луганському окружному адміністративному суду.

Супровідним листом Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року № 200/6970/24 адміністративну справу № 200/6970/24 за позовом ОСОБА_1 до ДОАС, ДСА України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду за визначеною підсудністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду означеної справи визначено головуючого суддю Кисіля С. В.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він у період з 22 листопада 2010 року по 30 вересня 2024 року працював на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 вересня 2024 року № 2761/0/15-24 його звільнено з посади судді у відставку. Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року № 199/К-г позивача відраховано зі штату суду з виплатою компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 04 жовтня 2024 року.

Починаючи з 01 січня 2021 року і до моменту відрахування зі штату суду Донецький окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів, протиправно здійснював нарахування і виплату належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн у 2021 році, 2481,00 грн у 2022 році, 2684,00 грн у 2023 році, 3028,00 грн у 2024 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законами про державний бюджет у 2021-2024 роках у розмірі 2102,00 грн.

При цьому Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 01 січня 2021 року і до моменту звільнення позивача з посади, допускала протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, виходячи із вищезазначених розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Наведені протиправні дії відповідача-1 і протиправна бездіяльність відповідача-2 мають своїм наслідком виплату позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації невикористаних днів відпустки, вихідної допомоги судді при виході у відставку з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року у розмірі, меншому ніж визначено Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а отже, порушують його права, що і стало підставою для подання цього позову.

Ухвалою суду від 02 грудня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

Позовну заяву з додатками та ухвалу суду від 02 грудня 2024 року ДОАС і ДСА України отримали в електронному вигляді за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в Електронному кабінеті учасника процесу 28 листопада 2024 року та 02 грудня 2024 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.

Ні ДОАС, ні ДСА України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

У частині шостій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

09 грудня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення ДОАС, в яких зазначено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 застосовувався показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, встановлений статтею 7 Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Дослідивши матеріали судової справи у змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 22 липня 2010 року по 30 вересня 2024 року перебував на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду та з 30 вересня 2024 року відрахований зі штату суду у зв`язку із звільненням з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 22 квітня 1983 року, наказом ДОАС від 21 липня 2010 року № 136/К «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді», рішенням Вищої ради правосуддя від 19 вересня 2024 року № 2761/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» та наказом ДОАС від 30 вересня 2024 року № 199/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду».

Наказом ДОАС від 09 жовтня 2020 року № 282/К-г «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , голові суду, судді Донецького окружного адміністративного суду, з 10 жовтня 2020 року встановлено доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу судді (стаж роботи складає 15 років 01 день).

У пунктах 2, 3 наказу ДОАС від 30 вересня 2024 року № 199/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» зазначено:

- виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22 липня 2019 року по 21 липня 2020 року тривалістю 30 робочих днів, невикористану щорічну основну відпустку за період роботи 22 липня 2020 року по 21 липня 2021 року тривалістю 30 робочих днів, невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 22 липня 2011 року по 21 липня 2022 року тривалістю 30 робочих днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22 липня 2022 року по 21 липня 2023 року тривалістю 30 робочих днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22 липня 2023 року по 21 липня 2024 року тривалістю 18 робочих днів, невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22 липня 2024 року по 30 вересня 20203 року тривалістю 06 робочих днів (пункт 2 наказу);

- виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної додаткової відпустки за період роботи з 05 серпня 2018 року по 09 жовтня 2018 року тривалістю 10 календарних днів, невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 10 жовтня 2018 року по 09 жовтня 2019 року тривалістю 15 календарних днів; невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 10 жовтня 2019 року по 09 жовтня 2020 року тривалістю 15 календарних днів, невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 10 жовтня 2020 року по 09 жовтня 2021 року тривалістю 15 календарних днів, невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 10 жовтня 2021 року по 09 жовтня 2022 року тривалістю 15 календарних днів, невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 10 жовтня 2022 року по 09 жовтня 2023 року тривалістю 15 календарних днів (пункт 3 наказу).

Згідно з повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні від 04 жовтня 2024 року № 03-30/440/24 судді у відставці ОСОБА_1 було нараховано та виплачено за вересень 2024 року: відпустка судді 41619,60 грн, оклад 16515,71 грн, вислуга років 6606,28 грн, індексація 31,00 грн, лікарняний 16470,25 грн; за жовтень 2024 року: оклад 3303,14 грн, вислуга років 7927,54 грн, індексація 6,20 грн, компенсація відпустки 665913,60 грн, компенсація відпустки 393074,00 грн, вихідна допомоги судді 291337,20 грн.

Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року № 03-30/569/24:

- у період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року посадовий оклад судді ОСОБА_1 складав 69366,00 грн (2102,00 грн х 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року = 63060,00 грн х 1,1 (регіональний коефіцієнт) = 69366,00 грн);

- у травні 2021 року, березні 2022 року, серпні 2023 року та червні 2024 року позивачу виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі одного посадового окладу 69366,00 грн;

- у жовтні 2024 року позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпустки у розмірі 1058987,60 грн та вихідну допомогу у розмірі 291337,20 грн.

Згідно зі штатним розписом ДОАС на 2021-2024 роки посадовий оклад судді складає 69366,00 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.

Пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 136 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Згідно з частиною першою статті 143 Закону № 1402-VIII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі трьох місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082-ІХ) установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2189,00 грн, з 01 липня 2294,00 грн, з 01 грудня 2393,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 01 січня 2270,00 грн, з 01 липня 2379,00 грн, з 01 грудня 2481,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2393,00 грн, з 01 липня 2508,00 грн, з 01 грудня 2589,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 01 січня 2481,00 грн, з 01 липня 2600,00 грн, з 01 грудня 2684,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-ІХ) установлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб 2684,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460-ІХ) установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб 3028,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102,00 грн.

У статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що:

- фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша);

- видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України(частина друга);

- функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності (частина третя);

- функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта);

- видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів (частина п`ята);

- видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста);

- видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році (частина сьома).

Ключовим питанням у цій справі є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених з розміру посадового окладу, виходячи з положень статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ і № 3460-ІХ з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.

Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, а також у постановах від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22 та інших.

Тож, суд при вирішенні цієї справи враховує указані правові висновки й зазначає наступне.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у Рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Слід зауважити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону № 1082-IX разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (січень 2021 року березень 2024 року), а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Закон № 1082-IX (а у подальшому й Закони № 1928-ІХ, № 2710-ІХ і № 3460-ІХ) фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Однак, означений Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ і № 3460-ІХ вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, перший відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22 і від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23).

Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) у січні-грудні 2021 року, на підставі положень статті 7 Закону № 1082-IX, у січні-грудні 2022 року на підставі положень статті 7 Закону № 1928-ІХ, у січні-грудні 2023 року на підставі статті 7 Закону № 2710-ІХ, у січні-березні 2024 року на підставі статті 7 Закону № 3460-ІХ була протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX, статті 135 Закону № 1402-VIII в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а та від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22.

Зважаючи, що виплата суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою регулюється статтями 135, 136 та 143 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, суд дійшов висновку про неправильне обчислення позивачу з 01 січня 2021 року по 25 березня 2024 року включно суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Частиною четвертою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Положеннями статті 149 Закону № 1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Частиною першою статі 151 Закону № 1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Аналогічна норма також міститься у пункті 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19.

З указаного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Донецький окружний адміністративний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисах.

Відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2021-2024 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням у 2021 році прожиткового мінімуму в розмірі 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Натомість відповідачами зазначений обов`язок (правильне обчислення відповідачем-1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою; забезпечення відповідачем-2 ДОАС у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпустки та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою) не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин положень статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ і № 3460-ІХ.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд зазначає наступне.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обраний позивачем спосіб судового захисту порушеного права суд вважає належним, ефективним та таким, що відповідає спірним правовідносинам.

Стосовно клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в частині зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Вказане свідчить, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. Тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

З урахуванням вказаного суд дійшов висновку, що позивачу треба відмовити у зверненні рішення суду до негайного виконання.

Щодо строку звернення до суду суд вважає за необхідне зазначити, що означений спір є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Оскільки цей спір є спором про виплату всіх сум, що належали позивачу при звільненні (проведення остаточного розрахунку при звільненні), то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відрахований зі штату ДОАС 30 вересня 2024 року. До суду з цим позовом позивач звернулась 07 жовтня 2024 року (шляхом подання позовної заяви до ДОАС), тобто з дотриманням встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених у цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах цієї адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення нею інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (ідентифікаційний код 35099148, місцезнаходження: вул. Незалежності, буд. 1, м. Слов`янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023, 2024 роках, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 3028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2024 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, компенсації за невикористані дні відпустки, вихідної допомоги при виході судді у відставку у 2024 році зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2270,00 грн, у 2022 році 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Кисіль